ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.07.2004 Справа N 19/1
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому Суб'єкта підприємницької діяльності
судовому засіданні К-юк О.О., м. Київ
касаційну скаргу
на постанову від 02.03.2004
Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 19/1
господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “І”, смт. Іванків
до Суб'єкта підприємницької діяльності
К-юк О.О., м. Київ
про стягнення 122 938,20 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 28.01.2004 задоволено
позов Товариства з обмеженою відповідальністю “І” до Суб'єкта
підприємницької діяльності – фізичної особи К-юк О.О. про
стягнення 122 938,20 грн. за неналежне виконання договірного
зобов'язання щодо оплати отриманих товарів. Стягнуто з Суб'єкта
підприємницької діяльності –фізичної особи К-юк О.О. на користь
Товариства з обмеженою відповідальністю “І” 118 314,10 грн.
основного боргу, 4 624,10 грн. пені, 1 229,38 грн. витрат по
сплаті державного мита та 118 грн. витрат на оплату послуг з
інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до вимог ст.ст.
161, 203 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання
повинні виконуватись належним чином і в установлений законом
строк, за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання
боржник повинен відшкодувати кредиторові завдані збитки.
Позивач, зазначає суд, взяті на себе зобов'язання виконав,
передавши відповідачу товар на загальну суму 123 324,10 грн.
Проте відповідач взяте на себе зобов'язання виконав частково,
сплативши позивачу грошові кошти в сумі 5 000 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
02.03.2004 залишено без змін рішення господарського суду
м. Києва від 28.01.2004 з тих же підстав.
Оскаржуючи постанову апеляційної інстанції та рішення
господарського суду скаржник просить їх скасувати та справу
направити на новий розгляд в суд першої інстанції посилаючись на
те, що апеляційний суд в порушення вимог ст. 101 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, безпідставно прийняв
як доказ надану позивачем виписку з книги вхідної
кореспонденції.
Крім того, суд неправомірно та безпідставно визнав
обґрунтованими посилання позивача на те, що згода про зменшення
ціни товару не була досягнуто, оскільки відповідач не надав
відповіді на надіслану позивачем пропозицію.
Апеляційний суд, зазначає скаржник, в порушення вимог статей 41,
42, 44 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
не визнав графік
розрахунків від 18.06.2003 угодою сторін, а отже і доказом
зменшення ціни отриманого товару.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “І” та суб’єктом
підприємницької діяльності – фізичною особою К-юк О.О. укладено
договір № 06/Ф від 18.06.2003 предметом якого є зобов'язання
позивача передати у власність відповідачу товар, а відповідач
зобов'язується його прийняти та своєчасно і в повному обсязі
оплатити.
Специфікацією № 51, яка є додатком до договору № 06/Ф від
18.06.2003 визначено порядок здійснення розрахунків за отриманий
товар.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено та
підтверджено матеріалами справи, що позивач взяті на себе
зобов'язання виконав, передавши відповідачу товар на загальну
суму 123 324,10 грн.
Суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа К-юк О.О.
взяте на себе зобов'язання виконала частково, сплативши позивачу
грошові кошти у сумі 5 000 грн.
Відповідно до ст. 161, 203 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в
установлений строк, за невиконання чи неналежне виконання
зобов'язання боржник повинен відшкодувати кредиторові завдані
збитки.
Доводи скаржника про те, що в порушення вимог статей 41, 42, 44
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
апеляційний суд не визнав
графік розрахунків від 18.06.2003 угодою сторін, а отже і
доказом зменшення ціни отриманого товару, відхилені судом, а
тому їх додаткова оцінка цих обставин не відноситься до
юрисдикції касаційної інстанції.
Відповідно до частини 2 статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду
чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання скаржника в касаційній скарзі на порушення апеляційним
судом інших норм матеріального та процесуального права також не
знайшли свого підтвердження.
Судом першої та апеляційної інстанції повно та всебічно
досліджені доводи позивача та заперечення відповідача,
досліджені докази і надана їм відповідна оцінка.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає
юридичну оцінку, дану судом першої та апеляційної інстанції
обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та
чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної
скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову
Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2004 у
справі № 19/1 без змін.