ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.07.2004 Справа N 35/360
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Остапенка М.І. (головуючий), Харченка В.М., Борденюк Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві
за участю представників НАК "Нафтогаз України" -
Куницького В.В., Грейц А.З. та представників Центрального
спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони
України - Мироненко С.М., Клименка Е.Н.
касаційну скаргу НАК "Нафтогаз України"
на постанову від 27.04.2004
Київського апеляційного господарського суду
у справі N 35/360
господарського суду м. Києва
за позовом НАК "Нафтогаз України"
до Центрального спеціалізованого будівельного управління
Міністерства оборони України (військової частини А-2352)
третя особа: Міністерство оборони України
про стягнення 29590465,75 грн.
за зустрічним позовом Військового прокурора Північного
регіону України в інтересах держави в особі Центрального
спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони
України (військової частини А-2352)
до НАК "Нафтогаз України"
про визнання договору недійсним
за зустрічним позовом Центрального спеціалізованого
будівельного управління Міністерства оборони України (військової
частини А-2352)
до НАК "Нафтогаз України"
про визнання договору недійсним
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2002 року Національна акціонерна компанія "Нафтогаз
України" звернулася з позовом до Центрального спеціалізованого
будівельного управління Міністерства оборони України (військової
частини А-2352) згідно якого, уточнивши в суді свої позовні
вимоги, просила стягнути з відповідача грошову суму заборгованості
за договором, розмір якої з урахуванням індексу інфляції, складає
30381090,56 грн., а також 3% річних в сумі 1017731,50 грн.
06.11.2002 заступник військового прокурора Північного регіону
України подав до суду зустрічний позов в інтересах держави в особі
Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства
оборони України (військової частини А-2352) до НАК "Нафтогаз
України" про визнання договору купівлі-продажу цінних паперів
N 14/13 від 22.01.2001 недійсним з моменту його укладення на
підставі ст. 48 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
. 14.11.2002 заступник
військового прокурора Північного регіону України подав до суду
заяву про зміну підстав визнання договору недійсним та просив
визнати вищезазначений договір недійсним на підставі ст. 56
ЦК України.
06.03.2003 Центральне спеціалізоване будівельне управління
Міністерства оборони України (військової частини А-2352) подало до
суду зустрічну позовну заяву до НАК "Нафтогаз України" про
визнання договору N 14/13 від 22.01.2001 недійсним на підставі
ст. 48 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.03.2003 у
справі N 35/360 у задоволенні первісного позову відмовлено. У
задоволенні зустрічного позову Військового прокурора Північного
регіону України в інтересах держави в особі Центрального
спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони
України (Військової частини А-2352) відмовлено. Зустрічний позов
Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства
оборони України задоволено. Визнано недійсним на підставі
статті 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, укладений між
Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та
Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства
оборони України (Військовою частини А-2352) 22.01.2001 договір
купівлі-продажу цінних паперів N 14/13. Зобов'язано Центральне
спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України
(Військову частину А-2352) повернути Національній акціонерній
компанії "Нафтогаз України" прості векселі N 76331401022446 на
суму 500000,00 грн., N 76331401022447 на суму 1000000,00 грн.,
N 76331401022448 на суму 1000000,00 грн., N 3220121532 на суму
9500000,00 грн., N 3220121535 на суму 3400000,00 грн.,
N 80351016077845 на суму 13000000,00 грн., отриманих останнім за
вищезазначеним договором.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
27.04.2004, за тією ж справою, вищезазначене судове рішення
залишено без змін.
У касаційній скарзі НАК "Нафтогаз України" просить скасувати
рішення господарського суду від 18.03.2003, постанову апеляційного
суду від 27.04.2004 та прийняти нове рішення, яким первісний позов
задовольнити, а в задоволенні зустрічних позовів відмовити. Скарга
мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з
порушенням норм процесуального та матеріального права, зокрема,
ст. ст. 84, 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст. ст. 161, 162, 203 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
та вимоги Бюджетного Кодексу України
( 2542-14 ) (2542-14)
.
