ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.07.2004 Справа N 42/224
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Перепічая В.С.
суддів: Невдашенко Л.П. Гончарука П.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Чернівецького обласного дочірнього підприємства ДАК "Хліб
України", м. Чернівці
на постанову від 10.02.2004 Київського апеляційного
господарського суду
у справі N 42/224
господарського суду м. Києва
за позовом Чернівецького обласного дочірнього підприємства
ДАК "Хліб України", м. Чернівці
до Відкритого акціонерного товариства "Агрохімцентр", м. Київ
про визнання договору купівлі-продажу недійсним
за участю представників сторін:
від позивача - Рубан Т.П., Горбатенко Т.О.
від відповідача - Кулішов В.М.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 22.12.2003
відмовлено в позові Чернівецькому обласному дочірньому
підприємству ДАК "Хліб України" до Відкритого акціонерного
товариства "Агрохімцентр" про визнання недійсним договору
купівлі-продажу N 980611-407кр від 11.06.1998.
Суд мотивував своє рішення тим, що Декрет Кабінету Міністрів
України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"
( 15-93 ) (15-93)
, Закон України "Про національний банк України"
( 679-14 ) (679-14)
, визнаючи національну валюту України як єдиний законний
платіжний засіб на території України, не містить заборони на
використання в розрахунках розміру грошових зобов'язань іноземної
валюти або інших розрахункових величин.
Спірним договором, зазначає суд, не встановлено грошового
еквіваленту умовної одиниці, але його положення в цій частині не
суперечать чинному законодавству та є обов'язковими для сторін у
договорі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
10.02.2004 залишено без змін рішення господарського суду м. Києва
від 22.12.2003 з тих же підстав.
Оскаржуючи постанову апеляційної інстанції та рішення
господарського суду, скаржник просить їх скасувати та постановити
нове рішення, яким провадження у справі припинити на підставі
п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
посилаючись на те, що при винесенні постанови судом
порушено норми матеріального та процесуального права, а саме
ст.ст. 153, 169, 224, 228 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
Постанову Кабінету Міністрів України від 18.12.1998, Постанову НБУ
від 02.10.2002 N 378 ( z0841-02 ) (z0841-02)
, п. 1-1 ст. 80 Господарського
процесуального кодексу України.
Скаржник зазначає, що "умовна одиниця", як засіб платежу, не
є ні національною валютою України, ні іноземною валютою будь-якої
іншої країни, відповідно залишається невизначеним питання яким
чином покупець має оплатити прийняту продукцію.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
статус національної валюти та статус
іноземних валют на території України встановлюється виключно
законами України.
Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему
валютного регулювання і валютного контролю" N 15-93 ( 15-93 ) (15-93)
від
19.02.1993, ст. 35 Закону України "Про Національний банк України"
встановлено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу
на території України, який приймається без обмежень для оплати
будь-яких вимог і зобов'язань, якщо інше не передбачено Декретом,
іншими актами валютного законодавства України. Отже, закон
передбачає обов'язковість здійснення платежів на території України
в національній валюті, але не містить заборони щодо визначення
суб'єктами підприємницької діяльності грошового зобов'язання в
іноземній валюті або інших розрахункових величин.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, у
договорі купівлі-продажу N 980611-407 від 11.06.1998 укладеного
між Відкритим акціонерним товариством "Агрохімцентр" та
Чернівецьким обласним дочірнім підприємством ДАК "Хліб України"
сторони погодили ціну, суму договору та порядок розрахунків в
умовних одиницях.
Пункт 2.2.2 Договору передбачає розрахунки між сторонами в
умовних одиницях за курсом НБУ на день проведення розрахунків.
Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції,
що також підтверджено судом апеляційної інстанції встановлено, що
оспорюваний договір був предметом дослідження при розгляді справи
N 7/90 арбітражного суду Чернівецької області між тими ж
сторонами. За результатами розгляду прийнято рішення від
15.05.2001 на підставі якого стягнуто з Чернівецького обласного
дочірнього підприємства ДАК "Хліб України на користь ВАТ
"Агрохімцентр" заборгованість у розмірі 541 474,47 грн.,
145 797,56 грн. пені. При розгляді зазначеної справи дійсність
договору не оспорювалась.
Таким чином, судами не встановлено обставин, які б свідчили
про недійсність оскаржуваного договору.
За огляду на викладене, Вищий господарський суд України
вважає юридичну оцінку, дану судом першої та апеляційної інстанції
обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та
чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги
не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову
Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2004 у
справі N 42/224 без змін.