ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.07.2004 Справа N А-27/465-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у
м. Харкові
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від
26.02.2004р.
у справі № А-27/465-03 Господарського суду Харківської області
за позовом Державного підприємства “ХЗ”
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податку у м. Харкові
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Державне підприємство “ХЗ” звернулося до Господарського суду
Харківської області з позовом до Спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у
м. Харкові про визнання недійсним податкового повідомлення-
рішення від 17.07.2003р. № 0000970811.
Державне підприємство “ХЗ” уточнило позов та просить визнати
недійсними податкове повідомлення-рішення від 22.10.2003р.
№ 0000970811/33-1/2, про застосування штрафних санкцій у розмірі
20% на суму 131862,46грн. та податкове повідомлення-рішення від
22.10.2003р. № 0000970811/33-1/2 про застосування штрафних
санкцій у розмірі 50% на суму 1207176,57грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від
16.12.2003р., залишеним без змін постановою Харківського
апеляційного господарського суду від 26.02.2004р., позовні
вимоги Державного підприємства “ХЗ” задоволено: визнано
недійсними податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої
державної податкової інспекції по роботі з великими платниками
податку у м. Харкові від 22.10.2003р. № 0000970811/33-1/2, яким
до позивача застосовано фінансові санкції у сумі 131862,46грн.
та від 22.10.2003р. № 0000970811/33-1/2, яким до позивача
застосовані фінансові санкції у сумі 1207176,57грн.
Не погоджуючись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими
платниками податку у м. Харкові подала касаційну скаргу, в якій
просить ці судові рішення скасувати та прийняти нове рішення,
яким відмовити Державному підприємству “ХЗ” в задоволенні
позовних вимог. Свою вимогу Спеціалізована державна податкова
інспекція по роботі з великими платниками податку у м. Харкові
мотивує тим, що апеляційним господарським судом порушено норми
матеріального та процесуального права, а саме: преамбули та п.
п. 1.2, 1.3 ст. 1, п. п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України
“Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетом та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, ч. 1 ст.
43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши доводи та заперечення
представників сторін, які з’явилися в господарське засідання
суду касаційної інстанції, перевіривши правильність застосування
місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом
норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський
суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Спеціалізованої
державної податкової інспекції по роботі з великими платниками
податку у м. Харкові не підлягає задоволенню.
Господарським судом встановлено:
- Позивачем за період 2001р. – перше півріччя 2003р. були подані
податкові декларації з податку на додану вартість, в яких були
визначені податкові зобов’язання. Але позивач у визначений
законом строк дані податкові зобов’язання не сплатив.
- За результатами перевірки позивача з питань своєчасності
сплати нарахованих (узгоджених) сум податкових зобов’язань за
період 2001р. – перше півріччя 2003р. відповідачам було прийнято
податкове повідомлення-рішення від 17.07.2003р. № 0000970811,
якими до позивача на підставі п. п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
застосовано штрафні санкції за порушення граничних строків
сплати узгодженої суми податкового зобов’язання.
- Позивачем вищезгадане податкове повідомлення-рішення
оскаржене.
- Рішенням ДПА України у Харківській області від 13.10.2003р.
№ 4644/10/25-010 податкове повідомлення-рішення відповідача від
17.07.2003р. № 0000970811 скасовано в частині визначення
позивачу суми штрафних санкцій у розмірі 1096,84грн. по податку
на додану вартість, в іншій частині рішення залишене без змін.
За результатами розгляду скарги позивача відповідачем прийнято
податкове повідомлення-рішення від 22.10.2003р. № 0000970811/33-
1/2, яким до позивача застосовано фінансові санкції у сумі
131862,46грн. та від 22.10.2003р. № 0000970811/33-1/2, яким до
позивача застосовано фінансові санкції у сумі 1207176,57грн..
- За наказом Мінагрополітики України № 227 від 14.12.2001р. та
відповідно до розпорядження Мінагрополітики від 17.02.2003р.
№ 20 до 01.11.2003р. проводилась досудова санація позивача.
Задовольняючи позов, господарський суд попередніх інстанцій
виходив з того, що оскільки у період з 14.12.2001р. по
26.03.2003р. проводилась досудова санація позивача, то на
позивача не розповсюджувались вимоги Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Згідно абз. 3 п. 4 ст. 3 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
, якою визначено заходи щодо запобігання банкрутству
боржника та позасудові процедури: “Досудова санація державних
підприємств провадиться відповідно до законодавства.” Отже, як
випливає з приписів вищезгаданої правової норми, досудова
санація не визначена процедурами Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
.
Згідно ч. 3 преамбули Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
цей Закон не регулює також
питання погашення податкових зобов'язань або стягнення
податкового боргу з осіб, на яких поширюються процедури,
визначені Законом України “Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
. Отже, як
випливає з приписів даної правової норми, цей Закон не регулює
питання погашення або стягнення податкового боргу з осіб, на
яких поширюються процедури, визначені зазначеним Законом.
Згідно п. 1.5 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
термін “штрафна санкція (штраф)”
це є плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми
податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних
санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з
порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними
законами.
Строки погашення податкового зобов'язання визначені п. 5.3 ст. 5
Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
, відповідно до п. п. 5.3.1 якого платник податків
зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання,
зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти
календарних днів, наступних за останнім днем відповідного
граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1
статті 4 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
для подання податкової
декларації. Проте, як вже було зазначено, позивач самостійно не
сплатив у відповідні строки узгоджену суму податкового
зобов’язання. Отже, ним порушено відповідне правило щодо
оподаткування.
Відповідно до п. п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 цього Закону ( 2181-14
) у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму
податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених
цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у
таких розмірах:
- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім
днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового
зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми
податкового боргу;
- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних
за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми
податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків
погашеної суми податкового боргу;
- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за
останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми
податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків
погашеної суми податкового боргу.
Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті
штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від
того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1
- 17.1.6 цього пункту, чи ні. Отже, приписи даної правової норми
санкціонують відповідальність платника податків за несвоєчасне
виконання узгодженого податкового зобов’язання.
Для встановлення правомірності надіслання відповідачем позивачу
спірних податкових повідомлень-рішень, якими до позивача
застосовано фінансові санкції, господарський суд попередніх
інстанцій у встановленому законом порядку на підставі
відповідних доказів мав встановити обставини щодо того за якими
конкретно деклараціями позивачем не сплачено нараховані ним
податкові зобов’язання, кількість календарних днів затримки,
наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої
суми податкового зобов’язання. Проте, господарським судом
попередніх інстанцій дані обставини встановлено не було, що є
порушенням ст. ст. 32, 34, 36, 38, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо дослідження та оцінки доказів.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального
чи процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом
та апеляційним господарським судом порушено вищезгадані норми
матеріального та процесуального права, то постановлені
зазначеними судовими інстанціями у даній справі рішення
підлягають скасуванню.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції встановлені ст. 111-
7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою визначено, що переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на те, що попередніми судовими інстанціями не було
встановлено обставини справи, які мають значення для правильного
вирішення даного господарського спору, а касаційній інстанції
таке право не надано, то справа підлягає направленню на новий
розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст.ст. 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції
по роботі з великими платниками податку у м. Харкові
задовольнити частково.
Рішенням Господарського суду Харківської області від
16.12.2003р. та постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 26.02.2004р. у справі № А-27/465-03
скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського
суду Харківської області.