У відзиві на касаційну скаргу Центральне спеціалізоване
будівельне управління Міністерства оборони України (військової
частини А-2352) просить постанову апеляційного суду залишити без
змін, а касаційну скаргу НАК "Нафтогаз України" - без задоволення.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування апеляційним судом
норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України знаходить касаційну скаргу такою, що
підлягає задоволенню частково.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, і це
відповідає наявним матеріалам справи, 22.01.2001 сторони уклали
між собою договір купівлі-продажу цінних паперів. Відповідно до
умов цього договору позивач зобов'язався передати відповідачу в
одноденний строк шість векселів загальною вартістю
28400000,00 грн., а відповідач повинен був прийняти їх та оплатити
вартість до 01.01.2002.
Судами також встановлено, що позивач відповідно до умов
договору передав відповідачу векселі на вищезазначену суму, в той
час як відповідач своїх зобов'язань за договором не виконав.
Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову в
задоволенні первісного позову та визнання договору недійсним на
підставі ст. 48 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, апеляційний суд виходив з
того, що цей договір не відповідає вимогам діючого законодавства,
а саме Закону України "Про Збройні Сили України" ( 1934-12 ) (1934-12)
,
Бюджетному Кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
, а також постанові Кабінету
Міністрів України від 05.11.1999 N 2062 ( 2062-99-п ) (2062-99-п)
.
З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна,
оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і не
грунтуються на законі.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від
05.11.1999 N 2062 ( 2062-99-п ) (2062-99-п)
"Про забезпечення виконання угоди
між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про
передачу з України до Російської Федерації важких
бомбардувальників Ту-160, Ту-95, крилатих ракет повітряного
базування великої дальності та обладнання", з якою у даному
випадку обидві судові інстанції пов'язали постановлені у справі
рішення, певне військове майно було передано у власність
Російської Федерації в рахунок погашення заборгованості
Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" перед
відкритим акціонерним товариством "Газпром" в сумі
275 млн. доларів США. Відповідно до цього заборгованість НАК
"Нафтогаз України" починала враховуватись перед Міністерством
оборони України.
Цією ж постановою передбачався порядок проведення
внутрішньодержавних взаєморозрахунків в Україні на вищезазначену
суму коштів, учасниками яких на згаданий час були визначені -
Головне управління Державного казначейства, Міністерство оборони
та НАК "Нафтогаз України". Порядок врегульовував яким саме чином,
в які строки та в яких обсягах повинна була погашатись
заборгованість НАК "Нафтогаз України" перед Міноборони і зазначав,
що перерахування коштів мало відбуватись на реалізацію відповідних
програм у Збройних Силах та на поставку енергоносіїв,
продовольства та матеріально-технічних ресурсів.
Порядком також було передбачено, що обсяги фактично
проведених розрахунків між Міністерством оборони та НАК "Нафтогаз
України" мали враховуватись у спеціальних доходах і спеціальних
видатках державного бюджету відповідно до порядку, встановленого
для коштів, одержаних від реалізації майна Збройних Сил, понад
асигнування, передбачені державним бюджетом на національну
оборону, але не вище обсягів мінімальної необхідної потреби.
З матеріалів справи вбачається, і ці обставини також були
встановлені попередніми судовими інстанціями, що до січня
2001 року Міноборони отримало відповідну частину грошових коштів в
рахунок загального обсягу непогашеної заборгованості НАК "Нафтогаз
України" за 2000 рік в сумі 120 млн. грн. та виділило їх Головному
управлінню розквартирування військ і капітального будівництва,
яке, в свою чергу, запропонувало Міноборони розподілити ліміт
виділених асигнувань відповідно до ст. 35 Закону України "Про
державний бюджет на 2001 рік" ( 2120-14 ) (2120-14)
понад затверджені обсяги
видатків таким чином, щоб розпорядником відповідної частини
асигнувань, яка передбачалась на матеріально-технічні ресурси і
повинна була бути використаною для будівництва житла для
військовослужбовців, було призначено Центральне спеціалізоване
будівельне управління, тобто відповідача по цій справі.
