ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.07.2004 справа N 12/359
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у м. Рівне
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 22.03.2004
у справі № 12/359
господарського суду Рівненської області
за позовом ТОВ "КР"
до ДПІ у м. Рівне
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: присутній
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Рівненської області від 02.12.2003 у
справі № 12/359 позов задоволено частково: визнано недійсним
податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне від 27.03.2003
№ 0002672341/0/23-127 в частині донарахування податку на додану
вартість у сумі 22 грн. та застосування штрафних санкцій з податку
на додану вартість у розмірі 1 629, 75 грн. Стягнуто з ДПІ у м.
Рівне на користь позивача 85 грн. державного мита та 118 грн.
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В
решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ДПІ у м. Рівне та ТОВ "КР"
подали апеляційні скарги до Львівського апеляційного
господарського суду.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
22.03.2004 (рішення господарського суду Рівненської області від
02.12.2003 у справі № 12/359 скасовано частково, у зв'язку з чим
абзац перший його резолютивної частини викладено у наступній
редакції: "Позов задоволити частково. Податкове
повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне від 27.03.2003
№ 0002672341/0/23-127 в частині донарахування ТОВ "КР" податку на
додану вартість у сумі 369 грн. та застосування штрафних
(фінансових) санкцій у сумі 2 283 грн. визнати недійсним з моменту
прийняття". В решті рішення господарського суду Рівненської
області від 02.12.2003 у справі № 12/359 залишено без змін.
У касаційній скарзі ДПІ у м. Рівне просить скасувати постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 22.03.2004 у
справі № 12/359 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити,
посилаючись на неправильне застосування господарським судом
апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм
процесуального права, а саме: п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від
03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями), п.п. 17.1.3 п.
17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, ст. 8 Закону
України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні" ( 996-14 ) (996-14)
від 16.07.1999 № 996 та ст. 101 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Позивач не скористався своїм процесуальним правом на участь свого
представника у судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши
матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених в них
фактичних обставин правильність застосування господарським судом
першої та апеляційної інстанції норм матеріального і
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено,
що ДПІ у м. Рівне прийняла податкове повідомленнярішення від
27.03.2003 № 0002672341/0/23-127, яким відповідно до п.п. 17.1.3
п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, п.п. 7.2.1 п. 7.2,
п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
позивачу було визначено суму податкового
зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 918 грн. (в
т.ч. основний платіж - 2 635 грн., штрафні (фінансові) санкції - 2
283 грн.).
Оспорюване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі
акту від 24.03.2003 "Про результати планової комплексної
документальної перевірки дотримання вимог податкового
законодавства ТОВ "КР" за період з 01.09.2001 по 30.09.2002", яким
встановлено порушення позивачем податкового законодавства, в т.ч.
безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту 347
грн. податку на додану вартість, сплачених за послуги оренди
телефонних номерів ВАТ "РЦ", вартість яких не відноситься до
складу валових витрат; безпідставне включення до податкового
кредиту 22 грн. податку на додану вартість, сплаченого при
розрахунках з "УТЕЛ" за послуги телефонного зв'язку з Польщею та
Москвою; та включення до податкового кредиту сум податку на додану
вартість, що підтверджені податковими накладними, оформленими з
порушенням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у сумі 2 266 грн., які є
предметом оскарження.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарський суд апеляційної інстанції всебічно і повно дослідив
всі обставини справи і прийшов до правильного висновку щодо
необгрунтованого донарахування відповідачем податкового
зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 369 грн. з
огляду на наступне.
Зазначивши в акті перевірки про безпідставне включення позивачем
до податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 347 грн.,
сплаченого за послуги оренди телефонних номерів ВАТ "РЦ", без
посилання на первинні документи та інші докази, що достовірно
підтверджують наявність факту порушення, відповідач порушив вимоги
Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо
дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами
підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями,
відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого
наказом ДПА України від 16.09.2002 № 429 ( z1023-02 ) (z1023-02)
, згідно з
якими факти виявлених порушень податкового та валютного
законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко,
об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші
документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому
обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. За кожним
відображеним в акті фактом порушення податкового та валютного
законодавства необхідно у разі виявлення розбіжностей чітко
викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті
нормативно-правових актів, що порушені платником податків,
зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської
діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено,
при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб
підприємства щодо встановлених порушень та зазначити первинний
документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та
бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій),
та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту
порушення.
Враховуючи встановлення господарським судом факту відсутності
актів приймання-передачі трьох телефонних номерів в оренду чи
будь-яких інших доказів, висновки господарського суду апеляційної
інстанції щодо необгрунтованого донарахування податку на додану
вартість по цій операції є цілком правомірним.
Відповідають вимогам чинного законодавства і висновки
господарського суду апеляційної інстанції щодо безпідставного
включення позивачем до податкового кредиту податку на додану
вартість в сумі 2 266 грн. на підставі податкових накладних, що
оформлені з порушенням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки
господарськими судами встановлено і матеріалами справи
підтверджено, що спірні податкові накладні не містять всіх
необхідних реквізитів, передбачених вищезазначеною нормою Закону,
а позивач не звертався до податкового органу з відповідною заявою
згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам
справи і висновки господарського суду щодо безпідставного
донарахування відповідачем податку на додану вартість у сумі 22
грн. з послуг телефонного зв'язку за розмови позивача з
контрагентами з Польщі і Москви.
Що стосується висновків апеляційного господарського суду щодо
нарахування штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст.
17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
, то слід зазначити наступне.
Дійшовши правильного висновку щодо правомірного донарахування
позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість у
сумі 2 266 грн., апеляційний господарський суд безпідставно визнав
недійсним рішення ДПІ у м. Рівне про застосування штрафних санкцій
в повному обсязі (фактично звільнивши позивача від
відповідальності, передбаченої п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
).
Відповідно до п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(в редакції, чинній
на час надсилання позивачу оспорюваного податкового
повідомленнярішення) у разі, коли контролюючий орган самостійно
донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за
підставами, викладеними у п.п. "б" п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього
Закону, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у
розмірі 5% від суми недоплати за кожний з податкових періодів,
установлених для такого податку, збору (обов'якового платежу),
починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата,
та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання
таким платником податків податкового повідомлення від
контролюючого органу, але не більше 25% такої суми та не менше 10
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, штрафні санкції можуть застосовуватись до позивача в
розмірі не більше 25% від загальної суми недоплати, виявленої за
результатами перевірки підприємства позивача (з врахуванням
висновків апеляційного господарського суду щодо правомірного
донарахування позивачу податку на додану вартість у розмірі 2 266
грн. - у сумі 566, 50 грн.), у зв'язку з чим застосування штрафних
санкцій понад цю суму є неправомірним.
З огляду на викладене, постанова Львівського апеляційного
господарського суду від 22.03.2004 у справі № 12/359 підлягає
зміні в частині визнання недійсним рішення ДПІ у м. Рівне від
27.03.2003 № 0002672341/0/23- 127 щодо застосування штрафних
санкцій.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Рівне задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
22.03.2004 у справі № 12/359 змінити.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне
від 27.03.2003 № 0002672341/0/23-127 в частині донарахування ТОВ
"КР" податку на додану вартість у сумі 369 грн. та застосування
штрафних санкцій у сумі 1 716, 50 грн.
В решті постанову Львівського апеляційного господарського суду від
22.03.2004 у справі № 12/359 залишити без змін.