ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2004 Справа N 11/388-03
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 07.10.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: Удовиченко О.С.
суддів: Грека Б.М. Львова Б.Ю.
розглянувши касаційну скаргу Вінницького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову Житомирського апеляційного господарського суду
від 27.04.2004 р.
у справі N 11/388-03 господарського суду Вінницької області
за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів
до ВАТ "Барський птахокомбінат"
про стягнення 20092,24 грн.
за участю представників:
позивача Окунєва І.С.
відповідача Лободи С.Л.
В С Т А Н О В И В:
Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту
інвалідів звернулось до господарського суду Вінницької області з
позовом до ВАТ "Барський птахокомбінат" про стягнення
20092,24 грн. основного платежу за незабезпечення встановленого
нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування
інвалідів у 2002 р.
Рішенням господарського суду Вінницької області від
04.12.2003 р. (суддя Матвійчук В.) в позові відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що матеріали справи не містять
доказів, які б свідчили, що у 2002 р. органи, зазначені в ст. 18
Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" ( 875-12 ) (875-12)
направляли інвалідів або інваліди
безпосередньо звертались до ВАТ "Барський птахокомбінат" для
працевлаштування.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
27.04.2004 р. (судді: Черпак Ю.К. - головуючий, Вечірко І.О.,
Ляхевич А.А.) рішення господарського суду Вінницької області від
04.12.2003 р. залишено без змін з тих же підстав.
Звертаючись до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, Вінницьке обласне відділення Фонду соціального
захисту інвалідів просить постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 27.04.2004 р. скасувати, посилаючись на
порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та
процесуального права.
Судова колегія, заслухавши пояснення представників сторін,
розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної
скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ст. 19
Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" N 875-XII ( 875-12 ) (875-12)
від 21.03.1991 зобов'язує
підприємства всіх форм власності створювати робочі місця для
працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості
робочих місць на підприємстві. Норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів для ВАТ "Барський
птахокомбінат" становить 18 робочих місць. Фактично на
підприємстві працювало 14 інвалідів.
У випадку невиконання ст. 19 вказаного Закону ( 875-12 ) (875-12)
,
відповідно до "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями),
установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду
соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання
цих коштів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України
від 28.12.2001 р. N 1767 ( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
, підприємство зобов'язано
сплачувати штрафні санкції до відділень Фонду соціального захисту
інвалідів. Але такої сплати відповідач не провів, внаслідок чого
утворилася заборгованість.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів і Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, працевлаштування
інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з
питань праці та соціальної політики, органами місцевого
самоврядування, громадськими організаціями інвалідів (далі -
органи працевлаштування інвалідів).
Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів
відповідно до частини 2 статті 19 вказаного Закону ( 875-12 ) (875-12)
покладається на керівників підприємств. У випадку, коли кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то
відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної
сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче
місце, не зайняте інвалідом (частина 20 вказаного Закону).
Аналіз зазначених положень Закону ( 875-12 ) (875-12)
про захист
інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов'язок
підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не
супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати
інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається
на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті
18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого
пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів
(затверджений Постановою Кабінету Міністрів України N 1434
( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
від 26 вересня 2002 року), згідно з яким,
завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням
підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів, а також підпункту 3 пункту 4 та
підпункту 3 пункту 5 цього Положення, якими Фонду надано право
здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами
штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів.
Але всупереч викладеним положенням названого Закону
( 875-12 ) (875-12)
, встановивши, що у 2002 році підприємство відповідача
повинне було створити 18 робочих місць для працевлаштування
інвалідів, суди не дослідили питання, чи були місця створені в
зазначеній кількості, якщо було створено 18 робочих місця, то чи
повідомляв відповідач про цю кількість органи працевлаштування
інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи
направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї
вини направлені інваліди не були працевлаштовані або їм було
відмовлено в працевлаштуванні на вакантні посади.
За таких обставин, при винесенні оскаржуваної постанови суд
не встановив всіх фактичних обставин, що мають значення для
розгляду справи і вирішення спору по суті.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 1 постанови від 29 грудня 1976 року N 5 "Про
судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі
вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши
обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального
права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх
відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини,
або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України.
Оскаржувані рішення та постанова цим вимогам не відповідають,
у зв'язку з чим підлягають скасуванню, а справа - направленню на
новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи
суду першої інстанції необхідно встановити обставини, зазначені в
цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і
вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити.
Рішення господарського суду Вінницької області від
04.12.2003 р. та постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 27.04.2004 р. у справі N 11/388-03
скасувати.
Справу N 11/388-03 передати до господарського суду Вінницької
області на новий розгляд.