ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2004 Справа N 35/371
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Плахотнюк С.О.,
суддів: Кочерової Н.О.,
Рибака В.В.,
розглянувши касаційну Обласного житлово-комунального
скаргу підприємства “Лівобережжя”
на постанову від 29.03.2004 Дніпропетровського
апеляційного господарського суду
та рішення від 16.01.2004 господарського суду
Дніпропетровської області
у справі № 35/371
за позовом ВАТ “Дніпроенерго” в особі структурного
підрозділу Придніпровський комбінат
соціально-побутових послуг
до Обласного житлово-комунального
підприємства “Лівобережжя”
про стягнення 918869,15 грн.,
за участю представників:
- позивача - Лазарєвої О.М.,
- відповідача – Каратуманової М. Ю.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 16.01.2004 господарського суду Дніпропетровської
області (суддя Широбокова Л.П. ) у справі № 35/371 позов
задоволено повністю; стягнуто Обласного житлово-комунального
підприємства “Лівобережжя” на користь ВАТ “Дніпроенерго” в особі
структурного підрозділу Придніпровський комбінат
соціально-побутових послуг 836769,39 грн. боргу, 57749,33 грн.
пені, 12583,41 грн. 3% річних, 1700,00 грн. держмита та 118,00
грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Постановою від 29.03.2004 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий-суддя
Крутовських В.І. (доповідач), судді Дмитренко А.К., Прокопенко
А.Є.) у справі № 35/371 рішення від 16.01.2004 господарського
суду Дніпропетровської області у цій справі залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою від 29.03.2004 Дніпропетровського
апеляційного господарського суду та рішенням від 16.01.2004
господарського суду Дніпропетровської області у справі № 35/371,
Обласне житлово-комунальне підприємство “Лівобережжя” подало до
Вищого господарського суду України касаційну скаргу у якій
просить скасувати зазначені постанову та рішення; прийняти нове
рішення про часткове задоволення позову. Касаційна скарга
мотивована тим, що постанова апеляційної інстанції прийнята з
порушенням норм матеріального (ст.ст. 191-193, 217 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
) права, а також при неповному дослідженні всіх
обставин, що мають значення для справи.
Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши
правильність застосування норм матеріального права, судова
колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що
02.01.2002 між позивачем та відповідачем було укладено договір
№ 179-Т/ОРУМ-32 на постачання теплової енергії в вигляді гарячої
води. Додатковою угодою № 1 від 30.09.2002 строк дії договору
встановлено до 30.09.2003. Згідно умов договору (п. 6.7)
відповідач зобов’язався сплачувати рахунки за використану
енергію протягом 3-х днів.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що на
виконання умов договору в січні-квітні 2003 року позивач
здійснював постачання теплової енергії відповідачу на загальну
суму 854336,76 грн., що не спростовується
відповідачем. Відповідач розрахувався частково за спожиту
теплову енергію в сумі 17567,37 грн., заборгованість становить
836769,39 грн.
Відповідно до ст.ст. 161, 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст.ст. 525,
526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання повинні виконуватися
належним чином та в установлений строк, відповідно до вказівок
закону, акту планування, договору, а при відсутності таких
вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння
зміна умов договору не допускається.
Господарськими судами також встановлено, що відповідно до
п. 7.2.3 договору передбачена пеня у розмірі 0,5% несплаченої
суми за кожен день прострочення платежу. Судом встановлена, що
розмір пені становить 57749,33 грн.
Ст. ст. 178, 179 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та Законом України від
22.11.1996 (зі змінами від 10.01.2002) “Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” передбачено
стягнення пені як вид забезпечення виконання зобов’язання в разі
невиконання або неналежного виконання зобов’язання.
Ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового
зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три
процента річних від простроченої суми, що за період з 22.05.2003
по 17.11.2003, як встановлено судами, становить 12583,41 грн.
Отже, місцевий та апеляційний господарські суди обґрунтовано
зробив висновок щодо стягнення вказаних сум.
Ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачені повноваження
касаційної інстанції, а тому посилання скаржника в касаційній
скарзі на недослідженість матеріалів справи не може бути
прийнято до уваги колегією суддів Вищого господарського суду
України.
Таким чином постанова від 29.03.2004 Дніпропетровського
апеляційного господарського суду та рішення від 16.01.2004
господарського суду Дніпропетровської області у справі № 35/371
прийняті з дотриманням норм матеріального права, а тому колегія
суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для
зміни чи скасування вказаних постанови та рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. ст. 111-9 - 111-12 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Обласного житлово-комунального підприємства
“Лівобережжя” на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 29.03.2004 та рішення господарського
суду Дніпропетровської області від 16.01.2004 у справі № 35/371
залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 29.03.2004 та рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 16.01.2004 у справі № 35/371 без змін.