ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.07.2004 справа N А-42/64-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ТОВ "УІ"
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 03.03.2004
у справі № А-42/64-03
господарського суду Харківської області
за позовом ТОВ "УІ"
до ДПІ у Дзержинському районі м.
Харкова
про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача: не з'явився.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Харківської області від 09.12.2003 у
справі № А-42/64-03 позов задоволено частково: визнано недійсними
податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м.
Харкова від 06.12.2002 № 0004632302/0 та № 0004642302/0. В частині
стягнення витрат за юридичні послуги - в позові відмовлено.
Стягнуто з ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова на користь
позивача 170 грн. державного мита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ДПІ у Дзержинському районі м.
Харкова було подано апеляційну скаргу до Харківського апеляційного
господарського суду.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
03.03.2004 (рішення господарського суду Харківської області від
09.12.2003 у справі № А-42/64-03 змінено: скасовано в частині
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у
Дзержинському районі м. Харкова від 06.12.2002 № 0004642302/0 та
позовні вимоги у цій частині залишено без розгляду. В іншій
частині рішення господарського суду першої інстанції залишено без
змін.
У касаційній скарзі ТОВ "УІ" просить скасувати постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2004 в
частині скасування рішення господарського суду Харківської області
від 09.12.2003 у справі № А-42/64-03 про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м.
Харкова від 06.12.2002 № 0004642302/0 та залишення позовних вимог
у цій частині без розгляду та залишити в силі рішення
господарського суду Харківської області від 09.12.2003 у справі
№ А-42/64-03, посилаючись на неправильне застосування
господарським судом апеляційної інстанції п.п. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, ст.ст. 5, 7 Декрету
Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і
валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
від 19.02.1993 № 15-93.
В засіданні суду було оголошено перерву до 22.07.2004 до 14 год.
00 хв.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь
свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції
22.07.2004.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали
справи, правильність застосування господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено,
що ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було проведено перевірку
підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового та
валютного законодавства за період з 01.07.2000 по 30.06.2002, за
наслідками якої складено акт від 26.11.2002 № 6525/23-2/23756485,
яким встановлено факти здійснення позивачем валютних операцій по
придбанню та обміну цінних паперів (в яких позивач виступав як
третя особа); використання іноземної валюти на території України
як засобу платежу, здійснення позивачем розрахунків з нерезидентом
в межах торгового обороту у валюті України без одержання
індивідуальної ліцензії Національного Банку України, що є
порушенням ст.ст. 5, 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
.
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Дзержинському районі м.
Харкова прийняті податкові повідомлення-рішення від 06.12.2002
№ 0004642302/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій за
порушення валютного законодавства (ст.ст. 5, 7 Декрету Кабінету
Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного
контролю" ( 15-93 ) (15-93)
) у розмірі 19 935 525 грн. та № 0004632302/0
про донарахування податку на прибуток у розмірі 6 900 грн. і
застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 345 грн. за
порушення п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п.п. 7.6.1, 7.6.2, 7.6.4 п. 7.6
ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (зі змінами і
доповненнями).
Задовольняючи частково позовні вимоги, господарський суд першої
інстанції виходив з того, що: по-перше, відповідачем в порушення
п.п. 7.6.3 п. 7.6 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
при проведенні перевірки не включено до
складу валових витрат витрати на придбані, але не реалізовані
цінні папери; по-друге, позивач займався комісійною діяльністю по
придбанню та обміну цінних паперів, яка не потребує ліцензії НБУ
(оскільки при обміні цінних паперів позивач був не стороною за
угодою, а повіреним за договором доручення); по-третє, згідно зі
ст. 44 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
до складу судових витрат
відносяться витрати на послуги адвоката, а позивачу юридичні
послуги надавались приватним підприємцем П-им Ю.П., який не є
адвокатом.
Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції в частині
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0004642302/0
від 06.12.2002 та залишаючи в цій частині позов без розгляду,
господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач
без поважних причин не подав витребувані господарським судом
матеріали, що необхідні для вирішення спору (докази наявності у
будь-якої із сторін валютної операції відповідної ліцензії НБУ),
що є підставою для залишення позову без розгляду.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що
ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і
процесуального права та всебічному, повному і об'єктивному
розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,
керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду на наступне.
