ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.07.2004 Справа N 37/54
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Західно-Донбаської ОДПІ в Дніпропетровській
відкритому судовому області, м. Павлоград
засіданні матеріали
касаційної скарги
на постанову від 12.03.2004 року Дніпропетровського
апеляційного господарського суду
у справі № 37
господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Державного підприємства Виробничого
об'єднання "ПХЗ", м. Павлоград
до Західно-Донбаської ОДПІ в Дніпропетровській
області
про визнання недійсним рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача: присутній
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
29.09.2003 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 12.03.2004 року, по справі
№ 37 позов задоволено частково; визнано недійсним частково
податкове повідомлення-рішення Західно-Донбаської ОДПІ від
30.10.2002 року № 0003422342/0 на суму податку на додану вартість
в розмірі 5822,34 грн. та штрафні санкції в розмірі 29566,00 грн.;
в решті позовних вимог відмовлено; стягнуто з відповідача на
користь позивача 85 грн. державного мита, 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі Західно-Донбаська ОДПІ в Дніпропетровській
області просить скасувати ухвалені по справі судові акти в частині
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Західнодонбаської ОДПІ від 31.10.2002 року № 0003422342/0 про
нарахування податку на додану вартість в сумі 5822,34 грн. та
штрафних санкцій в розмірі 29566,0 грн., прийняти нове рішення,
яким відмовити в задоволенні позовних вимог в даній частині,
посилаючись на порушення норм матеріального, а саме: п. 1.4 ст. 1,
статті 3, п. 4.2 ст. 4, ст. 5, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.2 п. 7.4
ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
та ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників
відповідача, які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на
касаційну скаргу представника позивача, перевіривши матеріали
справи та проаналізувавши на підставі встановлених в ній фактичних
обставин правильність застосування господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що
ЗахідноДонбаська ОДПІ надіслала на адресу ДП ВО "ПХЗ" податкове
повідомлення-рішення від 30.10.2002р. № 0003422342/0, яким
повідомила останнього про нарахування та необхідність сплати на
підставі акту перевірки від 21.10.2002 року № 405-23/1 податку на
додану вартість в сумі 15698,12грн. та штрафних санкцій в сумі
38531,94грн.
Позивачем оспорюється сума податку в розмірі 9355,59грн. та сума
штрафних санкцій в розмірі 36946,31грн.
Донарахування вказаних платежів пов'язано з наступними
обставинами.
1.В спірний період, у січні, вересні 2000 року, березні, листопаді
2001р., позивачем списані матеріали на загальну суму 25753,05 грн.
у зв'язку з їх використанням на ремонт основних засобів
підприємства. У зв'язку з тим, що при оформленні списання приймали
участь посадові особи Військової частини 3024, яка є відокремленою
від позивача юридичною особою, відповідачем зроблений висновок про
наявність факту реалізації ТМЦ іншій юридичній особі, та
донарахований податок на додану вартість в розмірі 5150,61грн, а
також штрафні санкції в сумі 1287,57грн.
Враховуючи, що:
- довідкою Військової частини 3024 від 01.09.2003р. підтверджено,
що на баланс частини матеріальні цінності, які використовуються на
ремонт основних засобів підприємства позивача, не
оприбутковувалися;
- з витягу наказу Командуючого внутрішніми військами МВС України
№ 11 від 29.11.99 року та директиви Президента України від
13.09.1999р. № 23-3134 "Щодо посилення громадської безпеки,
охорони об'єктів підвищеної ядерної, хімічної та іншої
технологічної небезпеки" вбачається, що військова частина
закріплена за підприємством позивача для здійснення охорони з
підтриманням інженерно-технічних засобів за рахунок підприємства;
- списання здійснювалося на структурний підрозділ підприємства -
"Загін ВОХР першої категорії" (без створення юридичної особи) за
кодом 94;
- наказом № 508 підприємства від 10.11.1999року "Про призначення
відповідальних за використання і збереження матеріальних
цінностей, які виділяються на забезпечення охорони об'єкту" та
Положенням про госпрозрахунковий підрозділ "Загін ВОХР першої
категорії" передбачено участь посадових осіб в/ч в оформленні
первинної документації щодо основних засобів, які використовуються
при охороні підприємства. Від військової частини на підприємстві
закріплений лише особовий склад;
суд дійшов правомірного висновку, що фактично має місце внутрішнє
переміщення ТМЦ на підприємстві, яке не є базою оподаткування за
Законом України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
тому висновки відповідача з цього приводу та донарахування податку
на додану вартість в сумі 5150,61грн.а також штрафних санкцій є
необґрунтованим.