На думку апеляційного суду, невідповідність укладеного між
сторонами договору вищезазначеній постанові полягала в тому, що
відповідач не входив в коло тих учасників взаєморозрахунків між
НАК "Нафтогаз України" та Міноборони, які були визначені цією
постановою. Крім того суд послався на те, що Порядок проведення
взаєморозрахунків не передбачав можливості проводити розрахунки
шляхом укладання угод купівлі-продажу векселів між НАК "Нафтогаз
України" та ЦСБУ Міноборони України.
Такі висновки суду мають під собою штучне підгрунтя, є
недоречними і не можуть вважатись правильними, оскільки вся
сукупність вищенаведених обставин дає підстави вважати, що спірний
договір взагалі не має будь-якого взаємозв'язку з вищенаведеною
Постановою Кабінету Міністрів України ( 2062-99-п ) (2062-99-п)
, а отже не
може вступати з нею у суперечність. Наведені у договорі посилання
на цю ж Постанову, як це вбачається з його змісту, свідчать лише
про те, що зазначеним чином сторони визначили джерело надходження
коштів для розрахунків між собою, що не може мати безпосереднього
правового значення для вирішення цієї справи, тим більше, що,
відповідно до ст. 60 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, недійсні частини
угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки
можна припустити, що угода була б укладена і без включення
недійсної її частини.
У цьому ж зв'язку є безпідставними і висновки суду про
невідповідність угоди вимогам ст. 15 Закону України "Про Збройні
Сили України" ( 1934-12 ) (1934-12)
, та ст. ст. 2, 21-22 Бюджетного кодексу
України ( 2542-14 ) (2542-14)
. Таким чином, зустрічні позовні вимоги
Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства
оборони України є безпідставними і не підлягають задоволенню.
Як вбачається із змісту наявних у справі документів,
Центральне спеціалізоване будівельне управління - самостійний
господарюючий суб'єкт, наділений правами юридичної особи з усіма
наслідками, передбаченими діючим цивільним законодавством України,
тобто може від свого імені набувати майнові і особисті немайнові
права, а також нести обов'язки.
Відповідно до цього, уклавши з позивачем договір
купівлі-продажу векселів, відповідач, згідно ст.ст. 161, 162
ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, повинен виконати свої зобов'язання за
договором належним чином, а тобто сплатити позивачу договірну
вартість векселів, розмір якої, з урахуванням індексу інфляції,
складає 30381090,56 грн., а також відповідно до ст. 214
ЦК України, сплатити 3% річних в розмірі 1017731,50 грн.,
правильність розрахунку яких відповідач не оспорює.
Сукупність наведеного дає підстави для скасування
постановлених по справі судових рішень, в частині первісного
позову та зустрічних позовних вимог Центрального спеціалізованого
будівельного управління Міністерства оборони України, і прийняття
в цій же частині нового рішення.
В іншій частині, а тобто в частині відмови у задоволенні
зустрічного позову прокурора про визнання договору недійсним на
підставі ст. 56 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, постановлені у справі
судові рішення не оскаржуються жодною з сторін і залишаються без
змін, як такі, що відповідають вимогам закону.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9-111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз
України" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
27.04.2004, а також рішення господарського суду м. Києва від
18.03.2003, постановлені у справі N 35/360, скасувати в частині
відмови у задоволенні первісного позову Національної акціонерної
компанії "Нафтогаз України" та в частині задоволення зустрічних
позовних вимог Центрального спеціалізованого будівельного
управління Міністерства оборони України.
В цій же частині прийняти нове рішення.
Позовні вимоги Національної акціонерної компанії "Нафтогаз
України" задовольнити. Стягнути з Центрального спеціалізованого
будівельного управління Міністерства оборони України на користь
Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
31398822,06 грн., а також судові витрати у розмірі 3518,00 грн.
У задоволенні зустрічного позову Центрального
спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони
України про визнання договору недійсним відмовити.
В іншій частині ці ж судові рішення залишити без змін.
Доручити господарському суду міста Києва видати накази на
виконання цієї постанови.