ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.07.2004 Справа N 8/128
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Фонду комунальної власності Миколаївської
судовому засіданні міської Ради, м. Миколаїв
касаційну скаргу
на постанову від 03.03.2004 року Одеського
апеляційного господарського суду
у справі № 81
господарського суду Миколаївської області
за позовом Фонду комунальної власності Миколаївської
міської Ради, м. Миколаїв
до - Миколаївського обласного спортивно-
технічного клубу Товариства сприяння
обороні України;
- Товариства з обмеженою
відповідальністю виробничо-комерційного
підприємства "ММК"
про визнання недійсним договору купівлі-
продажу
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача-1: не з'явились
від відповідача-2: присутній
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2004
року у справі № 81 позов задоволено.
Рішення Господарського суду Миколаївської області мотивоване
наступним: 1) рішення ЦРВК, за яким у 1966р. майно передавалося
МОК ДОСААФ /ТСОУ/, відсутнє і за таких обставин ЦРВК повинен був
порушити питання щодо визнання майна безхазяйним в порядку ст. 137
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, але він прийняв рішення від 28.10.1994р.
№ 153, яким безпідставно підтвердив факт передачі майна МОК ДОСААФ
/ТСОУ/. Зазначені обставини стали підставою для скасування рішення
Миколаївською міською радою 27.09.2002р. № 5/23; 2) продавець за
договором купівлі-продажу від 30.10.1994р. власником майна не був,
отже не мав права виступати продавцем; 3) договір від 30.10.1994р.
нотаріально не посвідчений, а недодержання нотаріальної форми
тягне за собою його недійсність; 4) відповідач2 не довів факту
виконання договору в частині його оплати та прийняття майна за
актом згідно п. п. 2.2, 3.2. договору від 30.10.1994р.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
03.03.2004 року у справі № 81 рішення Господарського суду
Миколаївської області від 28.01.2004 року скасовано; у позові
відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що: 1) на момент
укладення договору приміщення знаходилося у власності
спортивнотехнічного клубу СОУ, оскільки згідно ст. 49 Закону
України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
володіння майном вважається
правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, господарським
судом чи третейським судом, а судом загальної юрисдикції,
господарським чи третейськими судом не було встановлено, що
спортивно-технічний клуб ТСОУ володіє майном неправомірно; 2) щодо
рішення Миколаївської міської Ради № 5/23 від 27.09.2002р., яким
було скасовано рішення Центрального райвиконкому від 28.10.1994р.
№ 153 про підтвердження факту передачі у 1966 році приміщення
обласному комітету ДОСААФ (ТСОУ) то воно не може бути безспірним
доказом того, що воно не належало 1-му відповідачу, оскільки як
зазначалось вище в судових органах не вирішувалося питання про
неправомірне володіння майном (спірним приміщенням) обласним
комітетом ДОСААФ (ТСОУ); 3) згідно з ст. 47 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в редакції 1963 року нотаріальне посвідчення угод є обов'язковим
лише у випадках, вказаних в законі, але відповідно до ст. 227 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
в редакції 1963р. вимога нотаріального
посвідчення договору купівлі-продажу приміщення стосується лише
договору купівлі-продажу житлового будинку. Тому посилання суду
першої інстанції на порушення ст. 54 Закону України "Про нотаріат"
( 3425-12 ) (3425-12)
, що тягне за собою недійсність угоди за ст. 47 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, є безпідставним та порушує норми чинного
законодавства; 4) в рішенні суду першої інстанції вказується, що
відповідач не довів факту виконання договору в частині оплати та
прийняття майна за договором, що свідчить про те що, договір
купівлі-продажу майна від 30.10.1994р. суперечить вимогам закону
(ст. ст. 225, 47 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
) в редакції 1963р. та ст. 54
Закону України "Про нотаріат" ( 3425-12 ) (3425-12)
), а тому є недійсним з
моменту його укладення. Але позивач просив визнати договір
купівлі-продажу приміщення з інших підстав, а саме з того, що
угода не відповідає вимогам закону, факт виконання договору також
не ставився під сумнів позивачем у позовній заяві та наступних
доповненнях. На підставі цього колегія суддів дійшла до висновку,
про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог,
порушивши норми закону; 5) в справі є докази того, що ще у 2000
році ТОВ ВКП "ММК" було надано згоду на можливість оформлення
відведення земельної ділянки, на якій знаходиться спірне
приміщення, а саме: лист виконкому Миколаївської міської ради
№ 918-11-1405 від 15.08.2000р. про можливість оформлення
документів на відвід земельної ділянки для обслуговування
приміщення, що розташоване за адресою: м. Миколаїв, тобто цим
самим органами місцевого самоврядування фактично визнавалась
дійсність договору купівлі- продажу спірного приміщення; 6)
позивач у доповненнях до позовної заяви від 26.01.2004р.
