ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАїНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.07.2004 Справа N 40/117
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю “Ф” на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 03.02.2004р.
у справі № 40/117 господарського суду м. Києва
за позовом Відкритого акціонерного товариства “КД”,
Українсько-італійського спільного підприємства у формі
товариства з обмеженою відповідальністю “В”, Відкритого
акціонерного товариства “Виробничо-торгова фірма “КМ”
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Ф”
третя особа Державна податкова інспекція у Голосіївському
районі м. Києва
про визнання недійсним договору
за участю представників:
ВАТ “КД” – не з’явилися;
ТОВ “СП “В” – не з’явилися;
ВАТ “ВКФ “КМ” – не з’явилися;
ТОВ “Ф” – не з’явилися;
ДПІ у Голосіївському районі м. Києва
в с т а н о в и л а :
Відкрите акціонерне товариство “КД”, Українсько-італійське
спільне підприємство у формі товариства з обмеженою
відповідальністю “В”, Відкрите акціонерне товариство “Виробничо-
торгова фірма “КМ” звернулися до господарського суду м. Києва з
спільною позовною заявою та просили суд визнати недійсним на
підставі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
договір купівлі-продажу
нежилого приміщення, укладений 13.12.99р. між КП “КД” та ТОВ
“Ф”.
В обгрунтування заявлених вимог, позивачі посилається на те, що
спірний договір не відповідає вимогам закону, оскільки:
- відчуження майна, що є об’єктом купівлі-продажу за умовами
договору і перебуває у податковій заставі, відбулось без згоди
на те органів податкової служби, в порушення вимог Указу
Президента України “Про заходи щодо підвищення відповідальності
за розрахунками з бюджетами та державними цільовими фондами”
( 167/98 ) (167/98)
;
- договір від імені продавця підписано неуповноваженою на те
особою;
- відчуження майна не узгоджено з правлінням товариства
(а.с.2-5).
ТОВ “Ф” у відзиві на позов заявлені вимоги відхилило, вказуючи
на те, що спірний договір відповідає чинному законодавству
(а.с.146-148).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, ВАТ “КД” в особі
керуючого санацією В-ка А.М. відмовився від заявленого ним
позову (а.с.193).
Рішенням господарського суду м. Києва від 19.12.2002р.:
- провадження у справі за позовом ВАТ “КД” припинено на
підставі п. 4 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
- у позові ТОВ “Українсько-італійського спільне підприємство
“В” відмовлено;
- у позові ВАТ “Виробничо-торгова фірма “КМ” відмовлено
(а.с.199-201).
Припиняючи провадження у справі за позовом ВАТ “КД”, суд першої
інстанції виходив з того, що перший позивач до прийняття рішення
у справі відмовився від позову.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог ТОВ
“Українсько-італійське спільне підприємство “В” та ВАТ
“Виробничо-торгова фірма “КМ” мотивовано тим, що позивачі не
довели порушення їх прав та охоронюваних законом інтересів у
зв’язку з укладенням спірного договору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
03.02.2004р. рішення господарського суду м. Києва від
19.12.2002р. скасовано в частині відмови у позові ТОВ СП “В” та
ВАТ “Виробничо-торгова фірма “КМ”. В цій частині прийнято
рішення щодо задоволення заявленого позову та визнання недійсним
договору купівлі-продажу павільйону ПП-1-744 площею 475,40кв.м.,
який укладено 13.12.99р. між Організацією орендарів орендного
підприємства “КД” та ТОВ “Ф”. В іншій частині рішення
господарського суду м. Києва від 19.12.2002р. залишено без змін
(а.с.290-294).
Постанова суду в частині скасуванні рішення суду та задоволення
позову ТОВ СП “В” та ВАТ “Виробничо-торгова фірма “КМ”
мотивована тим, що:
- спірний договір є недійсним, оскільки на момент його
укладення майно, що відчужувалось відповідно до його умов,
перебувало у податковій заставі, що встановлено також і рішенням
господарського суду м. Києва від 03.07.2003р. у справі № 40/118;
- спірним договором порушуються права позивачів – ВАТ
“Виробничо-торгова фірма “КМ”, оскільки останнє є кредитором
боржника, та ТОВ СП “В”, який є акціонером ВАТ “КД”.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ “Ф”
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення
господарського суду м. Києва від 19.12.2002р.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судом
апеляційної інстанції:
- порушено вимоги ст.ст. 1, 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
оскільки задоволено позов осіб, права яких не порушені спірним
договором;
- в порушення ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
не застосував
реституцію.
