ВИЩИЙ господарський СУД УКРАїНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2004 Справа N 45/107
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства “О” на
рішення господарського суду м. Києва від 15.03.2004р.
у справі № 45/107 господарського суду м. Києва
за позовом Приватного підприємства “О”
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Б”
про стягнення 1 990,41грн.
за участю представників:
ПП “О”
ТОВ “Б” – не з’явилися
в с т а н о в и л а :
Приватне підприємство “О” звернулося до господарського суду
м. Києва з позовом та просило стягнути з Товариства з обмеженою
відповідальністю “Б” 1 990,41грн., у т.ч. 288,80грн.
заборгованості за отриманий відповідно до умов договору № 96/03
від 28.08.2003р. товар, 1,61грн. в рахунок трьох процентів
річних та 1 700грн. збитків. В обгрунтування заявлених вимог,
позивач посилався на те, що відповідач в установлений договором
строк не виконав взятих на себе зобов’язань за вказаним
договором, у зв’язку з чим повинен сплатити три проценти річних
з простроченої суми, а також відшкодувати збитки, що полягають у
понесенні ним витрат на оплату консультаційних та юридичних
послуг (а.с.3-4).
Рішенням господарського суду м. Києва від 15.03.2004р. позов
задоволено частково. Відповідно до рішення суду з відповідача на
користь позивача стягнуто 280,80грн. основної заборгованості,
1,61 грн. в рахунок трьох процентів річних; в іншій частині
позову – відмовлено (а.с.43-44).
Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції виходив з
того, що:
- вимоги позивача в частині стягнення основної заборгованості
та трьох процентів річних обгрунтовані, оскільки відповідач не
виконав взятих на себе зобов’язань щодо сплати коштів за
отриманий товар в установлений договором строк;
- позовні вимоги в частині стягнення збитків не підлягають
задоволенню, т.я. відсутній прямий причинно-наслідковий зв’язок
між невиконанням відповідачем взятих на себе зобов’язань та
понесеними витратами.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині
відмови у позові щодо стягнення збитків, ПП “О” звернулося до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та
просить його в цій частині скасувати, задовольнивши позовні
вимоги щодо стягнення з відповідача 1 700грн. збитків.
Вимоги касаційної скарги обгрунтовані порушенням норм
матеріального справ, а саме ст. 203 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Згідно ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинній на момент виникнення
правовідносин), цивільні права і обов'язки виникають з підстав,
передбачених законодавством, а також з дій громадян і
організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу
загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують
цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і
обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а
також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому
не суперечать.
Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, договір
(багатостороння угода) є однією з підстав виникнення
зобов’язань.
Як встановлено судом першої інстанції, 28.08.2003р. сторонами у
справі – ПП “О” та ТОВ “Б” укладено договір купівлі-продажу
№ 96/03. За умовами зазначеного договору позивач зобов’язувався
передати у власність відповідача продукти харчування, асортимент
яких зазначено у накладній, а відповідач – прийняти та сплатити
їх вартість. При цьому, у відповідності з п. 2.3 договору,
оплата товару здійснюється на умовах відстрочки платежу в 10
банківських днів з моменту поставки.
На виконання умов договору, відповідачу позивачем за накладною №
10734 від 29.08.2003р. поставлено товару на загальну суму
288,80грн. Відповідач, як встановлено судом, взяті на себе
зобов’язання за цим договором в установлений ним строк – до 12
вересня 2004р. не виконав, допустивши порушення умов договору.
Відповідно до ст. ст. 161, 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, зобов'язання
повинні виконуватися належним чином і в установлений строк
відповідно до вказівок, зокрема, договору; одностороння відмова
від виконання зобов'язання за загальним правилом не
допускається.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного
висновку щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині
стягнення основного боргу. Описка, допущена судом першої
інстанції в частині зазначення суми основного боргу може бути
ним виправлена в порядку, передбаченому ст. 89 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
В силу ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, боржник, який прострочив
виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний сплатити, зокрема, три проценти річних з
простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений
інший розмір процентів.
Отже, висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості
заявлених вимог в частині сплати трьох процентів річних,
нарахованих у період з 15.09.2003р. по 17.12.2003р. у розмірі
1,61грн. вірний.
Також, колегія суддів погоджується і з висновком суду першої
інстанції щодо безпідставності вимог в частині стягнення з
відповідача збитків у вигляді витрат, понесених у зв’язку з
оплатою консультативних та юридичних послуг, у розмірі 1 700грн.
Відповідно до ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(чинному на момент
виникнення правовідносин та прийняття рішення судом першої
інстанції), у разі невиконання або неналежного виконання
зобов'язання боржником, він зобов'язаний відшкодувати
кредиторові завдані цим збитки. При цьому, під збитками
розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження
його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він
одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
Отже, із змісту вказаної норми вбачається, що застосування
відповідальності у вигляді відшкодування заподіяних збитків,
передбаченої цією нормою, можливо лише при наявності складу
правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна
поведінка; наявність збитків; причинний зв’язок між протиправною
поведінкою та спричиненням збитків; вина.
При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог, суд першої
інстанції не встановив наявність всіх елементів складу
правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 203 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Зокрема, судом не встановлено необхідності понесення позивачем
витрат на оплату юридичних послуг і саме у такому розмірі, а
також наявності прямого причинного зв’язку між понесеними
витратами та невиконанням зобов’язань відповідачем. Так,
представництво інтересів сторони у господарському суді іншими,
ніж зазначено у чч. 1, 2 ст. 28 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, особами
не носить обов’язкового характеру і пов’язано лише з
волевиявленням самої сторони.
За таких обставин, посилання скаржника у поданій ним касаційній
скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального
права, безпідставні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
рішення господарського суду м. Києва від 15.03.2004р. у справі
№ 45/107 залишити без змін, а касаційну скаргу Приватного
підприємства “О” – без задоволення.