ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.08.2004 Справа N 2-6/15763-03
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому Відділу Державної виконавчої служби
судовому засіданні Київського районного управління
касаційну скаргу юстиції м. Сімферополя
на постанову від 10.03.2004
Севастопольського апеляційного
господарського суду
у справі № 2-6/15763-03
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “Аграрно-торгова
фірма “М”, м. Сімферополь
до Відділу Державної виконавчої служби
Київського районного управління
юстиції м. Сімферополя
BASF Aktiengesllschaft в особі
офіційного представництва в
Україні, м. Київ
Виробничо-торговельної фірми “М”,
м. Сімферополь
про звільнення майна з під арешту
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
19.12.2003 задоволено позов Товариства з обмеженою
відповідальністю “Аграрно-торгова фірма “М” до Відділу Державної
виконавчої служби Київського районного управління юстиції, BASF
Aktiengesllschaft в особі офіційного представництва в Україні,
Виробничо-торгової фірми “М” про звільнення майна з- під арешту.
Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до ст.ст. 50-58
Закону України “Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
арешт може
бути накладено тільки на майно, яке належить боржнику.
Відповідно до ст. 59 зазначеного вище закону, особа, яка вважає,
що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржнику,
може звернутися в суд з позовом про визнання права на майно та
про звільнення майна з під арешту.
Матеріалами справи підтверджується належність майна, з вимогою
про звільнення з-під арешту якого звернувся позивач, на праві
власності Товариству з обмеженою відповідальністю “Аграрно-
торгова фірма “М”.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 10.03.2004 залишено без змін рішення господарського суду
Автономної Республіки Крим від 19.12.2003 з тих же підстав.
Оскаржуючи постанову апеляційної інстанції та рішення
господарського суду скаржник просить їх скасувати посилаючись на
те, що при винесенні постанови апеляційним судом порушено норми
матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 55, 59
Закону України “Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
, Закон
України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, ст.ст. 4, 49 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зокрема, зазначає скаржник, під час проведення опису виконавча
служба керувалася абз.5 ч. 1 ст. 55 Закону України “Про
виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
та частиною 4 зазначеної
статті, згідно з якою арешт на майно боржника може накладатися
державним виконавцем шляхом проведення опису майна боржника та
оголошення заборони на його відчуження. Про проведення опису
майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець
складає акт опису й арешту майна боржника. За таких обставин дії
Відділу Державної виконавчої служби Київського районного
управління юстиції не були предметом цього спору.
Що стосується порушень вимог виконавчого провадження виконавчою
службою, то їх слід розглядати за правилами ст. 121-2
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку
встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Державним виконавцем Державної виконавчої служби Київського
районного управління юстиції м. Сімферополя 26.09.2003 на
підставі виконавчого листа апеляційного суду Автономної
Республіки Крим від 11.08.2003 про стягнення з Виробничо-
торгової фірми “М” на користь BASF Aktiengesellschaft 1 842
213,50 грн. за рішенням Міжнародного комерційного арбітражного
суду при Торгово-промисловій палаті України, накладено арешт на
майно, яке знаходиться в квартирі № 29 по вул. Одеській, 9 в м.
Сімферополі.
Відповідно до ст. 55 Закону України “Про виконавче провадження”
( 606-14 ) (606-14)
державним виконавцем за постановою про відкриття
виконавчого провадження або за постановою про арешт майна
боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути
накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими
документами з урахуванням витрат, пов’язаних з проведенням
виконавчих дій на виконання, на все майно боржника або на окремо
визначене майно боржника.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що боржником
по виконавчому листу є Виробничо-торгова фірма “М”,
місцезнаходження якої вказано в свідоцтві про державну
реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності по вул.
Тарабукіна, 32 в м. Сімферополі.
З акту опису та арешту майна від 26.09.2003 вбачається, що
арешту підлягає майно, яке знаходиться в кв. 29, буд. 9 по вул.
Одеській в м. Сімферополі, але за вказаною адресою відповідно до
свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької
діяльності зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю
“Аграрно-торгова фірма “М” і майно на яке накладено арешт
належить йому на праві власності.
Твердження скаржника про те, що під час проведення опису позивач
не надав доказів належності йому на праві власності арештованого
майна відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки про
належність арештованого майна ТОВ “Аграрно-торгова фірма “М”
заявляло під час проведення опису, про що є запис в акті опису
та арешту майна, зокрема позивачем надано суду належні докази
права власності на арештоване майно, а тому додаткова оцінка
зазначених обставин не відноситься до юрисдикції касаційної
інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
В касаційній скарзі скаржник звертає увагу на те, що спірні
правовідносини потрібно було розглядати за правилами ст. 121-
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а не
за правилами ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження”
( 606-14 ) (606-14)
.
Відповідно до ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження”
( 606-14 ) (606-14)
особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт,
належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом
про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник.
За правилами ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
розглядаються спори, щодо заперечень проти
арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це
майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з
боку органів Державної виконавчої служби.
В даному випадку, майно на яке накладено арешт належить
позивачеві, а не боржнику і він просить звільнити його з під-
арешту, тобто судом першої та апеляційної інстанції обґрунтовано
розглянуто справу за правилами ст. 59 Закону України “Про
виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
.
Судом першої та апеляційної інстанції повно та всебічно
досліджені доводи позивача та заперечення відповідача,
досліджені докази і надана їм відповідна оцінка.
Посилання скаржника в касаційній скарзі на порушення апеляційною
інстанцією інших норм матеріального та процесуального права
також не знайшли свого підтвердження.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає
юридичну оцінку, дану судом апеляційної інстанції обставинам
справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному
законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не
вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-9,, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
10.03.2004 у справі № 2-6/15763-03 без змін.