ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2004 Справа N 2-7/3220-04
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Удовиченка О.С.,
суддів Бур'янової С.С., Грека Б.М.,
розглянувши
касаційну скаргу управління ПФУ в H-ському районі
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 06.04.2004 року
у справі № 2-7/3220-04
за позовом H-ського міжрайонного прокурора в інтересах
держави в особі H-ської ОДПІ,
управління Пенсійного фонду України в
H-ському районі
до КЗВО H-ського споживчого товариства
про стягнення 11053,80 грн.,
За участю представників сторін
від позивача не з'явився,
від відповідача не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
03.02.2004 року (суддя Дугаренко О.В.) відмовлено у задоволенні
позовних вимог про стягнення з відповідача на користь управління
Пенсійного фонду України в H-ському районі Автономної Республіки
Крим заборгованості в сумі 11053,80 грн. на тих підставах, що
позивачем не були надані докази направлення відповідачу вимоги про
сплату недоїмки, направлення яких є обов'язковою умовою для
звернення в суд з позовом про стягнення недоїмки.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
06.04.2004 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено
без змін, а апеляційну скаргу управління ПФУ в H-ському районі
залишити без задоволення з тих же підстав.
Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх судових інстанцій,
управління ПФУ в H-ському районі звернулося з касаційною скаргою
до Вищого господарського суду України в якій просить скасувати
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
06.04.2004 року у справі № 2-7/3220-2004 і стягнути з відповідача
на користь управління ПФУ в H-ському районі заборгованості
11053,80 грн.
Доповідач по справі - суддя Бур'янова С.С.
Заслухавши суддю - доповідача, проаналізувавши правильність
застосування судами норм матеріального і процесуального права,
судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій,
відповідач зареєстрований в управлінні ПФУ у H-ському районі в
якості платника збору на обов'язкове державне пенсійне страхування
і на підставі Закону України "Про збір на обов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
зобов'язаний сплачувати збір
на обов'язкове державне пенсійне страхування. Проте, сплату
обов'язкових платежів, як встановили суди, відповідач не
здійснював та мав заборгованість в сумі 5640,50 грн., на яку були
укладені два договори про розстрочення.
У зв'язку з невиконанням зазначених договорів вони були розірвані
достроково і до відповідача згідно п.п. 17.1.17 п. 17.1 ст. 17
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків і зборів перед бюджетами і державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
№ 2181-ІІІ від 21.12.2000 року застосовані штрафні
санкції за порушення граничних строків перерахування узгодженої
суми податкового зобов'язання в сумі 90,17 грн., нараховані пеня в
сумі 839,56 грн. за несвоєчасну сплату заборгованості по збору за
період з 01.10.2001 року по 31.07.2003 року у відповідності зі ст.
16 зазначеного закону ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Також у відповідності зі ст. 18 зазначеного Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
при
достроковому розірванні договору розстрочення управлінням ПФУ в
H-ському районі нараховані відсотки на розстрочену суму
податкового боргу в сумі 1030,99 грн.
Крім того, рішенням управлінням ПФУ в H-ському районі до
відповідача застосовані штрафні санкції на підставі п.п. 17.1.1 п.
17.1 ст. 17 зазначеного закону ( 2181-14 ) (2181-14)
за неподання податкових
декларацій, розрахунків зобов'язань по сплаті на обов'язкове
державне пенсійне страхування за період з січня 2002 року по 01
листопада 2003 року в сумі 11053,80 грн.
Судова колегія не може погодитись з висновками господарських судів
попередніх інстанцій, оскільки вони не відповідають нормам чинного
законодавства, а тому прийняті судові рішення підлягають
скасуванню, виходячи з наступного.
Відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1. ст. 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
в редакції із змінами
та доповненнями, у разі коли контролюючий орган самостійно
донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за
підставами, викладеними у п.п. "б" п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього
Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, такий платник податків зобов'язаний сплатити
штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати за кожний з
податкових періодів, установлених для такого податку, збору
(обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який
припадає отримання таким платником податків податкового
повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти
відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати.
Незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Згідно із п.п. "а" п. 17.2 ст. 17 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
платник податків, який
до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє
факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових
періодів, зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити
суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої
суми до подання такого уточнюючого розрахунку.
Однак, як видно з матеріалів справи, суд першої та апеляційної
інстанції не з'ясував, чи була спірна сума узгодженою, у
відповідності із зазначеними нормами закону, і чи сплинув термін
її сплати.
Господарські суди не дали оцінку тому факту, що на момент
звернення з позовом до суду набув чинності Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
,
але господарські суди не застосували його норми при прийнятті та
обгрунтуванні оскаржуваного рішення.
Відповідно до п. 4 ст. 18 зазначеного закону ( 1058-15 ) (1058-15)
, страхові
внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових
платежів, що складають систему оподаткування, а тому після
01.01.2004 року дія Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
не поширюється на правовідносини,
що виникають між платниками страхових внесків та органами
Пенсійного фонду України.
Таким чином, судом першої та апеляційної інстанції не надана
оцінка всім зібраним по справі доказам та фактичним обставинам
справи, доводам та запереченням сторін, а висновки судів не
відповідають нормам чинного законодавства.
За таких обставин, постанова Севастопольського апеляційного
господарського суду від 06.04.2004 року та рішення господарського
суду Автономної Республіки Крим від 03.02.2004 року у справі №
2-7\3220-04 не можна визнати такими, що відповідають фактичним
обставинам справи, вимогам закону, а тому підлягають скасуванню, а
справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи слід врахувати викладене, повно та
всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати оцінку зібраним
по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності
від встановленого та вимог закону, постановити законне і
обгрунтоване рішення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу управління ПФУ в H-ському районі задовольнити
частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
06.04.2004 року та рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 03.02.2004 року скасувати.
Справу передати до господарського суду Автономної Республіки Крим
на новий розгляд.
Головуючий Удовиченко О.С.
Судді Бур'янова С.С.
Грек Б.М.