ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.07.2004 Справа N 28/296-03-6901
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у СДПІ по роботі з великими платниками
відкритому судовому податків в Одеській області
засіданні матеріали
касаційної скарги
на постанову від 16.03.2004 року Одеського апеляційного
господарського суду
у справі № 28
господарського суду Одеської області
за позовом ВАТ "ЧФ", м. Одеса
до СДПІ по роботі з великими платниками
податків у м. Одесі
про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень СДПІ по роботі з ВПП
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутні
від відповідача: присутні
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.12.2003 року
по справі № 28 позов задоволено; визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків
у м. Одесі № 0004680810/0 від 02.09.2003 року про застосування
штрафних санкцій по виявленню завищення суми бюджетного
відшкодування з ПДВ до ВАТ "ЧФ" в сумі 9 434 грн.; визнано
недійсним податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими
платниками податків у м. Одесі № 0004660810/0 від 02.09.2003 року
пеня за порушення термінів розрахунків у сфері
зовнішньоекономічної діяльності в сумі 1 441 840,95 грн. та
фінансові санкції за порушення валютного законодавства в сумі 2
192 342, 50 грн. до ВАТ "ЧФ"; визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків
у м. Одесі № 0004640810/0 від 02.09.2003 року сума податкового
зобов'язання за податок на додану вартість із вироблених в Україні
товарів, робіт, послуг, основний борг в сумі 82 545 грн.,
фінансові санкції в сумі 47 083,11 грн. до ВАТ "ЧФ"; стягнуто з
відповідача на користь позивача витрати по держмиту у сумі 85
грн., та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у
сумі 118грн.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
16.03.2004 року у справі № 28 рішення Господарського суду Одеської
області від 29.12.2003 року у справі № 28 змінено частково;
податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими
платниками податків у м. Одесі № 0004660810/0 від 02.09.2003 року
визнано недійсним в частині стягнення пені за порушення термінів
розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 1 436
427,85 грн. та фінансові санкції за порушення валютного
законодавства в сумі 2 192 345,50 грн.; в решті рішення суду
залишено без змін.
Відповідно до наданих до касаційної скарги матеріалів відповідача
- СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі -
ліквідовано. Оскільки скаржник - СДПІ по роботі з великими
платниками податків в Одеській області є правонаступником у
повному обсязі прав і обов'язків ліквідованої СДПІ по роботі з
великими платниками податків у м. Одесі, то колегія суддів
відповідно до ст. 25 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вважає за необхідне
здійснити заміну сторони відповідача - СДПІ по роботі з великими
платниками податків у м. Одесі її правонаступником - СДПІ по
роботі з великими платниками податків в Одеській області.
В касаційні скарзі СДПІ по роботі з великими платниками податків в
Одеській області просить скасувати рішення Господарського суду
Одеської області від 29.12.2003 року, постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 16.03.2004 року в частині
задоволення позовних вимог, постановити нове рішення, яким
відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на
порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: пп.
6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, ст. 3 Указу
Президента України "Про врегулювання порядку одержання резидентами
кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та
застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства
України" ( 734/99 ) (734/99)
, ст. ст. 4, 101 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені
в ній доводи.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників
відповідача, заперечення на касаційну скаргу представників
позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного
господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню враховуючи наступне.
1. Судами встановлено, що 26 вересня 2002 року між позивачем та
Компанією "КХ" (Республіка Панама) укладений договір фрахтування
плавучого крану "СПК-19/16", укомплектований екіпажем
(тайм-чартер) № 5/2002. За умовами цього договору позивач передав
Компанії "КХ." плавучий кран "СПК-19/16" для здійснення
навантажувальнорозвантажувальних робіт навалочних та сипучих
вантажів у режимі "із закритим кордоном".
При здійсненні розрахунків за зазначеним договором позивач
застосував нульову ставку ПДВ.
Згідно пп. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
№ 168/97-ВР від 03.04.97 із змінами
та доповненнями операції з продажу робіт (послуг), призначених для
використання та споживання за межами митної території України,
оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість.
У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції,
зокрема, з поставки послуг персоналу з обслуговування морських,
повітряних та космічних об'єктів, зазначених у підпункті 6.2.1
цієї статті.
Відповідно до пп. 6.2.1 таким морським об'єктом є, зокрема,
морські (океанські) судна, що використовуються для діяльності,
здійснюваної за межами територіальних вод України; відправляються
за межі територіальних вод України, в тому числі на якірні
стоянки.
