ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.07.2004 справа N 29/143
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПА України,
відкритому ДПІ у Солом'янському районі м.
судовому засіданні Києва
касаційні скарги
на постанову Київського апеляційного
господарського
суду від 15.04.2004
у справі № 29/143
господарського суду м. Києва
за позовом АТЗТ "УТЕ"
до ДПА України,
ДПІ у Солом'янському районі м.
Києва
про визнання недійсним рішення та
податкових повідомлень рішень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: присутній
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 23.07.2003 у справі
№ 29/143, залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 15.04.2004 позов задоволено: визнано
недійсними рішення ДПА України від 20.02.2003 № 1268/6/25-0315 про
результати розгляду скарги; податкові повідомлення-рішення ДПІ у
Солом'янському районі м. Києва від 21.04.2003 № 0000432306/03 на
суму 337 650, 90 грн., № 0000442306/03 на суму 255 817, 83 грн.
Стягнуто з ДПА України на користь позивача 101, 50 грн. судових
витрат; стягнуто з ДПІ у Солом'янському районі м. Києва на користь
позивача 101, 50 грн.
У касаційних скаргах ДПА України та ДПІ у Солом'янському районі м.
Києва просять скасувати постанову Київського апеляційного
господарського суду від 15.04.2004, рішення господарського суду м.
Києва від 23.07.2003 у справі № 29/143 і прийняти нове рішення,
яким у позові відмовити, посилаючись на порушення господарським
судом апеляційної інстанції ст. 4 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
від
23.09.1994 № 185/94-ВР, ст. 15 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000
№ 2181-ІІІ, ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему
валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
від
19.02.1993 № 15-93 та ст. 217 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
(оскільки застосування ст. 217 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
в частині зарахування зустрічної вимоги, як
форми розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій з
розрахунками в іноземній валюті, є таким, що суперечить Закону
України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
).
Відповідач-1 не скористався своїм процесуальним правом на участь
свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача-2,
перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі
встановлених в них фактичних обставин правильність застосування
господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального і
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
колегія суддів
Вищого господарського суду України виходить з фактичних обставин
справи, встановлених господарськими судами, а саме.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено
наступне.
ДПІ у Солом'янському районі м. Києва прийнято податкове
повідомлення-рішення № 0000432306/03 від 21.04.2003, яким позивачу
відповідно до ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
(зі змінами і
доповненнями) визначено суму податкового зобов'язання за платежем
пеня ЗЕД у сумі 372 928, 82 грн. та податкове повідомлення-рішення
№ 0000442306/0 від 21.04.2003, яким позивачу відповідно до п. 2
ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного
регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
та п. 2.7 ст. 2
Положення про валютний контроль, затвердженого постановою
Правління НБУ від 08.02.2002 № 49 ( z0209-00 ) (z0209-00)
визначено суму
податкового зобов'язання за платежем штрафні санкції у сумі 256
579, 48 грн.
Оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі
рішення ДПА України № 1268/6/23-0315 від 20.02.2003 та висновків
акта перевірки вимог законодавства про оподаткування АТЗТ "УТЕ" за
період з 01.01.1998 по 01.01.2002 № 2301-44 від 01.08.2002, яким
встановлено наступне:
- між АТЗТ "УТЕ" та компанією "ST" (Данія) було укладено договір
про надання транспортно-експедиційних послуг № 69 від 10.12.1998.
Українською стороною надані послуги на загальну суму 27 550 ДМ.
