Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кривди Д.С.,

суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргу Гірницької МДПІ на рішення від 15.11.2004 у справі N 19/340пд господарського суду Донецької області

за позовом Гірницької МДПІ

до 1. ТОВ "Грузтранс"

2. ВАТ "Облшляхрембуд"

про визнання недійсним договору N 2/02 від 15.04.2002 та стягнення 24214 грн.

за участю представників сторін

від позивача: у засідання не прибули

від відповідача 1: у засідання не прибули

від відповідача 2: у засідання не прибули

В С Т А Н О В И В:

Гірницька міжрайонна державна податкова інспекція звернулася до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача ТОВ "Трузтранс" та ВАТ "Облшляхрембуд" в особі Макіївського підрядного спеціалізованого шляхового ремонтно-будівельного управління м. Макіївка про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору N 2/02 від 15.04.2002, стягнення з ТОВ "Грузтранс" на користь ВАТ "Облшляхрембуд" вартість отриманого за договором в сумі 24214,69 грн. та стягнення з ВАТ "Облшляхрембуд" на користь державного бюджету вартість отриманого за договором в сумі 24 214,69 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачами вимог п. 33 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) при укладанні спірного договору, відсутність ліцензії, лист N 28 від 23.12.2002, податкові накладні, рахунки, рахунки реєстри, акт звірки взаєморозрахунків.

ТОВ "Грузтранс" у відзиві на позовну заяву з позовними вимогами не погодилося, посилаючись на невідповідність документів, які підтверджують викладені у позовній заяві факти, та повідомило, що від сплати податків не ухилялося, а сплатило їх в повному обсязі, про що свідчать платіжні документи. Постачання паливно-мастильних матеріалів, як доводило ТОВ "Грузтранс", здійснювалося за іншим договором.

ВАТ "Облшляхрембуд" у відзиві на позовну заяву також з позовними вимогами не погодився, посилаючись на те ж обставини.

Рішенням від 15.11.2004 господарського суду Донецької області (суддя Дучал Н.М.) у задоволені позову відмовлено за відсутністю правових підстав.

Гірницька міжрайонна державна податкова інспекція звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, на думку касатора, дійшов неправильного висновку щодо відсутності у позові вимог про визнання недійсним господарського зобов'язання, що оформлене та витікає з договору, оскільки він вимагає визнання недійсним договору, який є правочином відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (435-15) , а ст. 207 Господарського кодексу України (436-15) не передбачено підстав для визнання недійсними договорів.

Касатор, посилаючись на п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) , доводить, що державним податковим інспекціям надані повноваження з подання до судів позовів до підприємств, установ і організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими угодами.

Правовою підставою задоволення позову касатор наводить вимоги ст. 49 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , згідно з якою угода укладена з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, визнається недійсною.

Скаржник також посилається на абз. 4 п. 10 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 N 02-5/111 (v_111800-99) , які роз'яснюють, що в разі відсутності у суб'єкта господарювання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності договір, безпосередньо пов'язаний з такою діяльністю, повинен бути визнаний недійсним на підставі статті 49 Цивільного кодексу (1540-06) . На даний час Цивільний кодекс УРСР втратив чинність. За таких обставин спірний договір, як вважає скаржник, слід визнати недійсним з підстави його укладення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України (436-15) , оскільки дана стаття визначає недійсним господарське зобов'язання, що витікає з договору.

Таким чином, касатор доводить наявність у нього права звернутись до суду про визнання договору недійсним, оскільки тільки ст. 207 ГК України (436-15) передбачено визнання недійсним господарського зобов'язання, а ст. 208 ГК України передбачені наслідки визнання недійсним господарського зобов'язання, які відповідають повноваженням податкового органу передбачених п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) .

Ухвалою від 09.02.2005 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності" (1775-14) посадові особи органів ліцензування та спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування у разі недодержання законодавства у сфері ліцензування несуть відповідальність згідно з законом.

До суб'єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом. Зазначені штрафи спрямовуються до Державного бюджету України. Рішення про стягнення штрафів, приймаються органом, на який згідно з чинним законодавством покладено функції контролю за наявністю ліцензій.

Згідно п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України (436-15) цей кодекс застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.

До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України (436-15) , зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Оскільки обставини, з яких позивач звернувся з позовом відбулися у 2002 р. і угода про перевезення укладена відповідачами не суперечила інтересам держави та суспільства, а відсутність ліцензії на перевезення вантажів тягне відповідальність, визначену ст. 22 Закону України "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності" (1775-14) , позов про визнання угоди недійсною не підлягав задоволенню за відсутністю правових підстав на момент звернення з позовом.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Донецької області від 15.11.2004 у справі N 19/340пд залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.