У копії листа Керченського морського торгівельного порту
зазначено, що 471 якірна стоянка знаходиться в межах
територіальних вод України та призначена для ведення вантажних
робіт. Судами встановлено, що на протязі дії договору плавучий
кран "СПК-19/16" працював на цій та 450 якірній стоянках.
Згідно даних копії довідки Керченської митниці підтверджується
здійснення плавучим краном "СПК-19/16" перевантаження вантажів з
одного закордонного судна на інше.
Із залученого до матеріалів справи висновку № 13566/13567/13568
судово-бухгалтерської експертизи по кримінальній справі
№ 20120030044 у відношенні ВАТ "ЧФ" від 30.12.2003р., який на
підставі ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
прийнятий судом
апеляцєної інстанції як додатковий доказ, вбачається, що
експертами були проаналізовані копії судових документів,
документів на вантаж, дані суднової ролі на судно "СПК-19/16" та
інші документи, що стосуються роботи плавучого крану "СПК-19/16"
за договором фрахтування № 5/2002. Після вивчення документів
експерти дійшли до висновку, що плавучий кран "СПК-19/16" на
якірній стоянці 471 здійснював навантаження ручних барж і судів з
Росії та навантаження вантажів на морські суди під прапором
Панами, Греції, які потім, як випливає з вантажних документів,
уходили в Саудівську Аравію, Сірію, Ірак, а також "СПК-19/16"
здійснював перевантаження вантажів з одного іноземного судна на
інше іноземне судно в режимі "із закритим кордоном" за маршрутом,
який починався і закінчувався за межами території України.
З огляду на вищезазначені норми Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та встановлені судами обставини по
справі колегія суддів відзначає, що позивач обґрунтовано
застосував нульову ставку ПДВ, оскільки фактично надавав послуги
персоналу (контрагент позивача - нерезидент Компанія "Кірган
Холдінг С.А." (Республіка Панама) підпадає під таке визначення) з
обслуговування морських суден, які використовуються для
діяльності, здійснюваної за межами територіальних вод України;
відправляються за межі територіальних вод України, в тому числі на
якірні стоянки.
Також, згідно пп. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
за нульовою ставкою
оподатковуються операції з надання нерезидентам в чартер морських
суден, що використовуються на міжнародних маршрутах або лініях.
Відповідно до Коментаря "Транспортна система України" міжнародний
транспортний коридор (МТК) - це комплекс наземних та водних
транспортних магістралей з відповідною інфраструктурою на
визначеному напрямку, включаючи допоміжні споруди, під'їзні шляхи,
прикордонні переходи, сервісні пункти, вантажні та пасажирські
термінали, устаткування для керування рухом,
організаційнотехнічних заходів, законодавчих і нормативних актів,
які забезпечують перевезення вантажів та пасажирів на рівні, що
відповідає вимогам ЄС. У 1994 р. Критською конференцією в рамках
європейського співтовариства було визначено дев'ять транспортних
коридорів, чотири з яких проходять через Україну.
У 1994 р. Україна підписала Угоду про партнерство та
співробітництво з Європейським співтовариством, якою визначено
принципи свободи транзиту товарів та обов'язки кожної із сторін
забезпечувати необмежений транзит через свою територію товарів, що
надходять з території інших сторін. Згідно з Угодою вживають
заходів з поступового приведення законодавства України у
відповідність із законодавством співтовариства.
Особливе значення приділяється такому важливому напряму, як
утвердження ролі України як транзитної держави, що визначено
завданням Президента та Програмою діяльності уряду: у 1999 р.
прийнято Закон України "Про транзит вантажів" ( 1172-14 ) (1172-14)
, а в
2001 р. Мінтрансом України розроблено та передано на розгляд до
Верховної Ради Цільову комплексну програму "Україна як транзитна
держава".
Відповідно до Переліку транспортних коридорів України, які
пропонується включити як доповнення до мережі міжнародних
транспортних коридорів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 16 грудня 1996 р. № 1512, назва коридору
Крітський N 7 Усть-Дунайський - Ізмаїл - Рені (Рені, Ізмаїл,
Усть-Дунайський, БілгородДністровський, Іллічівськ, Одеса, Южний,
Миколаїв, Октябрське, Херсон, Скадовськ, Євпаторія, Севастополь,
Ялта, Феодосія, Керч, Бердянськ, Маріуполь, Запоріжжя,
Дніпропетровськ, Київ).
