ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.07.2004 Справа N 34/173а
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді - Кривди Д.С. (доповідача у справі)
суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Комсомольське рудоуправління"
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
27.04.2004
у справі N 34/173а господарського суду Донецької області
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Комсомольське
рудоуправління"
до Державної податкової інспекції у Старобешівському районі
Донецької області
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
за участю представників сторін від:
позивача:
Шутов Р.М. - за довіреністю від 16.01.2004 N 08/133,
Левченко А.М. - за довіреністю від 27.07.2004 N 08/3618
Демідова С.П. - за довіреністю від 28.01.2004 N 08/301
відповідача:
Кришталь Т.А. - за довіреністю від 26.07.2004 N 8506/10/10
Михайлова О.М. - за довіреністю від 26.07.2004 N 8505/10/10
Бурлаєв С.Г. - за довіреністю від 26.07.2004 N 8506/10/10
Пефтієва Л.М. - за довіреністю від 26.07.2004 N 8506/10/10,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 26.02.2004
(суддя Кододова О.В.) у справі N 34/173а, яке залишено без змін
постановою Донецького апеляційного господарського суду від
27.04.2004 (головуючий - суддя Агапов О.Л., судді Алєєва І.В.,
Величко Н.Л.), позов задоволено частково: визнано недійсним
рішення ДПІ у Старобешівському районі від 21.01.2002 р.
N 35-23-1-00191827/460 в частині донарахування податку на прибуток
в розмірі 16 610 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі
8 305 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено; стягнуто з
відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті мита
1,70 грн., інформаційних послуг 2,36 грн., витрат по сплаті
експертизи 240 грн.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ВАТ
"Комсомольське рудоуправління" звернулось до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати
постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого
господарського суду в частині відмови позивачу в задоволенні
позовних вимог та прийняти нове рішення.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач посилається на
неправильне застосування господарськими судами норм матеріального
права.
Заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та
постанові апеляційного господарських судів, проаналізувавши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що касаційна скарга ВАТ "Комсомольське
рудоуправління" не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що
ДПІ у Старобешівському районі було проведено планову документальну
перевірку ВАТ "Комсомольське рудоуправління" з питання дотримання
вимог податкового та валютного законодавства за період з
01.07.2001 року по 30.06.2002 року, за результатами якої складено
акт N 25 від 16.01.2003 р.
На підставі даного акту відповідачем було прийняте рішення
від 21.01.2002 р. N 35-23-1-00191827/460 про донарахування
позивачу, зокрема, податку на прибуток у розмірі 735 800 грн. та
застосування штрафних (фінансових) санкцій по цьому податку у
розмірі 367 900 грн. та податкове повідомлення-рішення
N 0001892351/0 від 21.01.2003 р., яким позивачу визначено
податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі
735 800 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 367 900 грн.
В акті перевірки, зокрема, зазначено, що позивач в порушення
пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не включив до валового доходу
1 кварталу 2002 року відповідно до приписів п. 1.22 цього Закону
прострочену (відповідно до ст. 71 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
заборгованість у розмірі 160,4 тис. грн.
Судами також встановлено, що між позивачем (комісіонером) та
Донецькою залізницею (комітентом) був укладений договір комісії
N 262/НХ від 20.04.98 р., згідно п. 1.1 якого комісіонер
зобов'язався за дорученням комітента за винагороду укласти від
свого імені за рахунок та в інтересах комітента угоду по придбанню
продукції виробничо-технічного призначення. У договорі зазначена
орієнтована вартість майна, що придбавається, яка складає
1 990 000 грн. У пункті 1.2 договору передбачено, що по угоді
укладеній комісіонером із третьою особою, усі права й обов'язки,
обумовлені такою угодою, належать комісіонеру. Відповідно до умов
даного договору комісії комісіонер зобов'язався здійснити операцію
на умовах, найбільш вигідних для комітента, якщо угода укладається
на більш вигідних умовах, чим ті, що зазначено комітентом, то вся
вигода надходить комісіонеру. При цьому прийом роботи здійснюється
на підставі актів приймання, що підписуються комітентом.