Кошти від нерезидента надійшли у розмірі 25 050 ДМ. Між даними
сторонами при сплаті інвойсу № 153 від 18.02.1998 був підписаний
акт про взаємозалік зустрічних вимог на суму 2 500 ДМ - видача
авансів водіям у валюті: порушення ст. 7 Декрету Кабінету
Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного
контролю" ( 15-93 ) (15-93)
;
- кошти при оплаті інвойсів № 556 від 05.05.1998 на суму 4 000 ДМ
та № 597 від 02.06.1998 на суму 3 000 ДМ надійшли з порушенням
термінів, встановлених ст. 1 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, у
зв'язку чим нараховано пеню у розмірі 1 492, 84 грн.;
- між АТЗТ "УТЕ" та компанією "Уктранс Франс" (Франція) було
укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 4
від 07.05.1998. Українською стороною надані послуги на суму 142
321 ДМ. Кошти від нерезидента надійшли у розмірі 65 603 ДМ. На
суму 38 195 ДМ між даними сторонами були підписані акти про залік
зустрічних вимог на видані водіям суми авансів;
- між АТЗТ "УТЕ" та компанією "ІСТ" (Німеччина) було укладено
договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 1 від
05.02.1997. Дебіторська заборгованість погашена своєчасно.
Українською стороною надані транспортно-експедиційні послуги на
загальну суму 75 100 ДМ. Кошти від нерезидента надійшли своєчасно
у розмірі 57 158, 52 ДМ. НА суму 36 566, 48 ДМ були підписані акти
про залік зустрічних вимог на видані водіям суми авансів;
- між АТЗТ "УТЕ" та компанією "Т" (Італія) було укладено договір
про надання транспортно-експедиційних послуг № 2 від 04.02.1998.
Дебіторська заборгованість погашена в повному обсязі, але з
порушенням термінів, встановлених ст. 1 Закону України "Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
.
Українською стороною надані транспортно-експедиційні послуги на
загальну суму 294 571 ДМ та 6 200 дол. США. Кошти від нерезидента
надійшли у розмірі 226 874, 3 ДМ та 6 200 дол. США. Частина коштів
надійшла з порушенням термінів, встановлених ст. 1 Закону України
"Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
. На суму 62 826, 7 ДМ були підписані акти заліку
зустрічних вимог на видані водіям суми авансів. Дебіторська
заборгованість становила 4 870 ДМ. Міланський суд виніс вирок про
визнання фірми "Т" банкрутом. Міланським судом винесена постанова
про дольове розподілення майна банкрута між кредиторами у розмірі
5 % кредиторської заборгованості. Визначена до оплати сума на
користь АТЗТ "УТЕ" становила 218, 01 ДМ. Дебіторська
заборгованість у розмірі 4 651, 99 ДМ визнана безнадійною.
Враховуючи, що АТЗТ "УТЕ" не подавало в установленому порядку
позовну заяву до Арбітражного суду за місцезнаходженням
відповідача про погашення заборгованості та не отримало ліцензію
НБУ на продовження терміну розрахунків по даному контракту, за
порушення термінів розрахунків, передбачених ст. 1 Закону України
"Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
нарахована пеня у розмірі 18 361, 96 грн. та 26 729,
70 грн.;
- між АТЗТ "УТЕ" та компанією "MRG" (Німеччина) було укладено
договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 129 від
30.09.1998. Українською стороною надані послуги на загальну суму
34 570 ДМ. Кошти від нерезидента у розмірі 34 070 надійшли
своєчасно. 500 ДМ видано компанією-нерезидентом авансом водіям
(акт взаємозаліку);
- між АТЗТ "УТЕ" та компанією "M" (Німеччина) було укладено
договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 132 від
12.10.1998. Українською стороною надані послуги на загальну суму
196 200 ДМ. Кошти у сумі 194 200 ДМ надійшли від нерезидента
своєчасно. 200 ДМ видані авансом водіям (акт взаємозаліку);
- між АТЗТ "УТЕ" та фірмою "Б" (Бельгія) було укладено договори
№ 48 від 04.01.1998, № 48/1 від 11.08.1998, № 41 від 09.04.1999
про надання транспортно-експедиційних послуг. Згідно виставлених
інвойсів до оплати надано послуг на загальну суму 38 600 ДМ (у
1998 р. - 33 000 ДМ та у 1999 р. - 5 600 ДМ);
- 04.11.1998 між АТЗТ "УТЕ" та компанією "Б" (Бельгія) було
укладено договір № 68/2/1 про надання на користь АТЗТ "УТЕ"
транспортних послуг на загальну суму 39 300 ДМ. Згідно з
додатковою угодою до договору № 48 сторони домовились про
можливість розрахунків між ними як у грошовій формі, так і шляхом
заліку зустрічних вимог на підставі актів;
- до перевірки надані акти заліку взаємних вимог по оплаті послуг
на суму 38 600 ДМ. Залишок оплати 700 ДМ погашено шляхом
перерахування валютних коштів 23.02.1999 на рахунок нерезидента.