2. Донарахування податку на додану вартість також пов'язане з
наступними обставинами.
На підставі наказу Державного комітету промислової політики
України № 62 від 20.04.2000 року на державному майні підсобного
господарства ВО "ПХЗ" створене державне госпрозрахункове
підприємство "А". Згідно з даним наказом по акту
приймання-передачі в червні 2000 року передано на баланс до
статутного фонду ДГП "А" з балансу позивача матеріальні цінності
на суму 108452,84грн.
Відповідачем зроблений висновок, що вказана операція з передачі
майна не є об'єктом оподаткування, тому позивач повинен був
провести коригування податкового кредиту на суми ПДВ, які сплачені
у зв'язку з придбанням вказаного майна па підставі пп. 7.4.2, пп.
7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, чого ним зроблено не було. У зв'язку з цим
відповідач донарахував позивачу податок на додану вартість в сумі
671,73грн., а також штрафні санкції в сумі 883,3грн.
Суди правомірно задовольнили позовні вимоги позивача з таких
підстав.
Відповідно до пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі коли платник податку
здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені
від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно зі
статтями 3 та 5 цього Закону, суми податку, сплачені (нараховані)
у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких
відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів і нематеріальних активів, що піддягають
амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат
виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і
нематеріальних активів і до податкового кредиту не включаються.
Статтею 3 Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначені операції, що не є
об'єктом оподаткування, статтею 5 - операції, що звільненні від
оподаткування.
Пунктом 1.4. ст. 1 наведеного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(в редакції,
яка діяла в спірний період) продаж товарів визначено як будь-які
операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу,
міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які
передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію
незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного
надання товарів.
Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону Україні "Про підприємства в
Україні" ( 887-12 ) (887-12)
підприємство може бути створено в результаті
виділення із складу діючого підприємства, організації одного або
кількох структурних підрозділів, а також, на базі структурної
одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо
на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Створення
підприємств шляхом виділення здійснюється із збереженням за новими
підприємствами взаємозобов'язань та укладених договорів з іншими
підприємствами.
На підставі аналізу вищенаведених норм судами зроблений вірний
висновок, що виділення майна структурного підрозділу та створення
на його основі нового підприємства не підпадає під визначення
операції з продажу товару в розумінні Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. У зв'язку з цим, зменшення суми
податкового кредиту у зв'язку з виділенням і створенням нового
підприємства не відповідає вимогам законодавства. Посилання
відповідача на пп. 3.2.9 п. 3.2 ст. 3 та пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
є
необґрунтованим, оскільки судами не встановлено здійснення
позивачем за цим епізодом господарської операції з продажу товару.
3. Також нарахування податку на додану вартість пов'язується з
наступними обставинами.
При списанні в червні 2000 року кредиторської заборгованості, по
якій минув термін позовної давності (відомості валових доходів,
книга обліку придбаних товарів) позивачем не зменшений податковий
jpedhr на суму 3533,25грн., в результаті чого відповідачем
донарахований ПДВ на вказану суму, а також штрафні санкції в сумі
167,9 грн.
Колегія суддів погоджується з попередніми судовими інстанціями в
тому, що висновки відповідача в цій частині є правомірними з
огляду на таке.
