ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2004 Справа N 18/77-62
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства матеріально-
технічного забезпечення залізничного транспорту України „У” на
постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 19.02.2004р. та
ухвалу господарського суду Донецької області від 08.12.2003р.
у справі № 18/77-02 господарського суду Донецької області
за позовом Державного підприємства матеріально-технічного
забезпечення залізничного транспорту України „У”
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Л”
про зобов’язання відповідача виставити позивачу рахунки за
фактично відвантажену продукцію
за участю представників:
ТОВ „Л” – не з’явилися
в с т а н о в и л а :
Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення
залізничного транспорту України „У” звернулося до господарського
суду Донецької області та просило суд зобов’язати відповідача –
Товариство з обмеженою відповідальністю „Л” виставити рахунки за
фактичну відвантажену продукцію. В обґрунтування заявлених вимог
позивач посилався на те, що на виконання умов договору № ЦХП-05-
03403-01 від 17.03.2002р. відповідачем на його адресу
поставлялась передбачена договором продукція з виставленням
рахунків-фактур. Між тим, при прибутті продукції встановлена
невідповідність її ваги, зазначеній у залізничних накладних,
фактичній, про що залізницею складені відповідні комерційні
акти. Посилаючись на зазначені обставини, позивач вважає, що
відповідач зобов’язаний виставити йому нові рахунки-фактури з
урахуванням виявлених недостач.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 08.12.2003р. у
прийнятті вказаної позовної заяви відмовлено на підставі п. 1
ст. 62 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
(а.с.1).
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
19.02.2004р. ухвала господарського суду Донецької області від
08.12.2003р. залишена без змін (а.с.21-22).
Прийняті судові акти мотивовані тим, що спір не підлягає
вирішенню у господарських судах, оскільки права позивача не
порушені.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Державне
підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного
транспорту „У” звернулося до Вищого господарського суду України
з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а позовну заяву
направити до суду першої інстанції для її розгляду по суті
заявлених в ній вимог.
На думку скаржника, судами при прийнятті оскаржуваних судових
допущено порушення ст.ст. 124, 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. 12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних
підстав.
В силу ст. 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, юрисдикція
судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
При цьому, судочинство здійснюється Конституційним Судом України
та судами загальної юрисдикції.
Розмежування компетенції між судами загальної юрисдикції щодо
розгляду справ визначається, зокрема, нормами процесуального
права.
У поданій позовній заяві позивач просить суд здійснити захист
шляхом зобов’язання відповідача вчинити певні дії.
Перелік справ, підвідомчих господарським судам визначено ст. 12
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, який не є виключним. Отже, будь-якій
спір, у т.ч. щодо зобов’язання вчинити певні дії може бути
передано, з урахуванням суб’єктивного складу його сторін, на
вирішення господарському суду. З огляду на зазначене, висновки
судів щодо неможливості розгляду даного спору господарськими
судами, помилкові.
Відсутність факту порушення права, на захист якого подано позов,
не є підставою для відмови у прийнятті позову, як безпідставно
вважали суди, приймаючи оспорювані судові акти, оскільки на
стадії прийняття позовної заяви суд не досліджує питання
наявності чи відсутності факту такого порушення, тобто не
розглядає спір по суті.
Разом з тим, встановлення відсутності чи наявності факту
порушення відповідного права входить до предмету дослідження при
вирішенні спору по суті.
Так, відповідно до ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, підприємства,
установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі
іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність
без створення юридичної особи і в установленому порядку набули
статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право
звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених
або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст. 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд порушує
провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та
організацій, які звертаються до господарського суду за захистом
своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону
України “Про судоустрій України” ( 3018-14 ) (3018-14)
є, зокрема, захист
гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних
інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред’явлення позову
до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд
шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб,
права і охоронювані законом інтереси яких порушені або
оспорюються.
Однак, наявність права на пред’явлення позову не є безумовною
підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з
необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами,
права.
Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по
суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з
позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного
законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити
чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено
провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на
позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення
про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших
встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права
обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов’язку перед
особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання
такого обов’язку (вчинити певні дії або утриматись від їх
вчинення) від зобов’язаних осіб. Отже, лише встановивши
наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного
матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на
захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність чи відсутність
факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про
захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті,
встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог
у зв’язку з відсутністю факту порушення відповідного права.
Отже, відсутність факту порушення права позивача не вчиненням
відповідачем певних дій, наприклад, не виставленням скоригованих
рахунків-фактур, є підставою для відмови у позові, а не відмови
у прийнятті позовної заяви.
Враховуючи неправильне застосування судами ст. 62 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
і неможливість виправлення допущеної помилки судом
касаційної інстанції, у зв’язку з відсутністю повноважень щодо
встановлення фактичних обставин справи в силу ст. 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, прийняті у справі судові акти підлягають
скасуванню, а позовна заява - передачі на розгляд суду першої
інстанції.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 111-13 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
випадку скасування касаційною інстанцією ухвали про відмову у
прийнятті позовної заяви, справа передається на розгляд суду
першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11, 111-13 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Державного підприємства матеріально-
технічного забезпечення залізничного транспорту України „У”
задовольнити.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
19.02.2004р. та ухвалу господарського суду Донецької області від
08.12.2003р. у справі № 18/77-62 скасувати.
3. Позовну заяву Державного підприємства матеріально-
технічного забезпечення залізничного транспорту України „У”
направити на розгляд до господарського суду Донецької області.