ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.08.2004 Справа N 11/254
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Запорізького обласного відділення
судовому засіданні Фонду України соціального захисту
касаційну скаргу інвалідів
на рішення господарського суду Запорізької
області від 20.05.2004 р.
у справі № 11/254
господарського суду Запорізької області
за позовом Запорізького обласного відділення
Фонду України соціального захисту
інвалідів
до Товариства з обмеженою
відповідальністю "Л"
про Стягнення 3212,90 грн.,
за участю представників від:
позивача не з'явилися
відповідача не з'явилися
В С Т А Н О В И В :
В березні 2004 року Запорізьке обласне відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду
Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою
відповідальністю "Л" про стягнення 3212,90 грн штрафних санкцій за
недотримання підприємством встановленого нормативу робочих місць
для працевлаштування інвалідів.
Відповідач відзив і витребувані документи не надав в судове
засідання не з'явився, справа була розглянута за наявними
матеріалами згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.05.2004 р.
у справі № 11/254 в позові відмовлено.
Рішення мотивовано тим, предметом спору є стягнення
адміністративно-господарських санкцій, а відповідно до ст. 250
Господарського Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
для стягнення санкцій такого
виду застосовується скорочений строк позовної давності (6 місяців
з дня виявлення порушення, але не пізніше, як через один рік з дня
порушення суб'єктом підприємницької діяльності встановлених
законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності),
який вже минув.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою від 17.06.2004
№ 04-538/1013, в якій просить рішення господарського суду
Запорізької області від 20.05.04 у справі № 11/254 скасувати.
Обґрунтовуючи свої вимоги, заявник посилається на те, що судом
були невірно застосовані норми матеріального права, а саме: ст.
ст. 1, 3, 4, 250 Господарського Кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та ст.
29 Бюджетного Кодексу, що призвело до ухвалення незаконного, на
думку заявника, рішення. Заявник наголошує на тому, що термін
стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених
статтею 250 Господарського Кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не може
застосовуватись до правовідносин щодо сплати штрафних санкцій
суб'єктами господарювання за недодержання нормативу робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів. Заявник вважає, що
фінансові відносини за участи суб'єктів господарювання не є
предметом регулювання Господарського Кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
відповідно до ст. 4 Господарського Кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Як було встановлено судом, ст. 19 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів і Україні" ( 875-12 ) (875-12)
№ 875- ХІІ
від 21.03.1991 зобов'язує підприємства всіх форм власності
створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі
4% від загальної кількості робочих місць на підприємстві.
Середньоспискова чисельність інвалідів, яка повинна була працювати
у відповідача в 2002 році складає 2 чоловіка. Фактично
середньоспискова чисельність інвалідів, які працювали на
підприємстві, склала 1 чоловік.
У випадку невиконання ст. 19 вказаного Закону ( 875-12 ) (875-12)
,
відповідно до "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями),
установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду
соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання
цих коштів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України
від 28.12.2001р. № 1767 ( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
, підприємство зобов'язане
сплачувати штрафні санкції до відділень Фонду соціального захисту
інвалідів. Але такої сплати відповідач не провів, внаслідок чого
утворилася заборгованість.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів і Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, працевлаштування
інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з
питань праці та соціальної політики, органами місцевого
самоврядування, громадськими організаціями інвалідів (далі -
органи працевлаштування інвалідів).
Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів
відповідно до частини 2 статті 19 вказаного Закону покладається на
керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих
інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність
покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних
санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної
заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте
інвалідом (частина 20 вказаного Закону).
Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів дає
підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо
створкння робочих місць для інвалідів не супроводжується його
обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені
робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи
працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього
Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту
третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів
(затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26
вересня 2002 року), згідно з яким, завданням Фонду є здійснення
контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту 3
пункту 4 та підпункту 3 пункту 5 цього Положення, якими Фонду
надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням
підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Але всупереч викладеним положенням названого Закону, встановивши,
що у 2002 році підприємство відповідача повинне було створити 2
місця для працевлаштування інвалідів, суд не досліджував питання,
чи були місця створені в зазначеній кількості, чи лише в кількості
1 місця; якщо було створено 2 робочих місця, то чи повідомляв
відповідач про цю кількість органи працевлаштування інвалідів;
якщо названі органи були повідомлені, то чи направлялись інваліди
для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені
інваліди не були працевлаштовані або їм було відмовлено в
працевлаштуванні на вакантні посади.
Відтак, при ухваленні рішення у даній справі суд не встановив всіх
фактичних обставин, що мають значення для розгляду справи і
вирішення спору по суті.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 1 постанови від 29 грудня 1976 року № 5 "Про
судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли
суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту
законодавства України.
Оспорюване рішення цим вимогам не відповідає, а тому підлягає
скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої
інстанції. При новому розгляді справи суду першої інстанції
необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм
та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір
відповідно до закону.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст.
111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів від 17.06.2004 № 04-538/1013
задовольнити частково, рішення господарського суду Запорізької
області від 20.05.04 у справі № 11/254 - скасувати, справу №
11/254 направити на новий розгляд до господарського суду
Запорізької області..