Відповідно до п. 4.5 ст. 4 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі коли після продажу товарів (робіт,
послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за продаж
товарів (робіт, послуг), включаючи перерахунок у випадках
повернення проданих товарів чи права власності на такі товари
продавцю, а також у зв'язку з визнанням боргу покупця безнадійним
у порядку, визначеному законодавством України, податок,
нарахований у зв'язку з таким продажем, перераховується відповідно
до змін бази оподаткування. При цьому продавець зменшує суму
податкового зобов'язання на суму надмірно нарахованого податку, а
покупець відповідно збільшує суму податкового зобов'язання на таку
ж суму в період, протягом якого була зменшена сума компенсацій
продавцю. У зворотному порядку відбувається перегляд сум
податкових зобов'язань при збільшенні суми компенсації продавцю.
Поняття безнадійної заборгованості з метою оподаткування визначено
п. 1.25 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
і означає, зокрема, заборгованість по
зобов'язанню, за яким минув строк позовної давності.
Як вбачається з наведених норм, збіг терміну позовної давності за
непогашеною кредиторською заборгованістю тягне збільшення з боку
покупця податкового зобов'язання на суму нарахованого ПДВ в
період, коли борг визнаний безнадійним.
4. Крім того, як свідчить акт перевірки, позивачем допущено
несвоєчасне включення в спірний період до податкових зобов'язань
податку на додану вартість в сумі 22616,18грн. За даним фактом
відповідачем на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державним цільовими фондами" нараховані лише штрафні
санкції в сумі 5654,02грн. без донарахування податкового
зобов'язання (а.с.117-118).
Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державним цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(в редакції яка діяла
па. момент прийняття спірного повідомлення-рішення) у разі коли
контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового
зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у
підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону,
такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі п'яти
відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів,
установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу),
починаючи з податкового періоду, па який припадає така недоплата,
та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання
таким платником податків податкового повідомлення від
контролюючого органу, але не більше двадцяти п'яти відсотків такої
суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.
Також акт перевірки свідчить, що позивачем неправомірно віднесено
до податкового кредиту суми, які вказані в податкових накладних,
оформлених на структурний підрозділ позивача, який в спірний
період був зареєстрований як окремий платник податку на додану
вартість. Враховуючи, що має місце неналежне оформлення податкових
накладних, відповідач на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державним цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
застосував штрафні санкції в сумі 28911,28грн. без донарахування
податкового зобов'язання (а.с.117-118).
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється включення до
податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не
підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при
імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи
банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в
оплату вартості таких робіт (послуг).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної
податкової служби суми податку, попередньо включені до складу
податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим
підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у
вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством,
нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену
зазначеними цим підпунктом документами.
Судам встановлено, що за вказаними фактами спірним податковим
повідомленням-рішенням суми донарахування податкових зобов'язань
по податку на додану вартість відсутні, тому на думку колегії
суддів, відповідач не мав права нараховувати штрафні санкції
позивачу на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
відносно
вищезазначених порушень.
Таким чином, оскільки загальна сума правомірно визначеного
позивачу податкового зобов'язання по податку на додану вартість
становить 9875,78 грн., то штрафні санкції мають становити 25% від
цієї суми, яка дорівнює 2468,94 грн. Відповідно, спірне податкове
повідомлення-рішення підлягає визнанню недійсним в частині
податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі
5822,34 грн. та в частині штрафних санкцій в сумі 36036,00 грн.
(38531,94 грн.- 2468,94 грн.).
Враховуючи викладене рішення та постанова суду підлягають зміні.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Західно-Донбаської ОДПІ в Дніпропетровській
області від 06.04.2004 року № 8674/5/10-030 на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.03.2004
року у справі № 37 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
29.09.2003 року та постанову Дніпропетровського апеляційного
cnqond`pq|jncn суду від 12.03.2004 року по справі № 37 змінити,
виклавши абзац перший рішення в такій редакції: "Позов
задовольнити частково. Визнати недійсним частково податкове
повідомлення-рішення Західно-Донбаської ОДПІ в Дніпропетровській
області від 30.10.2002 року № 0003422342/0 на суму ПДВ в розмірі
5822,34 грн. та штрафних санкцій в розмірі 36036,00 грн."
В іншій частині постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 12.03.2004 року у справі № 37 залишити без
змін.