ВИЩИЙ господарський СУД УКРАїНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2004 Справа N 23/613
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю “Комерційний банк “Е” на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 24.12.2003р.
у справі № 23/613 господарського суду м. Києва
за позовом Приватного підприємства “М”
до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгово-
промислова компанія “СК”, Товариства з обмеженою
відповідальністю “Комерційний банк “Е”
про визнання угоди недійсною
за участю представників:
ПП “М”
ТОВ “ Торгово-промислова компанія “СК” – не з’явилися;
ТОВ “Комерційний банк “Е”
в с т а н о в и л а :
Приватне підприємство “М” звернулося до господарського суду
м. Києва з позовом та просило суд визнати недійсним на підставі
ст. ст. 48, 49, 58 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
договір уступки права
вимоги № 7 від 14.05.2003р., укладений між відповідачами у
справі – Товариством з обмеженою відповідальністю “Торгово-
промислова компанія “СК” та Товариством з обмеженою
відповідальністю “Комерційний банк “Е”. В обгрунтування
заявлених вимог, позивач посилається на те, що спірна угода:
- укладена в порушення ст. 12 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом“
( 2343-12 ) (2343-12)
та ухвали господарського суду м. Києва у справі
№ 23/174-б, якою суд заборонив посадовим особам боржника - ТОВ
“ТПК “СК” укладати угоди з іншими суб’єктами підприємницької
діяльності щодо відчуження майна та майнових активів товариства;
- не погоджена з розпорядником майна боржника;
- суперечить умовам договору купівлі-продажу товару № 226 від
23.06.2001р. та ст.ст. 197, 198 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
;
- укладена лише про людське око з метою приховати іншу угоду,
а саме – договору факторингу;
- укладена з метою спрямування коштів ПП “М” на погашення
заборгованості ТОВ “ТПК “СК” перед ТОВ “КБ “Е” за кредитним
договором (а.с.2-4,77-79).
Перший відповідач – ТОВ “ТПК “СК” відзиву на позов до прийняття
рішення у справі по суті заявлених вимог суду першої інстанції
не надав.
Другий відповідач у справі – Товариство з обмеженою
відповідальністю “Комерційний банк “Е” у відзиві на позов
заявлені вимоги відхилив, вказуючи на те, що:
- інформація щодо порушення справи про банкрутство ТОВ “ТПК
“СК” не опубліковувалась в офіційних друкованих органах;
- постановою Київського апеляційного господарського суду від
17.10.202р. у справі № 13/265 за позовом ПП “М” до ТОВ “ТПК “СК”
встановлено, що укладення договору № 226 від 23.06.2001р. не
впливає на взаємовідносини сторін по договору № 20 від
12.02.2001р. (а.с.64-65).
Рішенням господарського суду м. Києва від 17.11.2003р. у позові
відмовлено (а.с.86-87).
Прийняте судом рішення мотивовано тим, що:
- позивачем не надано доказів в підтвердження обставин, на
які він посилається в обгрунтування заявлених вимог;
- постановою Київського апеляційного господарського суду від
17.10.2002р. у справі № 13/265 за позовом ПП “М” до ТОВ “ТПК
“СК” встановлено, що укладення договору № 226 від 23.06.2001р.
не впливає на взаємовідносини сторін по договору № 20 від
12.02.2001р. і цей факт в силу ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
потребує доказування у даній справі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
24.12.2003р. рішення господарського суду м. Києва від
17.11.2003р. скасовано, позов задоволено. Відповідно до рішення
суду визнано недійсним договір уступки вимоги № 7 від
14.05.2003р., укладений між ТОВ ТПК “СК” та ТОВ “КБ “Е” (а.с.
121-124).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення
щодо задоволення заявлених вимог, суд апеляційної інстанції
виходив з того, що спірний договір є недійсним, оскільки:
- укладений в момент дії заборонних заходів, вжитих
господарським судом м. Києва під час провадження у справі про
банкрутство ТОВ “ТПК “СК”;
- суперечить чинному законодавству.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ
“Комерційний банк “Е” звернулося до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою та просить її скасувати.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне
застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та
процесуального права,
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинному на момент
виникнення правовідносин та прийняття судових актів у справі),
недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Предметом спору у даній справі є дійсність договору уступки
вимоги № 7 від 14.05.2003р., який, як встановлено судами першої
та апеляційної інстанції, укладено між відповідачами у справі –
ТОВ “Комерційний банк “Е” та ТОВ “ Торгово-промислова компанія
“СК”.