Висновки господарських судів попередніх інстанцій у частині
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0004632302/0
від 06.12.2002 про визначення податкового зобов'язання з податку
на прибуток у сумі 6 900 грн. тазастосування штрафних санкцій в
розмірі 345 грн. відповідають вимогам чинного законодавства і
фактичним обставинам справи, оскільки, згідно з п.п. 7.6.3 п. 7.6
ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
під терміном "витрати" слід розуміти суму коштів або
вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю
цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості; до
складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості
покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням, тобто вартість
придбаних акцій підлягає віднесенню до складу валових витрат (як
встановлено господарськими судами відповідач при проведені
перевірки не включив до складу валових витрат витрати на придбані,
але не реалізовані цінні папери).
Цілком правомірними є і висновки господарських судів у частині
відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 8
880 грн. витрат за отримання юридичних послуг, оскільки як вірно
встановлено господарськими судами, відповідно до ст. 44 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
(на яку позивач посилався в обгрунтування
позовних вимог) до складу судових витрат відносяться витрати на
послуги адвоката, а позивачу юридичні послуги надавалися приватним
підприємцем П-им Ю.П., який не є адвокатом.
Що стосується висновків господарських судів щодо позовних вимог у
частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у
Дзержинському районі м. Харкова № 0004642302/0 від 06.12.2002 про
застосування штрафних санкцій за порушення валютного
законодавства, слід зазначити наступне.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій у спірний період позивач як повірений за договорами
доручення здійснював діяльність по придбанню та обміну цінних
паперів між резидентами і нерезидентами.
Зазначені операції відповідно до ст.ст. 5, 7 Декрету Кабінету
Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного
контролю" ( 15-93 ) (15-93)
потребують наявності індивідуальної ліцензії
НБУ.
При цьому п. 5 ст. 5 вказаного Декрету ( 15-93 ) (15-93)
передбачено, що
одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної
операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або
третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не
передбачено умовам індивідуальної ліцензії.
Зі змісту зазначеної норми Декрету вбачається, що одержання
індивідуальної ліцензії НБУ потребують не тільки сторони валютної
операції, а й треті особи, які мають відношення до цієї операції,
якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
Однак, господарським судом першої інстанції зазначені обставини
при розгляді спору з'ясовано не було.
Господарський суд апеляційної інстанції, витребувавши відповідні
докази, залишив у цій частині позов без розгляду у зв'язку з
неподанням позивачем без поважних причин витребуваних матеріалів.
Відповідно до положень ст. 101 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у процесі перегляду справи,
апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково
поданими доказами повторно розглядає справу.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної
скарги (подання) і перевіряє законність і обгрунтованість рішення
місцевого господарського суду у повному обсязі.
Виходячи з приписів наведеної правової норми, апеляційний
господарський суд повинен перевірити правильність вирішення спору
місцевим господарським судом, в т.ч. повноту встановлення обставин
справи і правильність оцінки доказів. При цьому апеляційний
господарський суд, керуючись принципом, закріпленим ч. 1 ст. 99
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо здійснення апеляційного перегляду
справи за правилами розгляду справи судом першої інстанції, вправі
витребувати нові докази.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та залишаючи
позов без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд апеляційної
інстанції вимог ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, однак, у повній
мірі не дотримався.
При цьому апеляційний господарський суд послався на те, що
позивачем без поважних причин не надано суду доказів, витребуваних
ухвалою від 05.02.2004.
Підставою для скасування рішення місцевого господарського суду суд
апеляційної інстанції вважав в т.ч. п. 3 ч. 1 ст. 104 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, тобто невідповідність висновків, викладених у
рішенні, обставинам справи.
З цим, однак, погодитись не можна, оскільки, залишивши позов без
розгляду, суд апеляційної інстанції не встановив обставин справи,
у зв'язку з чим посилання на невідповідність висновків місцевого
господарського суду обставинам справи є хибним.
За таких обставин рішення господарського суду Харківської області
від 09.12.2003 та постанова Харківського апеляційного
господарського суду від 03.03.2004 у справі № А-42/64-03 в частині
позовних вимог про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова
№ 0004642302/0 від 06.12.2002 підлягають скасуванню з передачею
справи у цій частині на новий розгляд до господарського суду
Харківської області.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ "УІ" задовольнити частково.
Скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 03.03.2004 у справі № А-42/64-03 в частині залишення позову
без розгляду та рішення господарського суду Харківської області
від 09.12.2003 у частині визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова
№ 0004642302/0 від 06.12.2002; справу у цій частині передати на
новий розгляд до господарського суду Харківської області.
В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 03.03.2004 та рішення господарського суду Харківської
області від 09.12.2003 у справі № А-42/64-03 - залишити без змін.