ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.07.2004 Справа N 6/395
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
приватного підприємства "ПЕ" на постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 18 лютого 2004 року у справі
№ 6/395 за позовом приватного підприємства "ПЕ" до відкритого
акціонерного товариства "ДЗ" про стягнення суми, -
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2003 року приватне підприємство "ПЕ" звернулось до
господарського суду Дніпропетровської області з позовом до
відкритого акціонерного товариства "ДЗ" про стягнення 56926,76
грн. пені та 34342,20 грн. неотриманого прибутку, посилаючись на
невиконання відповідачем умов договору № 62 від 10 квітня 2000
року, що призвело до невиконання позивачем умов договору
№ ISTL-2000 від 29 березня 2000 року.
В судовому засіданні позивач уточнив свої вимоги та просив суд
стягнути з відповідача пеню в сумі 34935,88 грн. та суму
неотриманого прибутку в розмірі 34342,20 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21
жовтня 2003 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача
на користь позивача 34935,88 грн. пені, 34342,20 грн. збитків та
судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
18 лютого 2004 року рішення місцевого суду скасовано, позов
задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача
11385,35 грн. пені, 113,85 грн. держмита, 14,54 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні
решти позовних вимог відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
апеляційного господарського суду, а рішення суду першої інстанції
залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним судом норм
матеріального і процесуального права.
Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Приймаючи рішення у справі про стягнення з відповідача 34935,88
грн. пені та 34342,20 грн. збитків, місцевий суд виходив з вимог
ст. 203 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та того, що факт
невиконання відповідачем умов договору № 62 від 10 квітня 2000
року, а саме непоставки металоконструкцій балок в липні на суму
275511,70 грн., в серпні - 192296,10 грн., у вересні - 119459,86
грн., для подальшого відвантаження позивачем даної продукції за
межі України за договором № ISTL-2000 від 29 березня 2000 року,
підтверджується матеріалами справи, оригіналами документів,
наданих сторонами, розрахунок позивача відповідачем не оспорений,
а тому вимоги позивача є обґрунтованими.
Не погодившись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд
дійшов правильного висновку про необхідність скасування рішення
місцевого суду та задоволення позову в частині стягнення пені в
сумі 11385,35 грн., посилаючись на те, що понесення збитків через
невиконання умов договору № ISTL-2000 від 29 березня 2000 року
позивач підтверджує наявністю довідкирозрахунку очікуваного
прибутку та відмовою іноземного контрагента від прийняття
продукції через її несвоєчасне постачання.
Проте, апеляційний суд дійшов висновку, що надані позивачем
вказані докази не є достатньою підставою для визнання наявності
складу цивільного правопорушення з боку відповідача та доведеності
можливості отримання позивачем прибутку.
При цьому, матеріалами справи не доведено, що саме продукція за
договором № 62 підлягала постачанню за контрактом № ISTL- 2000 від
29 березня 2000 року, а з відмови контрагента від поставки
продукції вбачається, що останній відмовився від іншої продукції,
ніж передбачено специфікацією до договору № 62, що свідчить про
відсутність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням з
боку відповідача обов'язків за договором № 62 та збитками
позивача.
Суд другої інстанції підставно дійшов висновку про те, що розмір
пені слід обчислювати з 20 лютого 2003 року по 20 серпня 2003
року, тобто з дати звернення з позовом до суду, виходячи з умов
ст. 72 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, та з урахуванням
вини обох сторін у виконанні зобов'язань.
Вказані висновки апеляційного господарського суду є законними,
обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним
матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, а
доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Твердження скаржника щодо неповного з'ясування апеляційним судом
обставин справи, недоведеності обставин у справі виходять за межі
повноважень касаційної інстанції, передбачених ст. 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а тому
не можуть братись судом до уваги.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови
апеляційної інстанції у справі не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу приватного підприємства "ПЕ" залишити без
задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 18 лютого 2004 року у справі № 6/395 без
змін.