ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2004 Справа N 28/8-5/38
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну Акціонерного
скаргу і додані до неї фінансово-інвестиційного товариства
матеріали “Ф”
на постанову від 18.05.2004 р.
Київського апеляційного господарського суду
у справі № 28/8-5/38
господарського суду м. Києва
за позовом Фінансово-розрахункового центру
“ФРЦ”
до ВАТ “МЗ”
Акціонерне фінансово-інвестиційне
третя особа товариство “Ф”
про визнання установчих документів недійсними та стягнення
неодержаних прибутків
В С Т А Н О В И В:
25.04.1997 року Вищим арбітражним судом України прийнято рішення
у справі № 28/8 за позовом фінансово-розрахункового центру “ФРЦ”
до орендного підприємства “МЗ”, третьої особи, яка заявляла
самостійні вимоги на предмет спору – акціонерне
фінансово-інвестиційне товариство “Ф” – про визнання недійсними
установчих документів відповідача та стягнення не одержаних
прибутків.
Позовні вимоги задоволені повністю.
Судова колегія по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого
арбітражного суду України постановою від 19.06.1997 року
залишила рішення від 25.04.97 р. у справі № 28/8 без змін.
Постановою Президії Вищого арбітражного суду України від
11.07.1997 року постанову Вищого арбітражного суду України
19.06.97 р. та рішення Вищого арбітражного суду України від
25.04.97 р. скасовано, а справу № 28/8 передано на новий
розгляд.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 19.08.1997 року у
справі № 28/8-5/38 у позові фінансово-розрахунковому центру
”ФРЦ” до орендного підприємства ”МЗ” (правонаступником якого є
відкрите акціонерне товариство ”МЗ”) за участю третьої особи –
акціонерного фінансово-інвестиційного товариства ”Ф” про
визнання установчих документів недійсними та стягнення не
одержаних прибутків було відмовлено повністю.
Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов
Вищого арбітражного суду України від 09.01.1998 року рішення від
19.08.97 р. Вищого арбітражного суду України у справі
№ 28/8-5/38 залишено без змін.
АФІТ ”Ф” звернулось до господарського суду м. Києва із заявою
№ 46 від 19.03.2004 р., у якій просило переглянути за
нововиявленими обставинами рішення Вищого арбітражного суду
України від 19.08.1997 р., що прийнято у даній справі. При
цьому, третя особа обґрунтувала свої вимоги тим, що для
державної реєстрації орендного підприємства”МЗ” у 1995 році
відповідно до діючого на той час законодавства про порядок
реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, необхідна була
згода Антимонопольного комітету України, оскільки частка
відповідача на товарному ринку на той час перевищувала 35%, тоді
як третя особа, як акціонер та засновник Миколаївського
акціонерного глиноземного заводу, який був у 1995 році
ліквідований та засноване згадане орендне підприємство,
довідався про відсутність вказаної згоди лише із листа
№ 26-26/11-1550 від 15.03.2004 р. Третя особа вважає, що рішення
Вищого арбітражного суду України від 19.08.1997 р. у справі
№ 28\8-5\38 повинно бути скасовано у звязку з порушенням вимог
ст.ст. 34, 35 Закону України ”Про підприємства в Україні”
( 887-12 ) (887-12)
, ст.ст. 20-22 Закону України ”Про господарські
товариства” ( 1576-12 ) (1576-12)
та ст. 8 Закону України ”Про
підприємництво” ( 698-12 ) (698-12)
у діючій на той час редакції цих
законів.
Господарський суд м. Києва ухвалою від 02.04.2004 року у справі
№ 28/8-5/38 заяву третьої особи про перегляд за нововиявленими
обставинами рішення Вищого арбітражного суду України від
19.08.1997 р. у цій справі залишив без задоволення, а зазначене
рішення Вищого арбітражного суду України без змін.
