ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.07.2004 Справа N 28/54
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 07.10.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А.,
суддів: Бакуліної С.В., Глос О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
касаційної скарги СДПІ по роботі з великими платниками податків у
м. Дніпропетровську
на постанову від 11.02.2004 року Дніпропетровського
апеляційного господарського суду
у справі N 28/54 господарського суду Дніпропетровської
області
за позовом Дочірнього підприємства "Торговий дім "Дніпрошина"
відкритого акціонерного товариства "Дніпрошина",
м. Дніпропетровськ
до СДПІ по роботі з великими платниками податків у
м. Дніпропетровську про визнання недійсними податкових повідомлень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Пресняков А.О. (довіреність від 24.05.2004 р.
N 30992704)
від відповідача: Коломоєць Ю.Ю. (довіреність від
19.07.2004 р. N 20477/10/08-06/1-12); Варданян Г.С. (довіреність
від 16.07.2004 р. N 20248/10/08-06/1-13); Кириченко Л.М.
(довіреність від 12.07.2004 р. N 19478/10/08-06/1-12)
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
03.10.2003 року (суддя Сизько І.А.), залишеним без змін постановою
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
11.02.2004 року (головуючий суддя - Логвиненко А.О., судді -
Герасименко І.Л., Швець В.В.) у справі N 28/54 визнано недійсними
податкові повідомлення СДПІ по роботі з великими платниками
податків у м. Дніпропетровську від 28.03.2003 року
N 0000030813/0/6881 та від 16.04.2003 року N 0000030813/1/8656 до
позивача про застосування та стягнення пені за порушення термінів
розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі
302315,28 грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн.
витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі СДПІ по роботі з великими платниками
податків у м. Дніпропетровську просить скасувати ухвалені по
справі судові акти, у позові відмовити, посилаючись на неправильне
застосування норм матеріального права, а саме: норм Законів
України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
,
статей 2, 217 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників
відповідача, які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на
касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що на протязі 2001-2002 років
ТД "Дніпрошина" здійснювало зовнішньоекономічну діяльність на
підставі контрактів, укладених з підприємствами-нерезидентами
"CZ VENA s.r.o" (м. Брно, Чехія) та ЗАТ "Шиноторг" (м. Мінськ,
Бєларусь). На виконання укладених з зазначеними підприємствами
експортних контрактів ТД "Дніпрошина" поставило: 19.10.2001 р. в
адресу ЗАТ "Шиноторг" шини на суму 49710,26 доларів США та
02.01.2002 р. в адресу "CZ VENA s.r.o" продукцію на загальну суму
33860 доларів США.
29.10.2001 р. ТД "Дніпрошина" уклало угоду з ЗАТ "Шиноторг"
про залік зустрічних однорідних вимог, а 09.01.2002 р. -
аналогічну угоду з "CZ VENA s.r.o".
Вищезазначені обставини підтверджуються матеріалами справи та
не заперечуються сторонами.
Суттю спору, що розглядається судом, є питання про те, чи
було проведено вказаний залік зустрічних вимог у відповідності до
приписів чинного законодавства, та чи припустимо проведення такого
заліку при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.
Колегія суддів вважає, що судами попередніх судових інстанцій
дана правильна юридична оцінка обставинам справи з огляду на
наступне.
Зовнішньоекономічна діяльність регулюється Законами України
"Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
, "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
та
Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного
регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
. Жоден з зазначених
нормативних актів не містить застережень проти застосування у
зовнішньоекономічній діяльності норм Цивільного Кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
та інших нормативно-правових актів, що регулюють
господарську діяльність суб'єктів підприємництва, якщо ці акти не
суперечать спеціальному валютному законодавству.
Так, відповідно до ст. 6 Закону України "Про
зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
суб'єкти
зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види
зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо
та у виключній формі заборонені законами України. Статтею 14
названого Закону суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності надано
право самостійно визначати форму розрахунків по
зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать
законам України та відповідають міжнародним правилам.
Таким чином, вірним є висновок судів про те, що здійснення
учасниками зовнішньоекономічної діяльності угод, що передбачені
ст. 217 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, не суперечить чинному
законодавству. Тому, у випадках проведення заліку зустрічних вимог
в межах передбаченого ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
90 денного терміну,
відсутні підстави вважати, що резидентом порушені вимоги закону.
Судами встановлено, що всі дії, які пов'язанні з укладанням
актів заліку між позивачем та підприємствами-нерезидентами вчинено
в межах вищезазначеного строку, що унеможливлює застосування до
позивача санкцій, передбачених ст. 4 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
. Ця
обставина підтверджується матеріалами справи, а саме - вантажними
митними деклараціями та угодами про залік зустрічних вимог, з яких
вбачається, що зазначені дії здійснено в межах 90 денного строку.
Таким чином, твердження скаржника про неприпустимість
застосування судами одночасно спеціального законодавства та норм
Цивільного Кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
не ґрунтується на законі і є
помилковим.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства
в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постанови Донецького апеляційного господарського суду.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками
податків у м. Дніпропетровську від 10.03.2004 року
N 6733/10/08-06/1-13 на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 11.02.2004 року у справі N 28/54 залишити
без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 11.02.2004 року у справі N 28/54 - без
змін.