ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2004 Справа N 12/308
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Плахотнюк С.О.,
суддів: Кочерової Н.О.,
Рибака В.В.,
розглянувши касаційну ВАТ “Укрнафта” в особі структурного
скаргу підрозділу НГВУ “Надвірнанафтогаз”
на постанову від 11.05.2004 Львівського апеляційного
господарського суду
та рішення від 29.01.2004 господарського суду
Івано-Франківської області
у справі № 12/308
за позовом науково-виробничого приватного
підприємства (далі – НВПП)
“Нафтогазобладнання”
до ВАТ “Укрнафта” в особі структурного
підрозділу НГВУ “Надвірнанафтогаз”
про стягнення 77293,16 грн.,
за участю представників:
- позивача - Вилущака І.Л.,
- відповідача – не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 29.01.2004 господарського суду Івано-Франківської
області (суддя Матуляк П. Я.) у справі № 12/308 позов задоволено
частково; стягнуто з ВАТ “Укрнафта” в особі структурного
підрозділу НГВУ “Надвірнанафтогаз” на користь НВПП
“Нафтогазобладнання” 71743,72 грн. заборгованості, 717,00 грн.
держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Постановою від 11.05.2004 Львівського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий-суддя
Зданкевич З.І., судді Онишкевич В.В., Слуки М.Г.) у справі
№ 12/308 рішення від 29.01.2004 господарського суду
Івано-Франківської області у цій справі залишено без змін..
Не погоджуючись з постановою від 11.05.2004 Львівського
апеляційного господарського суду та рішенням від 29.01.2004
господарського суду Івано-Франківської області у справі
№ 12/308, ВАТ “Укрнафта” в особі структурного підрозділу НГВУ
“Надвірнанафтогаз” подало до Вищого господарського суду України
касаційну скаргу у якій просить скасувати зазначені рішення та
постанову; та прийняти нове рішення. Касаційна скарга мотивована
тим, що постанова апеляційної інстанції прийнята з порушенням
норм матеріального (ст. 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
) та
процесуального (ст.ст. 33, 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) права.
Заслухавши доповідача, представника позивача, перевіривши
правильність застосування норм матеріального та процесуального
права, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанції
встановлено, що на підставі договору № 24-2011 від 24.01.2000 і
видаткових накладних № 30 від 04.11.1999, № 35 від 30.08.2000,
№ 43 від 29.12.2000, № 44 від 29.12.2000, № 05 від 21.02.2001,
№ 17 від 26.06.2001, № 28 від 10.09.2001, № 35 від 19.11.2001,
№ 37 від 14.12.2001 відповідач одержав товари на суму 297198,48
грн., що підтверджується вказаними накладними та довіреностями
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що
відповідач розрахувався частково за отримані товари,
заборгованість становить 68552,79 грн., що підтверджується
узгодженим актом звірки взаєморозрахунків від 15.09.2003.
Відповідно до ст.ст. 161, 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст.ст. 525,
526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання повинні виконуватися
належним чином та в установлений строк, відповідно до вказівок
закону, акту планування, договору, а при відсутності таких
вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння
зміна умов договору не допускається.
Ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що боржник, який
прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора
зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь період прострочення, що, як встановлено
судами, становить 71743,72 грн.
Отже, місцевий та апеляційний господарські суди обґрунтовано
зробив висновок щодо стягнення суми боргу з урахуванням індексу
інфляції.
Ст. ст. 178, 179 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та Законом України від
22.11.1996 (зі змінами від 10.01.2002) “Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” передбачено
стягнення пені як вид забезпечення виконання зобов’язання в разі
невиконання або неналежного виконання зобов’язання. Так, згідно
ст. 1 вказаного Закону України платники грошових коштів
сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку
платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Господарськими судами з’ясовано, що умовами договору від
24.01.2000 не передбачено можливості стягнення пені, а тому
висновок господарського суду щодо відмову задоволення вимог про
стягнення 5550,03 грн. пені є вірним.
Таким чином постанова від 11.05.2004 Львівського апеляційного
господарського суду та рішення від 29.01.2004 господарського
суду Івано-Франківської області у справі № 12/308 прийняті з
дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому
колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає
підстав для зміни чи скасування вказаних постанови та рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. ст. 111-9 - 111-12 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “Укрнафта” в особі структурного підрозділу
НГВУ “Надвірнанафтогаз” на постанову від 11.05.2004 Львівського
апеляційного господарського суду та рішення від 29.01.2004
господарського суду Івано-Франківської області у справі № 12/308
залишити без задоволення.
Постанову від 11.05.2004 Львівського апеляційного господарського
суду та рішення від 29.01.2004 господарського суду
Івано-Франківської області у справі № 12/308 залишити без змін.