Зазначеним договором комісії визначені обов'язки сторін, права,
розмір комісійної винагороди у розмірі 1,3% від загальної суми
угоди.
Також між сторонами була укладена додаткова угода N 1 від
28.12.98 р. до договору комісії N 262/НХ від 20.04.98 р., згідно
якої вважається таким, що втратив силу додаток N 1 від 20.04.98 р.
Пункт 1.1 договору викладений у наступній редакції: "Комісіонер
зобов'язується за дорученням комітента за винагороду придбати
від свого імені за рахунок та в інтересах комітента
стрічку 2 ТК-200 1200X5 у кількості 562,8 кв. м і
стрічку 2 РК-200 1000X5 у кількості 468 кв. м за ціною не вище
272 грн. за 1 кв. м".
На виконання договору комісії позивач уклав з ТОВ "Івіс"
(Росія) контракт N 34 від 22.05.1998 р. на взаємопоставку
позивачем матеріалу щебеневого, а ТОВ "Івіс" здійснює поставку
продукції згідно до специфікації. За умовами п. 4.2 контракту ціни
на продукцію, яка вказана у специфікації, встановлені у доларах
США. Сума контракту складає 434 388 доларів США.
Контрактом обговорені умови постачання товару по кількості і
якості. Факт виконання контракту підтверджується вантажними
митними деклараціями, згідно до яких позивач у третьому та
четвертому кварталах 1998 р. отримав від ТОВ фірма "Івіс" товар
вартістю на дату постачання 260 216,55 грн., що еквівалентно
78 134,64 доларам США. Сторони уклали додаткову угоду N 1 до
контракту N 34 від 22 травня 1998 р., відповідно до якої сторони
дійшли згоди погодити нові реквізити та згідно п. 2 угоди у
зв'язку з відмовою Фірми від одержання матеріалу щебеневого
позивач передає в оплату за поставлену транспортерну стрічку
простий вексель на суму 262 429,79 грн. (за курсом на момент
митного оформлення транспортерної стрічки) з урахуванням 0,3%
комісійної винагороди, відповідно до договору комісії N 262/НХ від
20.04.98 р. Тобто, сторони узгодили між собою нову вартість
поставленого товару у фіксованій сумі 262 429,79 грн.
Таким чином, позивач за отриманий згідно ВМД N 1349 та N 1697
товар вартістю 262 429,79 грн., яка визначена у гривнях станом на
15.05.01 р., розрахувався повністю шляхом передачі векселя
N 66334765039833 номіналом 262 429,79 грн., що підтверджується
актом прийому-передачі від 24.05.01 р., актом про вексельний
платіж від 24.05.01 р. та копією вексельного бланка.
Крім того, згідно висновку судово-бухгалтерської експертизи
N 37/24 від 15.01.2004 р., зробленого на підставі дослідження
бухгалтерських документів позивача, не встановлено наявності
кредиторської заборгованості позивача перед ТОВ "Фірма "Івіс".
Сторони у додатковій угоді від 15.05.01 р. фактично змінили
вартість постачання з доларового еквіваленту на гривневий і
встановили нову вартість поставленого товару у фіксованій сумі
262 429,79 грн.
Враховуючи викладене, висновок судів щодо безпідставності
включення до валового доходу позивача прострочену заборгованість
перед "Івіс" на суму 160,4 тис. грн. є правомірним.
Як вказано судами, перевіркою встановлено що позивач за
4 квартал 2001 року по стрічці 36 декларації з податку на прибуток
задекларував збитки у розмірі 2 139,7 тис. грн. Однак, позивач
самостійно виявив помилку і подав 22.07.2002 року до податкового
органу уточнену декларацію з податку на прибуток за 4 квартал
2001 року, де задекларував прибуток у розмірі 4 324,8 тис. грн.