Отже матеріалами справи доведено, що фактично переданий
нерезиденту у чартер плавучий кран "СПК-19/16" використовувався
ним на міжнародному маршруті.
Таким чином, попередніми судовими інстанціями було правильно
застосовано до спірних відносин пп. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
№ 168/97-ВР
і від 03.04.97 із змінами та доповненнями.
2. 17.08.02 між ВАТ "ЧФ" (субсубпідрядником) та ЛШ
(субпідрядником) було укладено Субсубконтракт без номеру на
виконання днопоглиблювальних робіт в порту Олександрія.
Згідно п. 8.2 Контракту субпідрядник повинен був оплачувати
проміжні щомісячні рахунки субсубпідрядника протягом десяти-трьох
наступних банківських днів. При цьому, до 70000 доларів США або
суму, що затребує представник субсубпідрядника, повинно бути
виплачено зазначеному представнику готівкою для виплати заробітної
плати екіпажу та дорожніх витрат з подальшим вирахуванням з
місячних та остаточних платежів.
Із акту перевірки та висновку експертизи вбачається, що позивачем
на виконання умов Субсубконтракту від 17.08.02 були виконані
роботи на загальну суму 1 236 278,73 доларів США, про що сторонами
було складено відповідні акти. Виконані роботи були оплачені
субпідрядником частково.
Відповідач вважає, що по актах виконаних робіт від 27.10.02,
03.12.02, 05.01.03 та і 11.03.03 виникло порушення 90-денного
терміну розрахунків по експортній операції, передбаченого ст. 1
Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
№ 185/94-ВР від 23.09.94 та не вбачає
підстав для зупинення нарахування пені, передбаченої статтею 4
цього ж Закону за порушення строку зарахування виручки у іноземній
валюті, оскільки відсутній доказ прийняття судом позовної заяви
резидента про стягнення з нерезидента заборгованості. На його
думку таким документом є ухвала суду про прийняття справи до
провадження.
Експерти, дослідивши надані документи, дійшли до висновку, що
оплата за виконані роботи надходила від субпідрядника без вказівки
на акти виконаних робіт, тому для з'ясування суми неодержаної
виручки за експорт робіт за Субсубконтрактом без номеру від
17.08.02р. експерти співставляли суми вартості виконаних робіт із
сумами здійснених субпідрядником платежів по мірі їх надходження.
В результаті було встановлено порушення 90-денного терміну
розрахунків по експортній операції за наступними актами виконаних
робіт: від 03.12.03р. на суму 213 950,47 доларів США, від
08.01.03р. - 237 225,34 доларів США та від 11.03.03р. - 191 296,25
доларів США. Втім, строк, передбачений ст. 1 вищезазначеного
G`jnms, на думку експертів, зупинився 07.04.03р. - з моменту
повідомлення адвокатом Т. Д-ла Компанію ЛШ та її представника у
Єгипті ("ІЕ") про початок арбітражного процесу в Туреччині та
призначення Махмута Карамана арбітром та пропозиції щодо
призначення ЛШ свого арбітра.
Згідно ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
№ 185/94-ВР від 23.09.94 із
змінами та доповненнями виручка резидентів у іноземній валюті
підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках
у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не
пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки
вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується,
а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності -
з моменту а підписання акту або іншого документа, що засвідчує
виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної
власності.
Судом встановлена наявність у ВАТ "ЧФ" дебіторської заборгованості
за Субсубконтрактом б/н від 17.08.02 у розмірі 642 472,16 доларів
США, з яких 213 950,47 доларів США за актом виконаних робіт від
03.12.02р. повинно було бути зараховано на валютний рахунок
позивача до 04.03.03р. (90 днів з моменту підписання акту
виконаних робіт), 237 255,34 доларів США за актом від 08.01.03р. -
до 09.04.03р. та 191 296,25 доларів США за актом від 11.03.03р. -
до 10.06.03р.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
№ 185/94-ВР від
23.09.94 із змінами та доповненнями порушення резидентами
термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою
стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка
суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої
продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю
України за валютним курсом Національного банку України на день
виникнення заборгованості.
Водночас, частиною 2 цієї ж статті передбачено, що у разі
прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи
Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті
України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента
заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом
термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, терміни,
передбачені статтями 1 і 2 цього Закону ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, зупиняються
і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.
