Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.07.2004 Справа N 5/3442-25/336
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції
судовому засіданні в м. у Шевченківському районі м.
Києві Львова
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду
від 22.04.2004
у справі № 5/3442-25/336
за позовом Приватного підприємства "К"
до Державної податкової інспекції
Шевченківському районі м.
Львова
про Визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
У судове засідання представники сторін не з'явились, повідомлені
належно про час і місце розгляду касаційної скарги
Приватним підприємством "К" у листопаді 2003р. заявлений позов про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у
Шевченківському районі м. Львова від 20.11.2003 №
0003932320/0/27427, яким позивачеві визначено податкове
зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі
24761043,53 грн., з яких - 16507362,34 грн. складає сума основного
платежу, а 8253681,19 грн. фінансових санкцій за його несплату.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підприємство правомірно
віднесло до складу податкового кредиту суми ПДВ в розмірі
16507362,34 грн., підтверджені податковими накладними, одержаними
від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮЕЛ", що свідчить про
відсутність порушень з боку позивача вимог підпункту 7.4.5 статті
7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Рішенням господарського суду Львівської області від 19.01.2004 р.,
ухваленим суддею, задоволені позовні вимоги про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.
Львова від 20.11.2003 № 0003932320/0/27427. Рішення суду
вмотивоване тим, що відсутність порушень з боку позивача вимог
підпункту 7.4.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
спростовує висновок податкової служби про
завищення суми податкового кредиту, оскільки правомірність
віднесення до складу податкового кредиту сплачених продавцеві сум
ПДВ, підтверджено податковими накладними, одержаними від
контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮЕЛ", яке є
платником ПДВ.
Львівський апеляційний господарський суд постановою від 22.04.2004
року залишив перевірене рішення Господарського суду Львівської
області без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу ДПІ у
Шевченківському районі м. Львова - без задоволення.
Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова
вважає, що рішення місцевого господарського суду і постанова
апеляційного господарського суду прийняті з порушенням
матеріального права. Просить Вищий господарський суд України
здійснити перегляд матеріалів справи у касаційному порядку,
скасувати рішення і постанову у справі, відмовити позивачеві у
задоволенні його позовних вимог. Касаційна скарга вмотивована
помилковим застосуванням у рішенні та постанові господарського
суду приписів підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7; підпункту 7.3.1
пункту 7.3 статті 7; підпункту 7.2.3 та 7.2.4 пункту 7.4 статті 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
якими передбачено, що підприємство з іноземними інвестиціями, яким
є Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮЕЛ", не має права
видавати податкові накладні. При цьому ДПІ зауважує на тому, що
податкові накладні, виписані ТОВ "ЮЕЛ" є недійсними, оскільки це
товариство, як підприємство з іноземними інвестиціями звільнене
від сплати ПДВ і втратило право на виписування податкових
накладних. Вважає, що через це, податкові накладні, виписані ТОВ
"ЮЕЛ" не надають позивачеві права віднести відповідні суми податку
на додану вартість до складу податкового кредиту. Відповідач
наголошує на положеннях підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, приписами
якого визначено право на нарахування податку на додану вартість та
складання податкових накладних виключно особам, зареєстрованим як
платник податку у передбаченому Законом порядку.
Приватним підприємством "К" відзив на касаційну скаргу не
надіслано.
Переглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді,
перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки Львівським апеляційним господарським судом,
Вищий господарський суд України відзначає наступне.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та підтверджено
матеріалами справи, що податковим повідомленнямрішенням ДПІ у
Шевченківському районі м. Львова від 20.11.2003 №
0003932320/0/27427 позивачеві визначено податкове зобов'язання зі
сплати податку на додану вартість в сумі 24761043,53 грн., з яких
- 16507362,34 грн. основного платежу та 8253681,19 грн. фінансових
санкцій за порушення підприємством вимог підпункту 7.4.5 пункту
7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Підставою для прийняття податкового-рішення ДПІ
став акт перевірки від 17.11.2003 року №
757/758/759/23-2/220/31804738 з якого вбачається, що ПП "К"
віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану
вартість, сплачені за придбання паливомастильних матеріалів на
підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "ЮЕЛ" з порушенням
підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки ТОВ "ЮЕЛ" суми ПДВ до
бюджету не сплатило.