Враховуючи, що розрахунки по експорту-імпорту у формі зарахування
зустрічних однорідних вимог суперечать валютному законодавству, в
т.ч. Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
дебіторська заборгованість АТЗТ
"УТЕ" становить 38 600 ДМ. Нарахована пеня у розмірі 310 921, 20
грн.
Перевіркою декларування валютних цінностей встановлено порушення
порядку декларування валютних цінностей (подання недостовірної
інформації, що відображена у деклараціях, поданих за відповідний
період);
- неподання Декларації "Про валютні цінності" (порушення строків
декларування) станом на 01.10.1998 та 01.01.1999.
За висновками акту перевірки позивачу донараховано:
- пеня за порушення ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
у розмірі 337 650,
90 грн.
- штрафні санкції за порушення ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів
України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"
( 15-93 ) (15-93)
у розмірі 207 670, 48 грн.
- штрафні санкції за порушення вимог ст. 9, п. 2 ст. 16 Декрету
Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і
валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
, п. 2.7 Положення про валютний
контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2002
№ 49 ( z0209-00 ) (z0209-00)
за порушення строків декларування та подання
недостовірної інформації на загальну сум 48 909 грн..
Висновки акта перевірки щодо нарахування за податковим
повідомленням-рішенням № 0000442306/3 від 21.04.2003 суми у
розмірі 761, 65 грн. за розрахунки з нерезидентами в гривнях та
щодо нарахування за податковим повідомленням-рішенням
№ 0000432306/03 від 21.04.2003 пені у розмірі 35 277, 92 грн. за
порушення термінів розрахунків понад 90 днів позивачем не
оспорюються.
Позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення ДПІ у
Солом'янському районі м. Києва від 06.08.2002 № 0000442306/3 та
№ 0000432306/03 в адміністративному порядку.
В межах процедури адміністративного оскарження ДПІ у
Солом'янському районі м. Києва прийняла рішення про результати
розгляду скарги № 11253/10/10-045 від 10.10.2002, яким оскаржувані
податкові повідомлення-рішення залишено без змін.
Керуючись п.п. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
позивач звернувся з
повторною скаргою до ДПА у м. Києві. ДПА у м. Києві, розглянувши
скаргу позивача, прийняла рішення про результати розгляду скарги
№ 4473/10/25-0014 від 18.12.2002, яким оскаржувані податкові
повідомлення-рішення залишено без змін.
Позивач звернувся з повторною скаргою до ДПА України. ДПА України
20.03.2002 прийняла рішення про результати розгляду скарги
№ 1268/6/25-0315, яким оскаржувані податкові повідомлення-рішення
залишені без змін.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарські суди попередніх інстанцій всебічно і повно дослідили
всі обставини справи і прийшли до правильного висновку стосовно
законності і обґрунтованості вимог позивача, виходячи з
наступного.