Ухвала мотивована тим, що предметом спору в даній справі є
визнання недійсними установчих документів орендного підприємства
”МЗ”, а не визнання недійсним рішення органу влади про державну
реєстрацію відповідного суб'єкта підприємницької діяльності, у
зв'язку з чим визначена третьою особою в якості нововиявленої
обставина не відповідає ознаці істотності для вирішення спору в
даній справі. Також місцевий суд посилається на те, що третя
особа не надала доказів об'єктивності причин неможливості
отримання відповідної інформації від Антимонопольного комітету
України під час розгляду даної справи.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
18.05.2004 року у справі № 28/8-5/38 ухвала господарського суду
м. Києва від 02.04.2004 р. у справі № 28/8-5/38 залишена без
змін. Постанова мотивована тим, що Миколаївський акціонерний
глиноземний завод був створений 13.12.1993 р. на базі
орендованого державного майна в повній відповідності з діючим на
той час законодавством, а тому є правонаступником прав та
обовґязків державного підприємства Миколаївського глиноземного
заводу. При цьому апеляційна інстанція визнала, що наявність чи
відсутність рішення Антимонопольного комітету України про згоду
на створення орендного підприємства “МЗ” має істотне значення
для справи, однак стверджує, що заявник міг одержати інформацію
про відповідне рішення Антимонопольного комітету України в 1997
р., точно так як одержав її у 2004 р. в листі останнього за
№ 26-26/11-1550 від 15.03.2004 року, а тому ця обставина не
відповідає ознакам нововиявленої.
Третя особа в своїй касаційній скарзі обґрунтовує порушення норм
матеріального права при прийняті Київським апеляційним
господарським судом постанови від 18.05.2004 р. у справі
№ 28/8-5/38, в звґязку з чим просить її скасувати.
Представник фінансово-розрахункового центру ”ФРЦ” у судовому
засіданні погоджується з вимогами, які викладені в касаційній
скарзі, а тому також просить скасувати постанову Київського
апеляційного господарського суду від 18.05.2004 р. та рішення
Вищого арбітражного суду України від 19.08.1997 р. у даній
справі.
Представник відкритого акціонерного товариства”МЗ” у судовому
засіданні не погодився з вимогами, що викладені третьою особою в
касаційній скарзі, а тому просить залишити постанову апеляційної
інстанції від 18.05.2004 р. без змін, а касаційну скаргу без
задоволення, з підстав, викладених у відзиві на касаційну скаргу
та наданих поясненнях.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників сторін
та третьої особи, перевіривши правильність застосування
Київським апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 25.04.97 р. у
справі № 28/8, а також ухвалою господарського суду м. Києва від
02.04.2004 р. та постановою Київського апеляційного
господарського суду від 18.05.2004 р. у справі № 28/8-5/38 було
встановлено, що:
7.12.1993 року Вищим арбітражним судом України у справі № 244/6
було прийнято рішення, яким визнано укладеним з дня вступу в
силу цього рішення проект договору оренди майна Миколаївського
глиноземного заводу строком на 10 років, поданий організацією
орендарів Миколаївського глиноземного заводу.
Згідно зі ст. 16 Закону України “Про оренду майна державних
підприємств та організацій” ( 2269-12 ) (2269-12)
у діючій на той час
редакції “діяльність підприємства, організації, структурного
підрозділу підприємства, організації, цілісні майнові комплекси
яких передано в оренду, припиняється як державних з моменту
реєстрації у встановленому законом порядку статуту створеного
орендарем підприємства, господарського товариства тощо. З цього
моменту припиняються і розриваються трудові договори (контракти)
з працівниками цього підприємства, організації, структурного
підрозділу”.
13.12.1993 р. відбулися установчі збори Миколаївського
акціонерного глиноземного заводу, на яких засновники
акціонерного товариства: організація орендарів МГЗ та АФІТ ”Ф”
прийняли рішення створити акціонерне товариство – Миколаївський
акціонерний глиноземний завод (надалі – МАГЗ), затвердити його
статут, підписати установчий договір і обрати його президента.
Державна реєстрація МАГЗ відбулася 13.12.1993 р. у виконкомі
Миколаївської міської Ради за № 881/1, який і видав організації
орендарів МГЗ довідку за № 100/1 про те, що діяльність
Миколаївського глиноземного заводу як державного підприємства
була припинена 13.12.1993 р. у зв'язку з реєстрацією МАГЗ. При
цьому установчі документи МАГЗ цілком відповідають діючому на
той час законодавству, а державна реєстрація МАГЗ відбулася у
повної відповідності з діючим на той час законодавством.
Згідно зі ст. 17 Закону України “Про оренду майна державних
підприємств та організацій” ( 2269-12 ) (2269-12)
у діючій на той час
редакції створене орендарем підприємство, господарське
товариство тощо стає правонаступником прав та обов’язків
державного підприємства, організації відповідно до договору
оренди.