Судом першої інстанції відповідачу було відмовлено у стягненні з
позивача пені за порушення строків зарахування іноземної валюти у
зв'язку з наявністю доказів, що свідчать про прийняття
Стамбульським судом першої інстанції до провадження справи за
позовом ВАТ "ЧФ" проти ЛШ. Втім, судом першої інстанції не було
встановлено термін, з якого зупинився перебіг строків для
зарахування валютної виручки та нарахування пені за їх порушення.
При вирішенні цього питання колегія суддів апеляційного
господарського суду виходила із умов Субсубконтракту без номеру
від 17.08.02р. та норм міжнародного права, що регламентують
порядок розгляду спорів Стамбульським судом першої інстанції.
Відповідно до підпунктів 12.4, 12.5 Субсубконтракту без номеру від
17.08.02р. будь-який спір, що виник між субпідрядником та
субсубпідрядником повинен бути врегульований на дружній основі
протягом 15 днів з терміну отримання відповідних повідомлень, а
спір, який не може бути вирішений на дружній основі, повинен бути
остаточно вирішений через арбітраж в Туреччині.
Згідно ст. 10 Міжнародного Арбітражного Закону № 4686 від
21.06.01р., якщо сторони не домовилися про інше, арбітражна справа
повинна вважатися порушеною у день, коли вона була передана до
Суду першої інстанції для призначення арбітрів.
В матеріалах справи міститься копія листа адвоката Т. Д-ла від
8.01.03р., яким ВАТ "ЧФ" повідомляється про передачу позовної
заяви в арбітраж 16 січня 2003 року, а також копія листа цього ж
адвоката від 16.01.03 з повідомленням "кого це торкається" про
призначення адвоката М. К-на першим арбітром для врегулювання
спору, що виник по контракту між ВАТ "ЧФ" та ЛШ. Апеляційний суд,
оцінив зазначені документи так, що зупинення строків зарахування
валютної виручки та нарахування пені має місце з 16.01.03. Колегія
суддів погоджується з тим, що листи адвоката Т. Д-ла не
відносяться до переліку документів, на які може бути проставлено
апостиль відповідно до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації
іноземних офіційних документів від 05.10.61р., до якої Україна
приєдналась згідно із Законом України "Про приєднання України до
Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних
документів" ( 2933-14 ) (2933-14)
від 10.01.02р. № 111. Водночас, суд
апеляційної інстанції правомірно врахував, що ці листи складені
відповідно до вимог ст. 10 Міжнародного арбітражного закону № 4686
від 21.06.01. Тому факт порушення справи у Восьмому Суді першої
інстанції Стамбулу саме 16 січня 2003 року обґрунтовано порахував
доведеним.
Крім цього, апеляційний суд встановив, що листом № 12319 від
24.09.03р. Восьмого Суду першої інстанції Стамбулу підтверджується
факт порушення справи за позовом ВАТ "ЧФ" до ЛШ. Зазначений
офіційний документ містить апостиль, як того вимагає вищезазначена
Конвенція.
Тому повно та всебічно встановивши обставини справи за цим
епізодом, правильно застосувавши норми матеріального права, суди
дійшли обґрунтованого висновку, що нарахування відповідачем пені
по експортним операціям з ЛШ, є безпідставним.
3. Разом з тим, колегія апеляційного суду дійшла висновку про
неповне з'ясування судом першої інстанції порядку нарахування
позивачу пені ЗЕД, оскільки до складу зазначеної у податковому
повідомленні-рішенні № 0004660810/0 від 02.09.03р. пені у розмірі
1 441 840,95 грн. також входить пеня, нарахована по імпортній
операції з РОО "НТА" (Росія) в сумі 5 413,10 грн.
Із матеріалів справи вбачається, що 07.10.02р. позивачем була
здійснена передплата у розмірі 7 570,35 грн. (45000 російських
рублів) за поставку трьох комплектів енциклопедій "Транспортное
строительство" в 2-х томах. Зазначені товарно-матеріальні цінності
були оприбутковані позивачем на підставі накладної № 53 від
17.10.02, отриманої ним 28.11.02р.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
№ 185/94-ВР від
23.09.94 із змінами та доповненнями імпортні операції резидентів,
які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли
таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту
здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь
постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується,
потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Згідно Правил обробки та відправлення міжнародної пошти в місцях
міжнародного поштового обміну України, затверджених наказом
Державного комітету зв'язку та інформації України, Державної
митної служби України від 07.11.00р. № 165/626 ( z0112-01 ) (z0112-01)
(зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05.02.01р. за
№ 122/5303), міжнародні поштові відправлення, адресовані юридичним
особам, передаються безпосередньо адресату після їх митного
оформлення. Документи справи свідчать про закінчення митного
оформлення енциклопедій 17.09.03р., тобто в строк, що перевищує 90
календарних днів з моменту здійснення авансового платежу.
