ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2004 Справа N 15-24
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційне подання Прокурора міста Луцька
на ухвалу господарського суду Волинської області від
16.02.2004р. та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 20.04.2004р.
у справі № 15-24
за позовом Прокурора м. Луцька в інтересах держави в особі
Державного підприємства “ЛК” Державного комітету України з
державного матеріального резерву
до Приватного підприємця Б-на Юрія Васильовича,
про стягнення 5043,48 грн.
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою господарського суду Волинської області від 16.02.2004р.,
залишеною без змін постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 20.04.2004р., відмовлено у прийнятті
позовної заяви Прокурора м. Луцька в інтересах держави в особі
ДП “ЛК” Державного комітету України з державного матеріального
резерву до Приватного підприємця Б-на Юрія Васильовича про
стягнення 5043,48 грн., оскільки у відповідності до вимог п. 1
ст. 62 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
така заява не підлягає розгляду в
господарських судах України.
Вказані ухвала та постанова мотивовані тим, що позов фактично
подано прокурором не в інтересах держави, а в інтересах
самостійного суб’єкта господарювання, у зв’язку з чим прокурор
не мав права подавати зазначений позов.
Не погоджуючись з вказаними ухвалою та постановою прокурор міста
Луцька вніс до Вищого господарського суду України касаційне
подання та просить суд їх скасувати та направити позовну заяву
прокурора міста Луцька на розгляд господарського суду Волинської
області.
У касаційному поданні прокурор посилається на те, що судами
безпідставно, з порушенням норм процесуального права, відмовлено
у прийнятті позовної заяви, оскільки господарський суд порушує
справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які
звертаються до суду в інтересах держави. При цьому, прокурор
самостійно визначає в чому полягає порушення інтересів держави
та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган,
уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних
відносинах.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при ухвалені оскаржуваних судових актів, знаходить
касаційне подання таким, що не підлягає задоволенню з таких
підстав.
В силу ст. 121 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, на
прокуратуру України покладається представництво інтересів
держави в суді у випадках, визначених законом.
Так, відповідно до ст. 361 Закону України “Про прокуратуру”
( 1789-12 ) (1789-12)
, представництво прокуратурою інтересів держави в
суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави
процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді
інтересів держави у випадках, передбачених законом. Підставою
представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або
загрози порушень економічних, політичних та інших державних
інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних
або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з
державою.
Однією з форм представництва, що визначено ч. 3 вказаної норми,
є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і
свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних
осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання
незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових
осіб. При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 361 Закону, прокурор
самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму
його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій
стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним
законом.
В силу ч. 1 ст. 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд
порушує справи за позовними заявами: прокурорів та їх
заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах
держави. Частина третя вказаної норми також визначає, що
прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах
держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає
порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх
захисту, а також вказує орган, уповноважений державою
здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно рішення Конституційного суду України від 08.04.99р.
№ 3рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого
арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України
щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного
процесуального кодексу України (справа про представництво
прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді),
прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови
саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ
і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення під
поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні
функцўї у спірних відносинах”, зазначеним у частині другій
статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно
розуміти орган державної влади чи орган місцевого
самоврядування, якому законом надано повноваження органу
виконавчої влади.
А згідно пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення,
орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у
спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за
позовною заявою прокурора, і на підставі частини першої статті
21 Арбітражного процесуального кодексу України є стороною в
арбітражному процесі. Цей орган вчиняє процесуальні дії
(відповідні функції) згідно зі статтею 22 Арбітражного
процесуального кодексу України.
Предметом позову, який подано прокурором, є стягнення
заборгованості за договором № 210 від 04.04.2001р. на постачання
хлібобулочних виробів, укладеним між ДП “ЛК” та Приватним
підприємцем Б-ним Юрієм Васильовичем, на загальну суму 5043,48
грн. Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор зазначив у
заяві як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні
функції у спірних відносинах – Державний Комітет України з
державного матеріального резерву. Водночас прокурор просить
стягнути кошти на користь іншого самостійного суб’єкта
господарювання – ДП “ЛК”, тобто позов фактично подано в
інтересах цієї особи, яка і є позивачем у даній справі.
Отже, суди двох інстанцій дійшли правильного висновку про те, що
позов прокурором фактично подано в інтересах самостійної особи,
а тому він взагалі не підлягає розгляду з урахуванням вимог,
визначених ст.ст. 1,2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Утім, зазначене не перешкоджає Державному підприємству “ЛК”
самостійно звернутися до суду за захистом порушених прав у
встановленому чинним законодавством порядку.
За таких обставин, ухвалені у даній справі судові акти є
обґрунтованими, такими, що відповідають нормам процесуального
права, а тому підстав для їх зміни або скасування колегія суддів
не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11, 111-13 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційне подання Прокурора міста Луцька залишити без
задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 20.04.2004р. у справі № 15-24 - без змін.