Відповідно до Закону України "Про проведення економічного
експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу
України" ( 934-14 ) (934-14)
позивач входив у перелік підприємств, що
приймають участь в експерименті та відповідно до ст. 11 Закону
України "Про державний бюджет України на 2001 р." ( 2120-14 ) (2120-14)
у
2001 р. повинен був обчислювати зобов'язання по сплаті податку на
прибуток виходячи зі ставки податку - 15% від об'єкта
оподатковування. З 2002 р. у зв'язку з припиненням чинності Закону
України "Про проведення економічного експерименту на підприємствах
гірничо-металургійного комплексу України" підприємство обчислює
зобов'язання по сплаті податку на прибуток відповідно до п. 10.1
ст. 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
з розрахунку 30% від об'єкту оподатковування.
У відповідності до п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
об'єктом
оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми
скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно
з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника
податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних
відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
До складу валових доходів звітного періоду включаються
доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що
передують звітному, та виявлені у звітному періоді, а також до
складу валових витрат звітного періоду включаються суми витрат, не
враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням
помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку
податкового зобов'язання (пп. 4.1.5. п. 4.5 ст. 4 та пп. 5.2.7
п. 5.2 ст. 5 вищевказаного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
).
Враховуючи вимоги вищевказаних норм законодавства, суди
дійшли обґрунтованого висновку, що відповідно до Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
при
розрахунку сум податкового зобов'язання по сплаті податку на
прибуток, який відображений в деклараціях з податку на прибуток за
1-й і 2-й квартали 2002 р., повинна застосовуватися ставка податку
на прибуток 30%.
Суди цілком правильно відхилили посилання позивача у позовній
заяві на податкове роз'яснення щодо застосування другого речення
другого абзацу пункту 5.1 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 10.09.2001 р. N 360
( v0360225-01 ) (v0360225-01)
, ні Закон України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, ні Роз'яснення ДПА не містять приписів
які надавали б позивачу право застосовувати у 2 кварталі 2002 року
у поточній декларації за цей період ставки 15%.
Крім того, місцевим та апеляційним господарськими судами
встановлено, що позивач у декларації за 4 квартал 2001 року у
рядку 12 відобразив валові витрати по придбанню металопродукції.
Дану продукцію він передав на реалізацію за договором комісії.
Однак, звіт по реалізації даної продукції він отримав у другому
кварталі 2002 року, що підтверджено висновком експертизи, і за
цією подією відобразив валовий дохід.
У зв'язку з тим, що у 4 кварталі 2001 року придбана
металопродукція реалізована не була, то позивач повинен був у
4 кварталі 2001 року здійснити коригування валових витрат
відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, який передбачає, що платник
податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової
вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних
паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів,
напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах,
у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати
на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких
включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за
винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі коли балансова
вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх
балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця
включається до складу валових доходів платника податку у такому
звітному періоді.
Висновком судово-бухгалтерської експертизи був встановлений
оподатковуваний прибуток за 2 квартал 2002 року у розмірі
5920,3 тис. грн., що вплинуло на нарахування податку на прибуток у
розмірі 1 776,09 тис. грн., з урахуванням задекларованого
позивачем прибутку 999,9 тис. грн., донарахований прибуток склав
776,19 тис. грн. У зв'язку з завищенням податку на прибуток за
1 квартал 2002 року, донарахований податок на прибуток склав
719,19 тис. грн. (776,19 - 57,0).
Беручи до уваги все наведене в сукупності, колегія суддів
Вищого господарського суду вважає, що судами правомірно відмовлено
позивачу в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним
рішення відповідача від 21.01.2002 р. N 35-23-1-00191827/460 в
частині донарахування податку на прибуток у розмірі 719 190 грн.
та застосування штрафних санкцій у розмірі 359 595 грн.
Таким чином, колегія не вбачає підстав для скасування судових
актів попередніх інстанцій.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1
ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Комсомольське Рудоуправління" від 13.05.2004 N 08/2392 залишити
без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області
від 26.02.2004 та постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 27.04.2004 у справі N 34/173а - без змін.