Відповідно до договору-заявки № 48 від 06.08.1998, укладеного між
АТЗТ "УТЕ" (експедитор) та фірмою "Б" (замовник), позивач надав
останньому експедиторські послуги з перевезень вантажу двома
автомобілями до Москви. Вартість перевезення кожним автомобілем
складала 5 500 ДМ, загальна вартість договору таким чином
становить 11 000 ДМ. Замовник зобов'язався перерахувати кошти за
отримані послуги протягом 14 днів згідно отриманого рахунку. Також
п. 10 даного договору була передбачена можливість розрахунку
шляхом взаємозаліку;
30.09.1998р. позивач направив замовнику інвойси № 885 та № 868,
на суму 5500 ДМ кожний (копії інвойсів в матеріалах справи), які
замовником не були перераховані на рахунок позивача);
згідно договору-заявки № 48/1 від 11.08.1998, укладеному між АТЗТ
"УТЕ" (експедитор) та фірмою "Б" (замовник), позивач надав
останньому експедиторські послуги з перевезень вантажу чотирма
автомобілями до Москви. Узгоджена вартість перевезення кожним
автомобілем складала 5 500 ДМ, таким чином загальна вартість
договору становить 22 000 ДМ. Замовник зобов'язався перераховувати
кошти за отримані послуги протягом 14 днів згідно отриманого
рахунку. Сторони передбачали можливість взаєморозрахунків шляхом
взаємозаліку в договорі та у додатковій угоді до договору № 48/1
від 11.09.1998;
30.09.1998 позивач направив замовнику інвойс № 882 на суму 5 500
ДМ, № 876 на суму 11 000 ДМ, № 920 на суму 5 500 ДМ, яка не була
перерахована на рахунок позивача в установі банку;
станом на 30.09.1998 позивачем були виставлені рахунки замовнику
на загальну суму 33 000 ДМ, з яких замовником сплачено 1 000 ДМ, у
зв'язку з чим заборгованість фірми "Б" перед АТЗТ "УТЕ" становила
32 000 ДМ;
відповідно до договору № 68/2/1 від 04.11.1998р, укладеного між
позивачем (експедитор) та фірмою "Б" (перевізник), останній
приймав на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу з
Білорусії до Німеччини. Вартість даного договору складала 1 500
ДМ. Оплата повинна надійти на рахунок перевізника протягом 30 днів
з дня пред'явлення рахунку. Додатковою угодою до договору № 68/2/1
від 04.11.1998 сторони передбачили можливість розрахунку за надані
послуги як шляхом перерахування грошових коштів, так і шляхом
взаємозаліку зустрічних вимог на підставі акта;
18.11.1998р. фірма "Б" виставила позивачу рахунок № 10767 на суму
1500 ДМ, яка не була перерахована позивачем на рахунок
перевізника.
Відповідно до договору № 268/2 від 04.11.1998, укладеному між
позивачем (експедитор) та фірмою "Б" (перевізник) останній надавав
послуги з 16 перевезень з України до Франкфурта, вартістю 2 300ДМ
за кожне перевезення. Загальна вартість договору складала 36
800ДМ, які позивач повинен був перевести на рахунок перевізника
протягом 30 днів з моменту пред'явлення рахунку. Сторони
передбачили можливість взаємозаліку зустрічних вимог додатковою
угодою до договору.
Фірмою "Б", починаючи з 04.12.1998 були виставлені рахунки на
загальну суму 36 800 ДМ. Дана сума не була перерахована позивачем
на рахунок перевізника.
Заборгованість позивача перед іноземним контрагентом станом на
кінець грудня становила 38 300 ДМ.
На кінець 1998 р. між позивачем та фірмою "Б" існували зустрічні
однорідні вимоги по сплаті на користь один одного вищезазначених
сум в німецьких марках.
04.01.1999 в м. Києві між АТЗТ "УТЕ" та фірмою "Б" був підписаний
акт про залік взаємних вимог, в якому зазначено, що після
проведення зарахування заборгованість позивача перед
фірмою-нерезидентом становить 6 300 ДМ, а заборгованість
останнього перед позивачем погашена повністю.
Відповідно до договору № 41 від 09.04.1999, укладеного між АТЗТ
"УТЕ" та фірмою "Б" (замовник), позивач зобов'язався надати
послуги з двох перевезень, вартістю 2 800 ДМ за кожне, а замовник
прийняв на себе зобов'язання оплатити отримані послуги протягом 14
днів з моменту отримання рахунку. В даному договорі та додатковою
угодою до нього сторони також передбачили можливість розрахунку
шляхом взаємозаліку.
