ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                            ПОСТАНОВА
 
                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
22.07.2004                                         Справа N 28/54
 
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
 
головуючого
суддів
 
розглянувши у          СДПІ по роботі з великими платниками
відкритому судовому    податків у м.  Дніпропетровську
засіданні матеріали
касаційної скарги
 
на постанову           від 11.02.2004 року Дніпропетровського
                       апеляційного господарського суду
 
у справі               №  28
 
господарського суду    Дніпропетровської області
 
за позовом             Дочірнього підприємства "Торговий дім "ДШ"
                       відкритого акціонерного товариства "ДШ",
                       м.  Дніпропетровськ
 
до                     СДПІ по роботі з великими платниками
                       податків у м.  Дніпропетровську
 
про                    визнання недійсними податкових повідомлень
 
в судовому засіданні взяли участь представники:
 
від позивача:          присутній
від відповідача:       присутній
 
                            ВСТАНОВИВ:
 
Рішенням Господарського   суду   Дніпропетровської   області   від
03.10.2003 року,  залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 11.02.2004 року у справі № 28
визнано   недійсними  податкові  повідомлення  СДПІ  по  роботі  з
великими платниками податків у м.  Дніпропетровську від 28.03.2003
року     №     0000030813/0/6881      та   від   16.04.2003   року
№ 0000030813/1/8656 до позивача про застосування та стягнення пені
за  порушення  термінів  розрахунків  у сфері зовнішньоекономічної
діяльності в розмірі 302315,28 грн.;  стягнуто  з  відповідача  на
користь  позивача 85 грн.  витрат по сплаті державного мита та 118
грн. витрат на інформаційнотехнічне забезпечення судового процесу.
 
В касаційній скарзі СДПІ по роботі з великими платниками  податків
у м.  Дніпропетровську просить скасувати ухвалені по справі судові
акти,  у позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування
норм  матеріального  права,  а  саме:  норм  Законів  України "Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР  ) (185/94-ВР)
        ,
"Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 996-14 ) (996-14)
         ( 996-14 ) (996-14)
        , статей
2, 217 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
        .
 
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
 
Заслухавши пояснення   по    касаційній    скарзі    представників
відповідача, які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на
касаційну  скаргу  представника  позивача,   перевіривши   повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
постанові апеляційного господарського суду,  колегія суддів Вищого
господарського  суду  України приходить до висновку,  що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
 
Судами встановлено,  що на протязі 2001-2002 років ТД "ДШ" здійсню
вало   зовнішньоекономічну   діяльність  на  підставі  контрактів,
укладених з підприємствами-нерезидентами "CZ VENA s.r.o" (м. Брно,
Чехія)  та  ЗАТ  "Шиноторг" (м.  Мінськ,  Бєларусь).  На виконання
укладених з зазначеними підприємствами  експортних  контрактів  ТД
"ДШ" поставило  :  19.10.2001р.  в  адресу  ЗАТ  "Ш"  шини на суму
49710,26 доларів США та 02.01.2002р.  в адресу "CV"  продукцію  на
загальну суму 33860 доларів США.
 
29.10.2001р. ТД  "ДШ"  уклало угоду з ЗАТ "Ш" про залік зустрічних
однорідних вимог, а 09.01.2002р. - аналогічну угоду з "CV".
 
Вищезазначені обставини  підтверджуються  матеріалами справи та не
заперечуються сторонами.
 
Суттю спору,  що розглядається судом,  є питання про те,  чи  було
проведено  вказаний  залік  зустрічних  вимог  у  відповідності до
приписів чинного законодавства, та чи припустимо проведення такого
заліку при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.
 
Колегія суддів вважає, що судами попередніх судових інстанцій дана
правильна юридична оцінка обставинам справи з огляду на наступне.
 
Зовнішньоекономічна діяльність регулюється Законами  України  "Про
зовнішньоекономічну   діяльність"   ( 996-14   ) (996-14)
        ,  "Про  порядок
здійснення розрахунків  в  іноземній  валюті"  ( 185/94-ВР  ) (185/94-ВР)
          та
Декретом   Кабінету   Міністрів  України  "Про  систему  валютного
регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
        .  Жоден  з  зазначених
нормативних  актів  не  містить  застережень  проти застосування у
зовнішньоекономічній  діяльності  норм   Цивільного  Кодексу  УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
          та  інших  нормативно-правових  актів,  що  регулюють
господарську діяльність суб'єктів підприємництва,  якщо ці акти не
суперечать спеціальному валютному законодавству.
 
Так, відповідно  до ст.  6 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 996-14 ) (996-14)
          суб'єкти  зовнішньоекономічної  діяльності
мають  право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів
(контрактів),  крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені
законами України. Статтею 14 названого Закону ( 996-14 ) (996-14)
         суб'єктам
зовнішньоекономічної діяльності надано право самостійно  визначати
форму  розрахунків  по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих,
що не  суперечать  законам  України  та  відповідають  міжнародним
правилам.
 
Таким чином,  вірним  є  висновок  судів  про  те,  що  здійснення
учасниками зовнішньоекономічної діяльності  угод,  що  передбачені
ст. 217 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
        , не суперечить чинному
законодавству. Тому, у випадках проведення заліку зустрічних вимог
в межах передбаченого ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
         90 денного  терміну,
відсутні підстави вважати, що резидентом порушені вимоги закону.
 
Судами встановлено,  що всі дії, які пов'язанні з укладанням актів
заліку між позивачем  та  підприємствами-нерезидентами  вчинено  в
межах  вищезазначеного  строку,  що  унеможливлює  застосування до
позивача санкцій,  передбачених ст.  4 Закону України "Про порядок
здійснення  розрахунків  в  іноземній  валюті"  ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
        .  Ця
обставина підтверджується матеріалами справи,  а саме - вантажними
митними деклараціями та угодами про залік зустрічних вимог, з яких
вбачається, що зазначені дії здійснено в межах 90 денного строку.
 
Таким чином, твердження скаржника про неприпустимість застосування
судами  одночасно  спеціального  законодавства  та норм Цивільного
Кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
         не ґрунтується на законі і є помилковим.
 
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в  їх
сукупності,  колегія  суддів  не  вбачає  підстав  для  скасування
постанови Донецького апеляційного господарського суду.
 
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд України, -
 
                            ПОСТАНОВИВ:
 
Касаційну скаргу  СДПІ  по роботі з великими платниками податків у
м.  Дніпропетровську від 10.03.2004 року №  6733/10/08-06/1-13  на
постанову  Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
11.02.2004  року  у  справі  №  28  залишити  без  задоволення,  а
постанову  Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
11.02.2004 року у справі № 28 - без змін.