Таким чином, цілком обґрунтованим є висновок, зроблений судом
апеляційної інстанції, що Миколаївський акціонерний глиноземний
завод був створений 13.12.1993 р. на базі орендованого
державного майна в повній відповідності з діючим на той час
законодавством, а тому є правонаступником прав та обов'язків
державного підприємства - Миколаївського глиноземного заводу.
Як було встановлено рішенням Вищого арбітражного суду України
від 25.04.97 р. у справі № 28/8 орендне підприємство “МЗ” було
створено з порушенням вимог ст.ст. 1, 34, 35 Закону України ”Про
підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
, ст.ст. 20-22 Закону України
”Про господарські товариства” ( 1576-12 ) (1576-12)
та ст. 8 Закону
України ”Про підприємництво” ( 698-12 ) (698-12)
у діючій на той час
редакції цих законів.
Як було встановлено цим судом з моменту прийняття рішення про
ліквідацію господарського товариства його акціонери згідно з
ст.ст. 20,21 Закону України ”Про господарські товариства”
( 1576-12 ) (1576-12)
у діючій на той час редакції цього закону набували
статус його кредиторів, майнові вимоги яких підлягали
задоволенню на основі зобов'язального права розділу 3 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
пропорційно їх частці в статутному фі акціонерного
товариства, згідно з ст.ст. 4, 151 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Також
як було встановлено судом з наданих у суд балансів
Миколаївського глиноземного заводу видно, що прибуток заводу за
1994-1995 рр. становив 65 961 270 (шістдесят п’ять мільйонів
дев’ятсот шістдесят одна тисяча двісті сімдесят) гривень, а
оскільки позивач має право вимагати 10 відсотків прибутку МАГЗ,
тому стягненню з відповідача підлягає борг у розмірі 6 596 127
(шість мільйонів п'ятсот дев'яносто шість тисяч сто двадцять
сім) гривень, тобто частина прибутку за 1994-1995 рр.
пропорційно частці позивача в статутному фонді МАГЗ.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.04.2004 р. та
постановою Київського апеляційного господарського суду від
18.05.2004 р. у цій справі було встановлено, що згідно зі
статтєю 4.1. Статуту Відкритого акціонерного товариства “МЗ”
(нова редакція зареєстрована 18.03.2004 р. за № 881/3д),
відкрите акціонерне товариство “МЗ” є правонаступником орендного
підприємства “МЗ”, а тому згідно зі ст. 25 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
і відповідачем у цій справі в частини стягнення не
одержаного прибутку.
Відповідно до ст. 112 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало
законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне
значення для справи і не могли бути відомі заявникові. В
оскаржуваній постанові апеляційна інстанція дійшла
обґрунтованого висновку, що наявність чи відсутність рішення
Антимонопольного комітету України про згоду на створення
орендного підприємства “МЗ” має істотне значення для справи.
Однак роблячи висновок про те, що заявник міг одержати
інформацію про наявність чи про відсутність згаданого рішення
Антимонопольного комітету України на момент розгляду спору в
1997 р. точно таким же способом як отримав у 2004 р., апеляційна
інстанція порушила норми матеріального права, що містяться в
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, а також у Законі України”Про
Антимонопольний комітет України” ( 3659-12 ) (3659-12)
.
Відповідно до вимог частини 3 статті 42 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
: “Держава забезпечує захист конкуренції у
підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання
монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження
конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії
визначаються законом”. Від імені держави цю функцію здійснює
Антимонопольний комітет України. Так, згідно з ст.ст. 1, 7, 8,
25 вказаного Закону України ”Про Антимонопольний комітет
України” ( 3659-12 ) (3659-12)
цей орган покликаний здійснювати контроль
за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів
підприємців і споживачів від його порушень, контролювати
дотримання антимонопольного законодавства при створенні
господарюючих суб'єктів, установлювати монопольне положення
підприємств на товарному ринку, пред'являти позови про порушення
антимонопольного законодавства, що є винятковою прерогативою
Антимонопольного комітету України.
При цьому відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
: ”Органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України”. Однак ні Конституцією
України, ні Законом України ”Про Антимонопольний комітет
України” ( 3659-12 ) (3659-12)
Антимонопольний комітет України не має
обов'язку надавати підприємствам за їх запитами інформацію про
свої рішення.
Частина 2 статті 34 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачає, що кожен має право вільно збирати, зберігати,
використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в
інший спосіб - на свій вибір. Але передбачене право включене в
розділ II Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, що містить перелік
прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, що згідно з
Рішенням Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 9.02.1999 р.