06.05.1999 та 13.05.1999 позивач виставив інвойси замовнику на 2
800 ДМ кожний, таким чином, заборгованість фірми "Б" перед
позивачем склала 5 600 ДМ.
31.05.1999 між сторонами був підписаний акт про залік взаємних
вимог, згідно з яким, з урахуванням заборгованості позивача перед
фірмою "Б", заборгованість останнього погашена повністю, а
заборгованість позивача перед фірмою-нерезидентом складає 700 ДМ.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
від 16.04.1991 № 959-ХІІ (зі змінами і
доповненнями) всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають
рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені
законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.
Положеннями статті 6 вказаного Закону ( 959-12 ) (959-12)
передбачено, що
зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до
цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів
України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом
зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій
письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором
України чи законом.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати
будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім
тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано
недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам
законів України або міжнародних договорів України.
Господарськими судами встановлено, що доказів визнання недійсними
як договорів укладених між фірмою "Б" та АТЗТ "УТЕ", так і
додаткових угод до договорів про залік взаємних вимог, в судовому
порядку суду сторонами не надано.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
всі суб'єкти зовнішньоекономічної
діяльності мають право: самостійно визначати форму розрахунків по
зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать
законам України та відповідають міжнародним правилам.
Згідно зі ст. 217 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічної однорідної
вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи
визначений моментом витребування.
Слід зазначити, що відносини між позивачем і нерезидентом
засновані на взаємних угодах між ними, а тому вони є
цивільноправовими. В цих відносинах допускається припинення
зобов'язань шляхом зарахування однорідних вимог, у зв'язку з чим
господарські суди першої та апеляційної інстанцій законно і
обгрунтовано застосували ст. 217 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
.
Висновки господарських судів щодо взаємовідносин позивача з фірмою
"Т" також відповідають фактичним обставинам справи і вимогам
чинного законодавства з огляду на наступне.
Господарськими судами встановлено, що згідно з договором № 2 від
04.02.1997, укладеним між позивачем та італійською компанією "Т"
про надання взаємних послуг, пов'язаних з перевезенням (яким був
передбачений залік зустрічних однорідних вимог) фірма "Т" надала
послуги позивачу, що підтверджується рахунками № 20132 від
19.01.1999 на суму 656 ДМ, № 22217 від 24.03.1999 на суму 656 ДМ,
№ 22727 від 08.04.1999 на суму 428 ДМ, № 34783 від 31.12.1998 на
суму 1 290 ДМ, на загальну суму 3 030 ДМ (копії в матеріалах
справи);
Зі свого боку позивач згідно з умовами даного договору надав
фірмі "Т" послуги на загальну суму 14 900 ДМ, що підтверджено
рахунками № 14 від 04.01.1999 на суму 4 300 ДМ, № 52 від
14.01.1999 на суму 6 600 ДМ, № 1131 від 11.12.1998 на суму 4 000
ДМ та відповідними ВМД, а саме № 61273 від 10.12.1998, № 009921
від 22.12.1998 (копії інвойсів та копії ВМД в матеріалах справи).
12.04.1999 був складений акт про залік взаємних вимог, відповідно
до якого заборгованість фірми "Т" перед позивачем складала 11 870
ДМ, яка частково була погашена в сумі 6 961, 30 ДМ, про що
свідчить копія платіжного доручення № 00001 від 06.02.1999, яка
залучена до матеріалів справи. Дана сума була зарахована на
валютний рахунок позивача (залишок заборгованості становив 4 870
ДМ).
Господарськими судами встановлено, що Міланським судом було
прийнято до розгляду позовну заяву позивача, про що свідчить
ухвала суду м. Мілан, якою затверджений перелік кредиторів та
визначена заборгованість фірми "Т" перед АТЗТ "УТЕ" в сумі 4 821
295 італійських лір (по курсу - 4 870 ДМ).