-
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, підприємства,
установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі
іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність
без створення юридичної особи і в установленому порядку набули
статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право
звертатися до господарського суду згідно з встановленою
підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених
або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст. 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд порушує
провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та
організацій, які звертаються до господарського суду за захистом
своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону
України “Про судоустрій України” ( 3018-14 ) (3018-14)
є, зокрема, захист
гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних
інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред’явлення позову
до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд
шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб,
права і охоронювані законом інтереси яких порушені або
оспорюються.
Однак, наявність права на пред’явлення позову не є безумовною
підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з
необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами,
права.
Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по
суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з
позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного
законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити
чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено
провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на
позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення
про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших
встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права
обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов’язку перед
особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання
такого обов’язку (вчинити певні дії або утриматись від їх
вчинення) від зобов’язаних осіб. Отже, лише встановивши
наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного
матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на
захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність чи відсутність
факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про
захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті,
встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених
вимог.
Оскільки ВАТ “Виробничо-торгова фірма “КМ” та ТОВ “СП “В”, які
звернулися до суду з даним позовом, не є суб’єктом матеріального
права, на захист якого подано позов, суд першої інстанції
правомірно відмовив у задоволенні заявленого позову цим особам.
При цьому, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду
апеляційної інстанції про те, що права цих осіб порушуються,
оскільки ВАТ “Виробничо-торгова фірма “КМ” є акціонером, а ТОВ
СП “В” – кредитором ВАТ “КД”.
Так, спірна угода укладена ще 13.12.99р., до створення ВАТ “КД”
та порушення провадження у справі про банкрутство товариства.
При цьому, ТОВ СП “В” не посилається на наявність спеціальних
підстав визнання угод недійсними під час провадження у справі
про банкрутство, визначених ст. 17 Закону України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
.
В силу ст.ст. 22,78 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, позивач має право
до прийняття рішення у справі відмовитись від позову, про що
господарському суду подається відповідна заява. При цьому,
відмова відповідача від позову та прийняття її господарським
судом є підставою для припинення провадження у справі у
відповідності з п. 4 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Як вбачається з матеріалів справи, заява щодо відмови від
заявленого позову від імені ВАТ “КД” підписана керуючим санацією
В-ком А.М. Між тим, судом першої інстанції повноваження
зазначеної особи на вчинення такої дії не перевірені.
Судом апеляційної інстанції зазначене порушення не усунуто.
Поряд з цим, в матеріалах справи є постанова Вищого
господарського суду України від 17.04.2003р., прийнята у справі
№ 10/97 за заявою ЗАТ “ОК” щодо визнання банкрутом ВАТ “КД”,
відповідно до якої скасовано постанову Київського апеляційного
господарського суду від 25.10.2002р., якою призначено керуючим
санацією В-ка А.М. Зазначеному доказу суд апеляційної інстанції,
в порушення наступних вимог норм процесуального права не надав.
Відповідно до ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у процесі
перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у
справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
При цьому, в апеляційній інстанції, згідно ст. 99 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, справи переглядаються за правилами розгляду цих
справ у першій інстанції з урахуванням особливостей,
передбачених розділом 12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Так, відповідно до ст. 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судове
рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх
обставин справи
Зазначені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної
інстанції, враховуючи обсяг її повноважень, визначений ст. 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у зв’язку з чим постанова Київського
апеляційного господарського суду від 03.02.2004р. та рішення
господарського суду м. Києва від 19.12.2002р. в частині
припинення провадження у справі підлягають скасуванню, а справа
у цій частині – передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Ф” задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
03.02.2004р. та рішення господарського суду м. Києва від
19.12.2002р. у справі № 40/117 в частині припинення провадження
у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства “КД” до
Товариства з обмеженою відповідальністю “Ф” щодо визнання
договору від 13.12.99р. скасувати.
3. Справу передати до господарського суду м. Києва для нового
розгляду справи в частині заявлених Відкритим акціонерним
товариством “КД” вимог.