Відповідно до умов спірного договору, ТОВ “Торгово-промислова
компанія “СК” уступило ТОВ “Комерційний банк “Е” право вимагати
від ПП “М” виконання зобов’язань за договором № 226 від
23.06.2001р.
Оспорюючи дійсність зазначеного договору, позивач також
стверджував про те, що спірна угода укладена без згоди на те
розпорядника майна боржника; в порушення заходів до забезпечення
вимог кредиторів, вжитих судом.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, ухвалою
господарського суду м. Києва від 12.02.2003р. у справі № 23/174-
б, порушеної за заявою Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Києва про визнання банкрутом ТОВ
“Торгово-промислова компанія “СК”, з метою забезпечення вимог
кредиторів, заборонено посадовим особам боржника вчиняти дії
щодо відчуження майна, реорганізації та ліквідації юридичної
особи, укладення угод про зазначене з іншими суб’єктами
підприємницької діяльності.
Заходи щодо забезпечення вимог кредиторів вжиті судом відповідно
до ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
.
Між тим, в силу п. 3 ст. 12 зазначеного Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
,
заходи щодо забезпечення вимог кредиторів діють відповідно до
дня введення процедури санації і призначення керуючого санацією,
або до винесення постанови про визнання боржника банкрутом,
відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, або
до затвердження господарським судом мирової угоди, або до дня
винесення ухвали про відмову у визнанні боржника банкрутом.
Повторно розглядаючи справу за наявними та додатково поданими
доказами, суд апеляційної інстанції встановив, що 24.02.2003р.
ТОВ “ТПК “СК” визнано банкрутом.
Разом з тим, зазначена обставина встановлена судом апеляційної
інстанції з порушенням норм процесуального права.
Так, відповідно до ст. 32 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, доказами у
справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський
суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи
відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення
сторін, а також інші обставини, які мають значення для
правильного вирішення господарського спору.
В силу ч. 2 ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, обставини справи,
якў відповідно до законодавства повинні бути підтверджені
певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими
засобами доказування.
В матеріалах справи відсутня відповідна постанова суду щодо
визнання ТОВ “ТПК “СК” банкрутом.
Однак, зазначена обставина має суттєве значення для вирішення
спору, що переданий на розгляд суду, враховуючи наступні
обставини.
Згідно п. 1ст. 23 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
, з дня прийняття господарським судом постанови про
визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури
укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи
передачею його майна третім особам, допускається в порядку,
передбаченому цим розділом. При цьому, у відповідності з п. 2
цієї норми, з цього ж дня припиняються повноваження органів
управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження
його майном.
В силу ст. 25 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
, функції з управління та
розпорядженням майном банкрута здійснює ліквідатор, який приймає
до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню
його збереження. Відповідно до п. 2 цієї норми, з дня
призначення ліквідатора до нього переходять права керівника
(органів управління) юридичної особи - банкрута.
Суди першої та апеляційної інстанції: не з’ясували хто здійснив
розпорядження майновими правами ТОВ “ТПК “СК” відповідно до
спірної угоди; на підставі належних та допустимих доказів не
встановили на якій стадії знаходиться розгляд вищезазначеної
справи про банкрутство і яка особа має повноваження щодо
розпорядження майном банкрута.
Неповно дослідивши обставини справи, що підлягали встановленню,
суди допустили порушення норм процесуального права.
Так, відповідно до ст. 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судове
рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх
обставин справи, а згідно ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, суд
зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій
незалежно від їх участі у справі документи і матеріали,
необхідні для вирішення спору.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у
справі – ТОВ “ТПК “СК” жодного разу в засіданні ні суду першої,
ні апеляційної інстанції не з’являвся; поштова кореспонденція,
відправлена цьому відповідачу судом, поверталась. Між тим, маючи
дані щодо порушення провадження у справі про банкрутство щодо
цього відповідача та визнання його банкрутом, суди не вжили
заходів щодо повідомлення особи, яка призначена ліквідатором і
здійснює повноваження керівника.
Враховуючи викладене, прийняті у справі судові акти підлягають
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Комерційний банк “Е” задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
24.12.2003р. та рішення господарського суду м. Києва від
17.11.2003р. у справі № 23/613 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду м.
Києва.