Згідно з рішенням Міланського суду позов про стягнення
заборгованості з фірми "Т" на користь позивача в сумі 4 870 ДМ (що
становило 4 821 295 італійських лір) задоволено повністю, проте,
суддя прийняв рішення про пропорційну виплату кредиторам сум
заборгованості, у зв'язку з чим сума до виплати позивачу склала
241 064 італійських лір, яка була зарахована на валютний рахунок
позивача, про що свідчить валютний меморіальний ордер № 419 від
06.04.2001 (копія листа арбітражного керуючого в справі)
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
порушення
резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону,
тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у
розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості
недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у
грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку
України на день виникнення заборгованості. У разі прийняття судом
або арбітражним судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом
чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті
України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента
заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом
термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, терміни,
передбачені статтями 1 і 2 цього Закону ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, зупиняються
і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.
Господарськими судами встановлено, що позивач виконав всі можливі
дії щодо стягнення боргу з нерезидента, і саме внаслідок цих дій
валютна виручка була повернута позивачу нерезидентом, у зв'язку з
чим підстав для нарахування пені за порушення термінів розрахунків
в іноземній валюті у відповідача не було.
Що стосується нарахування позивачу штрафних санкцій у сумі 206
908, 83 грн., донарахованих за видачу авансів водіям готівкою в
іноземній валюті за кордоном, слід зазначити наступне.
Господарськими судами встановлено, що позивач уклав ряд
зовнішньоекономічних контрактів з іноземними контрагентами, які
регулювали взаємовідносини сторін в області міжнародних
автомобільних перевезень вантажів та розрахунків, пов'язаних з
перевезеннями. Умовами договорів було передбачено здійснення при
необхідності видачі водіям авансів в місцях завантаження чи на
погранпереходах в іноземній валюті (копії договорів в матеріалах
справи) в рахунок наданих послуг, а також можливість здійснення
розрахунків як шляхом перерахування грошових коштів, так і шляхом
взаємозаліку зустрічних вимог.
При остаточному здійсненні розрахунків з іноземними контрагентами,
позивачем враховувалися суми, видані нерезидентами водіям
українських компаній, які здійснювали перевезення, та зобов'язання
з відповідним контрагентом припинялось зарахуванням однорідної
вимоги, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами
(рахунками, актами про залік взаємних вимог, відповідними
вантажно-митними деклараціями з відмітками про прийняття іноземної
валюти та визначенням перевізника, а також авізо з визначенням
суми виданих водіям авансів) і не суперечить вимогам чинного
валютного законодавства, у зв'язку з чим висновки господарських
судів щодо неправомірного нарахування позивачу штрафних санкцій за
порушення ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему
валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
відповідають
вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.
Цілком правомірними є і висновки господарських судів першої та
апеляційної інстанцій щодо нарахування штрафних санкцій за
порушення строків декларування валютних цінностей і подання
недостовірної інформації на загальну суму 48 909 грн., оскільки
судами було встановлено, що: по-перше, позивачем правомірно було
проведено заліки зустрічних вимог та спростовані висновки акта
перевірки щодо наявності у позивача дебіторської заборгованості
наданими суду доказами (відповідно у позивача були відсутні на той
момент майно і валютні цінності за кордоном); по-друге, у зв'язку
з відсутністю у позивача валютних цінностей та майна за межами
України, що й було відображено ним в деклараціях про валютні
цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і
знаходяться за її межами (копії в матеріалах справи), відповідач
не міг застосовувати до нього штрафні санкції за порушення порядку
декларування (подання недостовірної інформації).
За таких обставин постанова Київського апеляційного господарського
суду від 15.04.2004 у справі № 29/143 відповідає вимогам чинного
законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим
підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст.
111-9, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги ДПА України та ДПІ у Солом'янському районі м.
Києва залишити без задоволення, а постанову Київського
апеляційного господарського суду від 15.04.2004 у справі № 29/143
- без змін.