ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.07.2004 Справа N Н28/34
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
розглянувши касаційну скаргу Південної міжрайонної державної
податкової інспекції у м. Кривому Розі
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 11.11.2003р.
у справі № Н28/34 Господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Приватного підприємства “С”
до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.
Кривий Ріг
до Відділення Державного казначейства у м. Кривому Розі
про повернення з бюджету суми податку на додану вартість,
В С Т А Н О В И В:
Приватне підприємство “С” звернулося до Господарського суду
Дніпропетровської області з позовом до Державної податкової
інспекції у Дзержинському районі м. Кривий Ріг (правонаступник -
Південна міжрайонна державна податкова інспекція у м. Кривому
Розі) щодо зобов’язання Державної податкової інспекції у
Дзержинському районі м. Кривий Ріг надати відділенню Державного
казначейства у м. Кривому Розі висновок щодо повернення із
Державного бюджету 41471,00 грн. податку на додану вартість за
серпень 1998р., листопад 1998р., грудень 1998р., січень 1999р.
та 101242,79 грн. відсотків за несвоєчасне повернення з
Державного бюджету податку на додану вартість; зобов’язання
Відділення Державного казначейства у м. Кривому Розі повернути
із державного бюджету 41471,00 грн. податку на додану вартість
та 101242,79 грн. відсотків за несвоєчасне повернення з
Державного бюджету податку на додану вартість.
Рішенням Арбітражного суду Дніпропетровської області від 25-
26.10.2001р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
20.10.2003р. здійснено заміну Державної податкової інспекції у
Дзержинському районі м. Кривий Ріг на Південну міжрайонну
державну податкову інспекцію у м. Кривому Розі, визнавши останню
відповідачем у справі № Н28/34
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 11.11.2003р. рішення Арбітражного суду Дніпропетровської
області від 25-26.10.2001р. скасовано, позов приватного
підприємства “С” задоволено частково: стягнуто з Державного
бюджету України бюджетну заборгованість з податку на додану
вартість у розмірі 41471,00 грн. та 101242,79 грн. відсотків,
нарахованих на бюджетну заборгованість; в іншій частині позову
провадження у справі припинене.
Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 11.11.2003р. Південна міжрайонна
державна податкова інспекція у м. Кривому Розі подала касаційну
скаргу, в якій просить дану постанову скасувати. Свою вимогу
Південна міжрайонна державна податкова інспекція у м. Кривому
Розі мотивує тим, що апеляційним господарським судом порушено
норми матеріального та процесуального права, а саме п. 3.4
спільного наказу Державної податкової адміністрації України та
Головного управління Державного казначейства України від
02.07.1997р. № 209/72, ст. 4 Указу Президента України “Про деякі
зміни в оподаткуванні” ( 857/98 ) (857/98)
а також ст. 4-2 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши доводи та заперечення
представників сторін, які з’явилися в господарське засідання
суду касаційної інстанції, перевіривши правильність застосування
місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом
норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський
суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Південної
міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі
задоволенню.
Згідно п. п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі коли за результатами
звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї
статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню
платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця,
наступного після подачі декларації.
Господарським судом встановлено: позивачем було подано
відповідачу податкові декларації з податку на додану вартість за
серпень, листопад, грудень 1998р., січень 1999р., за якими
позивачу з Державного бюджету України підлягало відшкодуванню
41471грн. та проценти у сумі 101242,79грн., нараховані на
бюджетну заборгованість за вищезгаданий період.
Згідно ч. 2 п. п. Згідно п. п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
підставою для
отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за
звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного
відшкодування може бути повністю або частково зарахована в
рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку
відображається в податковій декларації. Проте, господарським
судом попередніх інстанцій не було досліджено доказів та
встановлено обставини щодо того, чи було позивачем у деклараціях
за відповідні періоди виявлено бажання зарахувати суми податку
на додану вартість в рахунок платежів з цього податку, що є
порушенням ст. ст. 32, 34, 36, 38, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Згідно ч. 5 п. п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, суми, що не відшкодовані
платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку,
вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної
заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від
облікової ставки Національного банку України, встановленої на
момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день
погашення. Отже, для вирішення спору щодо відшкодування
бюджетної заборгованості та процентів, нарахованих на неї,
господарський суд у встановленому законом порядку на підставі
відповідних доказів зобов’язаний був встановити момент
виникнення бюджетної заборгованості. Проте, господарський суд
даної обставини не встановив, чим порушив вищенаведену правову
норму матеріального права та ст.ст. 32, 34, 36, 38, 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Згідно ч. 2 ст. 50 Бюджетного Кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх
надходжень, що належать Державному бюджету України, та за
поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були
помилково або надмірно зараховані до бюджету. Таким чином, із
приписів даної норми Закону випливає, що у випадку помилкового
або надмірного зарахування коштів до бюджету на органи
стягнення, якими, зокрема, відповідно до п. 30 ст. 2 Бюджетного
Кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
є податкові органи, покладено
обов’язок надати щодо цього подання Державному казначейству
України для здійснення повернення даних коштів, а на Державне
казначейство України покладено обов’язок здійснити повернення
зазначених коштів. Проте, господарський суд не зобов’язав
відповідача - Відділення Державного казначейства у м. Кривому
Розі здійснити повернення коштів з Державного бюджету України,
чим порушив ст. 50 Бюджетного Кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального
чи процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом
та апеляційним господарським судом порушено вищезгадані норми
матеріального та процесуального права, то постановлені
зазначеними судовими інстанціями у даній справі рішення
підлягають скасуванню.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції встановлені ст. 111-
7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою визначено, що переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на те, що попередніми судовими інстанціями не було
досліджено доказів, на підставі яких встановлено відповідні
обставини, оскільки такі докази в матеріалах справи відсутні, та
не встановлено обставини справи, які мають значення для
правильного вирішення даного господарського спору, а касаційній
інстанції таке право не надано, то справа підлягає направленню
на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст.ст. 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Південної міжрайонної державної податкової
інспекції у м. Кривому Розі задовольнити
Рішенням Арбітражного суду Дніпропетровської області від 25-
26.10.2001р. та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 11.11.2003р. у справі № Н28/34 скасувати
і передати справу на новий розгляд до Господарського суду
Дніпропетровської області.