не поширюються на юридичних осіб. Законом України “Про
підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
, що діяв на момент розгляду
спору в 1997 р., було передбачене право підприємств лише на
одержання інформації “про результати інспектування і перевірок
протягом 30 днів від їх початку” (п. 2 статті 32).
Таким чином, на момент розгляду спору в 1997 р. АФІТ ”Ф” не мав
передбаченого законом права запитувати Антимонопольний комітет
України про його рішення щодо монопольного положення
Миколаївського глиноземного заводу на товарному ринку України і
відповідно про згоду цього органу державної влади на створення
орендного підприємства “МЗ”. Таке право підприємства України
одержали лише після вступу в силу з 1.01.2004 року
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Тому відповідно до приведених норм матеріального права АФІТ ”Ф”
не міг знати про наявність чи про відсутність рішення
Антимонопольного комітету України і про його згоду або про
відсутність такої на створення орендного підприємства “МЗ”.
Касаційна інстанція також вважає порушенням норм матеріального
права висновок суду апеляційної інстанції про те, що відсутність
згаданого рішення Антимонопольного комітету України є підставою
для визнання недійсним акта про державну реєстрацію
підприємства, а не про визнання недійсними установчих документів
орендного підприємства “МЗ”. Згідно з ст. 8 Закону України “Про
підприємництво” ( 698-12 ) (698-12)
у діючій на той час редакції:
“Скасування державної реєстрації здійснюється за особистою
заявою підприємця, а також на підставі рішення суду,
арбітражного суду у випадках: визнання недійсними або такими, що
суперечать чинному законодавству, установчих документів;
здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та
чинному законодавству України; несвоєчасного повідомлення
суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого
місцезнаходження (місця проживання)”. Ніяких інших підстав для
скасування державної реєстрації підприємства законом передбачено
не було. Тому відсутність при здійсненні реєстрації відповідача
рішення Антимонопольного комітету України про згоду на його
створення є нововиявленими обставинами, які мають істотне
значення для справи і не могли бути відомі заявникові.
Враховуючи вищевикладене щодо встановлення нововиявлених
обставин справи, що мають суттєве значення для справи, які не
були і не могли бути відомі заявникові, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла висновку, що ухвала
господарського суду м. Києва від 02.04.2004 року та постанова
Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2004 року
у справі № 28/8-5/38 підлягають зміні в резолютивній частини
повністю та в мотивувальній – частково.
Керуючись ст.ст. 25, 111-7, 111-9 - 111-11, 112-114
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу акціонерного фінансово-інвестиційного
товариства “Ф” на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 18.05.2004 року у справі № 28/8-5/38
задовольнити;
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
18.05.2004 року та ухвалу господарського суду м. Києва від
02.04.2004 року у справі № 28/8-5/38 змінити в резолютивній
частини повністю та частково в мотивувальній;
3. Постанову Президії Вищого арбітражного суду України від
11.07.1997 року у справі № 28/8 та рішення Вищого арбітражного
суду України від 19.08.1997 року у справі № 28/8-5/38 скасувати
повністю, рішення Вищого арбітражного суду України від
25.04.1997 року у справі № 28/8 залишити в силі;
4. Стягнути грошові кошти в розмірі 6596127 (шість мільйонів
п'ятсот дев'яносто шість тисяч ста двадцяти семи) гривень із
усіх банківських рахунків відкритого акціонерного
товариства”МЗ”, реєстровий № 881/3 (Ідентифікаційний код в
ЄДРПОУ – 05409679) у якості правонаступника орендного
підприємства “МЗ” на користь фінансово-розрахункового центру
“ФРЦ” (Ідентифікаційний код в ЄДРПОУ – 14284165);
5. Стягнути з розрахункового рахунку відкритого акціонерного
товариства”МЗ” (Ідентифікаційний код в ЄДРПОУ – 05409679) на
користь акціонерного фінансово-інвестиційного товариства ”Ф”
(Ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 13885709) 127,50 гривень витрат
зі сплати державного мита;
6. Стягнути з розрахункового рахунку відкритого акціонерного
товариства”МЗ” (Ідентифікаційний код в ЄДРПОУ – 05409679) у
доход Державного бюджету України 1700 гривень державного мита;
7. Виконання цієї постанови доручити господарському суду
м. Києва.