ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2004 Справа N 2/2812 “нм”
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу приватного підприємця К-к
Віктора Леонідовича на постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 12.03.2004 року
у справі № 2/2812”нм” господарського суду Житомирської області
за позовом Державного комунального підприємства “Кінотеатр “Ж”
до відповідача приватного підприємця К-к Віктора Леонідовича
про звільнення приміщення
за участю представників:
ДКП “Кінотеатр “Ж” – не з’явилися;
ПП К-ка В.Л. – не з’явилися
в с т а н о в и л а :
Державне комунальне підприємство “Кінотеатр “Ж” звернулося до
господарського суду Житомирської області з позовом та просило
суд зобов’язати відповідача – приватного підприємця К-к Віктора
Леонідовича звільнити орендоване приміщення площею 22кв.м.,
розташоване в буд. № 11 по вул. м. Рад у м. Житомирі. В
обгрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що
відповідач не звільнив орендоване приміщення після закінчення
строку дії договору оренди від 01.05.2002р. (а.с.2).
Рішенням господарського суду Житомирської області від
09.10.2003р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду
зобов’язано приватного підприємця К-к Віктора Леонідовича
звільнити орендоване нежиле приміщення загальною площею 22кв.м.,
що знаходиться за адресою: м. Житомир (а.с.16).
Прийняте судом рішення мотивовано тим, що відповідач після
закінчення строку дії договору не звільнив орендоване
приміщення.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
12.03.2004р. рішення господарського суду Житомирської області
від 09.10.2003р. скасовано; прийнято нове рішення щодо
задоволення заявлених вимог (а.с.39-40).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної
інстанції виходив з того, що відповідача не було повідомлено
належним чином про час і місце засідання суду.
Постановою апеляційної інстанції в частині задоволення позову
мотивована тим, що відповідач, в порушення вимог ст. 27 Закону
України “Про оренду державного та комунального майна” ( 2269-12
), не звільнив орендоване приміщення після закінчення строку дії
договору оренди.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції,
приватний підприємець К-к В.Л. звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою та просить її
скасувати, передавши справу на новий розгляду до суду першої
інстанції.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на порушення
норм процесуального права, а саме ст.ст. 22,23 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких
підстав.
При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог, судами
встановлено, що між сторонами у справі – ДКП “Кінотеатр “Ж” та
приватним підприємцем К-к В.Л. 01.05.2002р. укладено договір, за
умовами якого ДКП “Кінотеатр “Ж” передало відповідачу –
приватному підприємцю К-к В.Л. у строкове платне користування
нежиле приміщення, що є комунальною власністю, площею 22кв.м. ,
розташоване по вул. м. Рад,11 у м. Житомирі. При цьому, суд
апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що
вказаний договір за своєю правовою природою відноситься до
договору оренди і між сторонами в силу укладення такого договору
виникли зобов’язальні відносини з оренди майна, яке є
комунальною власністю.
Відносини майнового найму, різновидом якого є оренда,
врегульовані нормами глави 25 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинному на
момент виникнення правовідносин та прийняття рішення судом
першої інстанції); відносини оренди державного та комунального
майна – Законом України “Про оренду державного та комунального
майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Відповідно до ст. 258 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, строк договору
майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не
встановлено чинним законодавством, що також передбачено і ст. 17
Закону України “Про оренду державного та комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
.
Так, в силу ст. 17 Закону, термін договору оренди визначається
за погодженням сторін. При цьому, у разі відсутності заяви
однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди
протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору,
він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих
умовах, які були передбачені договором.
Термін дії договору за згодою сторін визначено до 01.05.2003р
(п. 9.1 договору). При цьому, закінчення строку договору є
підставою для припинення дії договору у відповідності з п. 9.7
договору, що також встановлено і п. 2 ст. 26 Закону України “Про
оренду державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Пунктом 6.11 договору визначено, що у разі припинення дії
договору орендар зобов’язаний повернути в п’ятнадцятиденний
строк орендоване приміщення. Згідно п. 1 ст. 27 Закону, у разі
закінчення строку його дії та відмови від його продовження
орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на
умовах, зазначених у договорі оренди.
Оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що позивач
протягом одного місяця після закінчення договору звернувся з
вимогою про звільнення орендованого приміщення, а відповідач не
звільнив у встановлений строк орендоване приміщення, ним
правильно зроблений висновок щодо обґрунтованості заявлених
вимог.
Посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції
норм процесуального права безпідставні.
Відповідно до ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, сторони, зокрема,
мають право брати участь в господарських засіданнях, подавати
докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання.
При цьому, сторони зобов'язані добросовісно користуватися
належними їм процесуальними правами
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Запорізького
апеляційного господарського суду від 12.11.2003р. розгляд
апеляційної скарги К-ка В.Л. призначено на 19.02.2004р.
(а.с.19).
Між тим, 18.02.2004р. скаржник звернувся до суду з клопотанням
про відкладення розгляду апеляційної скарги, вказуючи на
неможливість забезпечення явки свого повноважного представника в
судове засідання, призначене на 19.02.2004р. (а.с.32). Будь-яких
доказів, підтверджуючих зазначені у клопотанні обставини не
надано.
З метою забезпечення реалізації скаржником наданих йому
процесуальних прав, ухвалою Запорізького апеляційного
господарського суду від 19.02.2004р. розгляд скарги відкладено
на 12.03.2004р. (а.с.35). При цьому, сам скаржник у судове
засідання 19.02.2004р. не з’явився.
11.03.2004р. приватним підприємцем К-ком В.Л. знов подано
клопотання про відкладення розгляду скарги, в обгрунтування
якого скаржник посилається на неможливість явки в судове
засідання у зв’язку з хворобою (а.с.36).
Подане клопотання правомірно відхилено колегією суддів з
наступних підстав.
В силу ст. 77 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд
відкладає в межах строків, розгляд справи, коли за якихось
обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Неявка скаржника не є обставиною, яка перешкоджає розгляду
поданої апеляційної скарги, оскільки:
- явка скаржника не визнана судом апеляційної інстанції
обов’язковою;
- у разі хвороби скаржник не був позбавлений можливості
уповноважити іншу особу на представництво його інтересів у суді
апеляційної інстанції.
Також колегія суддів зважує і на те, що: на момент подання
такого клопотання двохмісячний строк, встановлений ст. 102 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
для розгляду скарги, закінчився; судом
надавалась скаржнику можливість реалізації ним процесуальних
прав, оскільки розгляд скарги відкладався.
За таких обставин, постанова Житомирського апеляційного
господарського суду від 12.03.2004р. відповідає нормам
матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим підстав
для її скасування колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
12.03.2004р. у справі № 2/2812 “нм” залишити без змін, а
касаційну скаргу приватного підприємця К-к Віктора Леонідовича –
без задоволення.