Таким чином, апеляційний суд встановив перевищення граничного
терміну розрахунків по наведеній імпортній операції, та
обґрунтовано відмовив позивачу у цій частині позовних вимог.
4. У акті перевірки відповідач посилається на здійснення позивачем
розрахунків за Субсубконтрактом без номеру від 17.08.02р. та
Контрактом № 41/к в готівковій іноземній валюті, без участі
уповноважених банків та без наявності ліцензії НБУ на здійснення
таких розрахунків, що є порушенням ст. 7 Декрету Кабінету
Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного
контролю" ( 15-93 ) (15-93)
від 19.02.93р. № 15-93 із змінами та
доповненнями (далі - Декрет), за що нарахував позивачу штрафні
санкції у розмірі 2 192 002,50 грн., виходячи із сум готівки,
отриманої ним за обома контрактами (1 593 770,9 + 59 8231,6).
Як встановлено судово-бухгалтерською експертизою за
Субсубконтрактом від 17.08.02р., укладеним з ЛШ, позивачем були
отримані готівкові кошти у сумі 245 914,09 доларів США, за
Контрактом № 41/к від 03.04.00, укладеним з портом Поті, в сумі
110 000 доларів США.
Згідно ст. 7 Декрету ( 15-93 ) (15-93)
у розрахунках між резидентами і
нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як
засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише
через уповноважені банки. Наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату
праці резидентів виключно у валюті України у готівковій або
безготівковій формі. Здійснення розрахунків між резидентами і
нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України
допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії
Національного банку України.
Апеляційним судом правомірно відхилено посилання відповідача на
необхідність одержання позивачем індивідуальної ліцензії НБУ,
оскільки проведені позивачем з нерезидентами операції не визначені
п. 4 ст. 5 Декрету ( 15-93 ) (15-93)
такими, що потребують наявності
індивідуальної ліцензії, а ч. 3 ст. 7 Декрету ( 15-93 ) (15-93)
передбачає
одержання індивідуальних ліцензій НБУ для здійснення розрахунків
між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту лише
у валюті України.
Колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових
інстанцій щодо поширення на спірні правовідносини норм розділу 3
Правил використання готівкової іноземної валюти на території
України, затверджених постановою Правління НБУ № 119 від
26.03.98р. (зареєстровані в Міністерстві юстиції України
15.04.98р. за № 245/2685), які дозволяють використання готівкової
іноземної валюти як засобу платежу у разі здійснення резидентами -
суб'єктами підприємницької діяльності торгівлі та надання послуг
за межами України на транспортних засобах, що їм належать за
реалізовані товари та надані послуги на повітряних, морських,
річкових судах, у потягах та в автобусах.
Позиція відповідача під час розгляду справи судами полягала в
тому, що днопоглиблювальні роботи в порту Олександрії виконувалися
самим транспортним засобом, а не на транспортному засобі, як
передбачено у Правилах. Суди правомірно не погодилися з таким
висновком відповідача, оскільки транспортний засіб, самостійно не
виконує роботи (не надає послуги). За Субсубконтрактом від
17.08.02р. послуги надавалися безпосередньо працівниками позивача,
які здійснювали експлуатацію транспортного засобу з метою надання
послуг контрагенту. З огляду на зазначене, відсутні підстави для
нарахування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства.
Крім цього, колегія апеляційного суду правомірно прийняла до уваги
п. 3 ст. 13 Декрету ( 15-93 ) (15-93)
, який передбачає здійснення
податковими органами фінансового контролю тільки за тими
фінансовими операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами
на території України. Із матеріалів справи вбачається, що
розрахунки між позивачем та нерезидентами за Субсубконтрактом б/н
від 17.08.02 та Контрактом № 41/к від 03.04.00р. готівковою
іноземною валютою були проведені за межами України, де відсутній
уповноважений банк позивача.
Отже колегія суддів вважає, що за цим епізодом суди також прийняли
правомірне рішення про задоволення вимог позивача.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх
сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постанови Одеського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків в
Одеській області від 15.04.2004 року № 1032/9/10-01/26 на
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.03.2004 року у справі № 28 залишити без задоволення, а
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.03.2004 року у справі № 28 - без змін.