Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.02.2004 Справа N А-8/356
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Коломийської об'єднаної
судовому засіданні в м. державної податкової інспекції
Києві касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного Господарського суду
від 29 травня 2003 року
за позовом Страхового товариства з
додатковою відповідальністю "ЗР"
до Коломийської об'єднаної
державної податкової інспекції
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від
8.10.2002 № 0003902310/0
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача,
від відповідача.
У жовтні 2002р. Страховим товариством з додатковою
відповідальністю "ЗР" заявлений позов про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної
податкової інспекції від 8.10.2002 № 0003902310/0, яким позивачеві
визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 4373,80 грн. та
1093,45 грн. фінансових санкцій з цього податку. Позовні вимоги
обґрунтовані тим, що з боку Товариства не припущені порушення
податкового законодавства за які до нього застосовані фінансові
санкції. Посилаючись на приписи Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
вважає, що
частка в статутному фонді Товариства не є товаром, і відповідно
операції з відчуження частки участі у ТОВ не є об'єктом
оподаткування податком на додану вартість.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10
лютого 2003р., що прийняте суддею, позовні вимоги про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної
державної податкової інспекції від 8.10.2002 № 0003902310/0
задоволені. Рішення господарського суду мотивоване тим, що
донарахування позивачеві податку на додану вартість і застосування
фінансових санкцій з ПДВ є неправомірним з огляду на вимоги
підпункту 1.4 статті 1 підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
підпунктів 1.1, 1.6 статті 1 та підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті
8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, оскільки частка у статутному фонді товариства не є
товаром у розумінні наведених приписів. Суд дійшов висновку про
правомірність не включення позивачем до податкових зобов'язань з
ПДВ операції з продажу часток в статутних фондах ТОВ "У" та ТОВ
"Ф" фізичним особам за договорами уступки долі, оскільки операції
з відчуження частки не є об'єктом оподаткування податком на додану
вартість згідно приписів Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Львівський Апеляційний господарський суд постановою від 29 травня
2003 року залишив перевірене рішення Господарського суду
Івано-Франківської області без змін з тих же підстав, а апеляційну
скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції без
задоволення. У постанові апеляційного господарського суду
зазначено про те, що формування статутного фонду, відчуження
частки регулюються Законом України "Про господарські товариства",
а справляння податку на додану вартість з частки у статутному
фонді не відповідає правові природі цього податку, визначеному у
Законі України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Коломийська об'єднана державна податкова інспекція вважає, що
рішення Господарського суд Івано-Франківської області і постанова
апеляційного господарського суду прийняті з порушенням
матеріального права. Просить Вищий господарський суд України
здійснити перегляд матеріалів справи у касаційному порядку,
скасувати рішення і постанову у справі, відмовити позивачеві у
задоволенні його позовних вимог. Обґрунтовує касаційну скаргу
приписами підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 та підпункту 1.4
статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
і наголошує на тому, що при продажу часток у
статутних фондах виникає об'єкт оподаткування податком на додану
вартість. Податкова служба вважає помилковим незастосування у
рішенні та постанові апеляційного господарського суду приписів
підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, нормами якого визначено дату
виникнення податкових зобов'язань позивача. При цьому ДПІ зауважує
на тому, що пункт 3.2 статті 3 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
містить вичерпний перелік операцій,
які не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, до
яких не відноситься операція з відчуження частки в статутному
фонді.
Страховим товариством з додатковою відповідальністю "ЗР"
надісланий відзив на касаційну скаргу у якому просить залишити без
змін переглянуті судові акти з підстав у них зазначених.
Переглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, за
участю представника позивача, який підтримав доводи касаційної
скарги та заперечення представників відповідача, перевіривши
повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної
оцінки Львівським апеляційним господарським судом, Вищий
господарський суд України відзначає наступне.
Податковим повідомленням-рішенням Коломийської об'єднаної
державної податкової інспекції від 8.10.2002 № 0003902310/0,
позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 4373,80
грн. та 1093,45 грн. фінансових санкцій за несплату цього податку.
Підставою для прийняття податкового повідомленнярішення ОДПІ став
акт перевірки від 3.10.2002 № 178 з якого вбачається, що Страховим
товариством з додатковою відповідальністю "ЗР" при здійсненні
операції з передачі прав власності за договорами уступки часток у
статутному фонді, здійснені без нарахування ПДВ і виписування
податкової накладної. При цьому зазначено, що товариством порушені
приписи підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що Страховим
товариством з додатковою відповідальністю "ЗР" при здійсненні
операції з передачі прав власності за договорами уступки часток у
статутних фондах ТзОВ "КС" та ТзОВ "ФС" фізичним особам, здійснені
без нарахування ПДВ. Згідно приписів частини 2 статті 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
до
юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка
доказів та встановлення обставин відхилених господарським судом
при розгляді спору. Платників податку на додану вартість, об'єкти,
базу та ставки цього податку визначені Законом України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
№ 168/97-ВР в редакції 3
квітня 1997 року з наступними змінами. Приписом підпункту 3.1.1
пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено, що об'єктом оподаткування ПДВ
є продаж товарів /робіт, послуг/ на митній території України, в
тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди
/лізингу / та операції з передачі права власності на об'єкти
застави позичальнику /кредитору/ для погашення кредиторської
заборгованості заставодавця. Продажем товарів відповідно з пунктом
1.4 статті 1 наведеного Закону визнаються будь-які операції, що
здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки
та іншими цивільно - правовими договорами, які передбачають
передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно
від строків її надання. При цьому товарами є матеріальні та
нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що
використовуються у будь яких операціях, крім операцій емісії та
погашення. Активами законодавець визначив основні фонди та
оборотні активи у будьякому виді, що відрізняються від коштів,
цінних паперів, деривативів, об'єкти інтелектуальної, в тому числі
промислової вартості, а також інші аналогічні права, визнані у
порядку встановленому відповідним законодавством, об'єктом права
власності платника податку. Зміст наведених приписів свідчить про
те, що частка у статутному фонді не є товаром з точки зору
оподаткування ПДВ, а відтак операції з їх відчуження за
цивільноправовими угодами не є об'єктом оподаткування цим
податком. А оскільки така операція взагалі не є об'єктом
оподаткування за змістом статті 3 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, вона відсутня і серед виключень з
цієї статті визначених у пункті 3.2 як операції, що не є об'єктом
оподаткування.
Наведене доводить хибність посилань податкової інспекції стосовно
наявності об'єкта оподаткування податком на додану вартість при
здійсненні позивачем операції з відчуження частки у статутному
фонді, отже у суду відсутні правові підстави для висновку про
відповідність оскарженого податкового повідомленнярішення приписам
підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. За таких обставин, переглянуті
рішення і постанова у справі відповідають приписам чинного
законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються
непереконливими.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 108, 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Івано-Франківського області від 10
лютого 2003 та постанову Львівського апеляційного господарського
суд від 29 травня 2003 у справі № А-8/356 залишити без змін.
Касаційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової
інспекції залишити без задоволення.