ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.07.2004 Справа N 37/105
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А.
суддів: Глос О.І., Бакуліної С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Південної міжрайонної ДПІ у м. Кривому Розі
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 02.02.2004
у справі N 37/105 господарського суду Дніпропетровської
області
за позовом ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"
до Південної міжрайонної ДПІ у м. Кривому Розі
про визнання недійсним розпорядження ДПІ
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Кращенко М.Г., Цвіргун Н.М.
від відповідача: Бобченко А.Є.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
21.11.2003 у справі N 37/105 (суддя Кеся Н.Б.), залишеним без змін
постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
02.02.2004 (судді Герасименко І.М., Логвиненко А.О., Швець В.В.)
позов задоволено: розпорядження ДПІ в Інгулецькому районі у
м. Кривий Ріг від 09.12.2002 N 342301/4-23/00191000 визнано
недійсним. Стягнуто з Південної міжрайонної ДПІ у м. Кривому Розі
на користь позивача 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на
інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
У касаційній скарзі Південна міжрайонна ДПІ у м. Кривому Розі
просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 02.02.2004, рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 21.11.2003 у справі N 37/105 та
прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних
вимог, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної
інстанції ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
від 03.04.1997 N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(зі змінами і
доповненнями) та неправильне застосування п. 1.2 ст. 1 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000
N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
, п. 7.4 Порядку заповнення та подання
податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого
наказом ДПА України від 30.05.1997 N 166 ( z0250-97 ) (z0250-97)
,
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09.07.1997
N 250/2054.
В засіданні суду було оголошено перерву до 22.07.2004
до 14 год. 00 хв.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,
перевіривши матеріали справи та правильність застосування
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм
матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
встановлено, що розпорядженням ДПІ у Інгулецькому районі
м. Кривий Ріг (правонаступником якої є Південна міжрайонна ДПІ у
м. Кривому Розі) від 09.12.2002 N 342301/4-23/00191000 позивачу
було зменшено суму бюджетного відшкодування за квітень 2001 р. на
34 078,65 грн.
Підставою для прийняття вказаного розпорядження став акт від
27.05.2002 N 23/2-06/17, яким встановлено завищення податкового
кредиту у спірний період у зв'язку з безпідставним включенням
позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість
у сумі 34 078,65 грн. (що стало наслідком віднесення до складу
валових витрат вартості реактивної електроенергії).
Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди першої та
апеляційної інстанції виходили з того, що: по-перше, факт
відсутності порушень податкового законодавства з боку позивача не
підлягає доказуванню відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки встановлений рішенням господарського суду
Дніпропетровської області від 03.04.2003 у справі N А27/18, яке
набрало законної сили, по-друге, у органів державної податкової
служби відсутнє право зменшувати суму бюджетного відшкодування
податку на додану вартість шляхом винесення розпорядження про
внесення змін у визначену платником суму податку на додану
вартість.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів першої та
апеляційної інстанції не можна вважати такими, що ґрунтуються на
всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності та оцінці всіх доказів у
справі, як це передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, з огляду
на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
факти, встановлені рішенням
господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські
спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при
вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Слід зазначити, що юридична оцінка обставин справи, правова
кваліфікація відносин, оцінка та тлумачення правових норм Законів
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, надані в
рішенні господарського суду Дніпропетровської області від
03.04.2003 у справі N А27/18 не може вважатися встановленням
фактів (преюдицією) в розумінні ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Обов'язок господарського суду оцінити докази за своїми
внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і
об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності, керуючись законом, покладений на господарський суд
статтею 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В порушення вимог вищевказаної норми ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарські суди першої та апеляційної інстанцій не надали
будь-якої оцінки фактам порушень позивачем податкового
законодавства, встановленим відповідачем в акті перевірки (які
стали підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження ДПІ у
Інгулецькому районі м. Кривий Ріг); не взяли до уваги, що рішення
суду може грунтуватися лише на тих доказах, які були предметом
дослідження і оцінки судом; при цьому відповідно до ст. 43
ГПК України наявні докази підлягають оцінці в їх сукупності, і
жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь
встановленої сили.
Крім того, слід зазначити, що господарські суди першої та
апеляційної інстанцій, дійшовши висновку про відсутність у органів
державної податкової служби права приймати розпорядження про
внесення змін у визначену платником суму податку на додану
вартість, не надали оцінки доводам відповідача щодо прийняття
оскаржуваного розпорядження на підставі абз. 4 п. 7.4 Порядку
заповнення та подання податкової декларації з податку на додану
вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 N 166
( z0250-97 ) (z0250-97)
, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від
09.07.1997 N 250/2054 (в редакції, чинній на день прийняття
оскаржуваного розпорядження ДПІ у Інгулецькому районі
м. Кривий Ріг).
Вищенаведене свідчить про те, що судами зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи, що є підставою для
скасування прийнятих у справі судових рішень і направлення справи
на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
До такого висновку колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить з врахуванням меж повноважень касаційної
інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та неможливістю зробити висновки щодо правильності
вирішення спору при невстановленні судами попередніх інстанцій
обставин відповідно до предмету спору.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід
взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі
передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного
та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3
ст. 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Південної міжрайонної ДПІ у м. Кривому Розі
задовольнити частково.
Скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 02.02.2004 та рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 21.11.2003 у справі N 37/105, а
справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.