стверджує, що оскільки власник майна невідомий, то майно повинно
вважатися безхазяйним за ст. 137 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в редакції
1963 року та ст. 335 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в редакції 2003р.
Згідно з ст. 137 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в редакції 1963 року, що
діяв на момент виникнення спору та подання позовної заяви до
господарського суду, безхазяйне майно надходить у власність
держави за рішенням виконавчого комітету районної, місцевої Ради,
що прийняте за заявою фінансового органу. В такому разі виникає
право державної, а не комунальної, власності на це майно. Таким
чином інтересів Фонду комунальної власності не було порушено,
оскільки Фонд згідно з Положенням про Фонд комунальної власності
міської ради, затвердженим рішенням Миколаївської міської ради
№ 2/10 від 07.06.2002р. не відноситься до фінансових органів,
уповноважених державою на подання зазначеної заяви.
В касаційні скарзі Фонд комунальної власності Миколаївської
міської Ради просить постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 03.03.2004 року скасувати та залишити в
силі рішення Господарського суду Миколаївської області від
28.01.2004 року, посилаючись на порушення та неправильне
застосування норм матеріального та процесуального права, а саме:
ст. ст. 31, 49 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, ст. 84
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст. 137 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 повністю заперечує
викладені в ній доводи.
Відповідач-1 не скористався процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача,
заперечення на касаційну скаргу представника відповідача-2,
перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується
на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Судами встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Центральної
районної Ради народних депутатів № 153 від 28.10.1994р. було
підтверджено факт передачі у 1966 році приміщення під пневматичний
тир обласному комітету ДОСААФ (ТСОУ) по вул. Плеханівській
/Потьомкінській/, яке на той момент знаходилося на балансі в
обласному стрілково-спортивному клубі ДОСААФ /ТСОУ/.
30.10.1994р. між Спортивно-технічним клубом ТСОУ та ПКП "ММК" було
укладено договір купівлі-продажу вищезазначеного приміщення
пневматичного тиру.
Відповідно до ст. 225 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
право продажу майна,
крім випадків примусового продажу, належить власникові.
Колегія суддів відзначає, що підтвердженням наявності права
власності на майно можуть бути насамперед правовстановлювальні
документи (свідоцтва, акти державної реєстрації на об'єкти
нерухомого майна).
Судами не встановлено належними доказами чи був продавець спірного
приміщення (відповідач-1) власником проданого відповідачу-2
нерухомого майна.
Колегія суду звертає увагу на те, що перебування майна (приміщень,
споруд, будинків) на балансі підприємства (організації) не є
безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної
власності, то незалежно від того, на балансі якого підприємства
знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності.
Судам слід дати оцінку тому чи є рішення виконавчого комітету
Центральної районної Ради народних депутатів № 153 від 28.10.1994
року адміністративним актом компетентного органу, яким
підтверджено саме передачу права власності на приміщення тиру
обласному комітету ДОСААФ, враховуючи вимоги Законів України "Про
приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"
( 2171-12 ) (2171-12)
, "Про приватизацію майна державних підприємств" у
редакції, що діяли станом на 30.10.1994 р. стосовно визначення
органів приватизації та спеціального порядку припинення державної
власності на майно.
Також судам слід дати оцінку тому чим підтверджується
правомірність переходу права власності (за умови його наявності)
на приміщення тиру від Обласного комітету ДОСААФ до Миколаївського
обласного спортивно-технічного клубу ТСОУ, як окремої юридичної
особи, що у 1994 році виступила продавцем спірного майна.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційний суд не
мав правових підстав заперечувати право позивача на звернення до
суду з позовом з мотивів можливого подальшого визнання майна
безхазяйним, не встановивши при цьому власника майна за договором
на момент його відчуження, та відповідність у зв'язку з цим
спірного договору вимогам закону.
Встановивши, що на момент пред'явлення позову до суду відповідач-
1 ліквідований і 24.02.1998 року виключений з ЄДРПОУ, суди в
порушення п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не припинили
відносно нього провадження в даній справі.
Також судами обох інстанцій не вирішено питання щодо застосування
позовної давності до спірних правовідносин, оскільки предметом
спору є договір купівлі-продажу 1994 року.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд. При новому
розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити
обставини по справі, проаналізувати їх та інші докази, що
містяться в матеріалах справи, визначитися щодо належних способів
доказування у даній справі і прийняти рішення у відповідності до
вимог чинного законодавства.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм
матеріального і процесуального законодавства.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фонду комунальної власності Миколаївської міської
Ради від 29.03.2004 року № 279-13/04 на постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 03.03.2004 року у справі № 81
задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2004
року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
03.03.2004 року у справі № 81 - скасувати.
Справу № 81 направити до Господарського суду Миколаївської області
на новий розгляд.