Відповідно до пункту 3.1.1. статті 3, пунктів 7.1., 7.2. Закону
України "Про ПДВ" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування цим
податком є операції платників податків з продажу товарів (робіт,
послуг) на митній території України; продаж товарів (робіт,
послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з
додатковим нарахуванням ПДВ; особа-продавець, яка зареєстрована як
платник ПДВ, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку
товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю ПДВ та скласти і
передати йому податкову накладну, яка є підставою для віднесення
вказаної в ній суми ПДВ до податкового кредиту.
Згідно припису підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється
включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті
податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними
деклараціями. Єдині виключення з цієї норми містяться у підпункту
7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону. Тобто доказом сплати
покупцем ПДВ при сплаті вартості товарів, робіт, послуг є видана
продавцем податкова накладна, виписана у відповідності з вимогами
пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що операції з
придбання позивачем у ТОВ "ЮЕЛ" паливо-мастильних матеріалів та
сирої нафти відповідно до вимог статті 3 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
є об'єктом оподаткування
ПДВ, а зміст податкових накладних, виданих позивачу ТОВ "ЮЕЛ" у
зв'язку із придбанням паливо-мастильних матеріалів та сирої нафти,
відповідає вимогам, визначеним у підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті
7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Також судами з'ясовано, що ТОВ "ЮЕЛ" зареєстровано платником
податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом про
реєстрацію платника податку на додану вартість № 17737341 від
24.01.2002, виданого ДПІ у Залізничному районі м. Львова. Наведені
обставини, на думку судів, свідчать про правомірність складання
ТОВ "ЮЕЛ" податкових накладних.
Проте, залишилися поза уваги суду першої та апеляційної інстанції
приписи підпункту 7.2.4 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
відповідно до вимог якого право на
нарахування податку та складання податкових накладних надається
виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку,
передбаченому статтею 9 цього Закону. Суб'єкти підприємницької
діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не
передбачає сплати податку або передбачає його сплату в іншому, ніж
визначено цим Законом, порядку, втрачають право на нарахування
податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а
також на отримання відшкодування за податковий період, в якому
відбувся такий перехід. Це правило поширюється також на
підприємства з іноземними інвестиціями, звільнені від сплати
податку.
Тому, вирішуючи даний спір суди зобов'язані були, насамперед
з'ясувати чи мало ТОВ "ЮЕЛ" як підприємство з іноземними
інвестиціями пільги зі сплати податку на додану вартість та чи
розповсюджуються на нього правило, визначене приписами підпункту
7.2.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Проте, суди обмежились лише висновком про
відсутність у матеріалах справи доказів переходу ТОВ "ЮЕЛ" на
спрощену систему оподаткування.
Ці обставини судами не досліджувалися, однак встановлення
перелічених вище фактів має суттєве значення для правильного
застосування норм матеріального права та вирішення даного спору по
суті.
У відповідності з підпунктом 7.3.1. пункту 7.3 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою
виникнення податкових зобов'язань продавця вважається дата, що
сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця
(замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата
товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу
товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх
оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої -
дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що
обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для
робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт
виконання робіт (послуг) платником податку.
Підпунктом 7.5.1. пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено, що датою виникнення
права платника податку на податковий кредит вважається дата
здійснення першої з подій: або дата списання коштів із
банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт,
послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в
разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток або
комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що
засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт,
послуг).
Аналіз наведених приписів, а також реальність отримання віднесених
до податкового кредиту операцій залишились поза увагою суду першої
та апеляційної інстанції.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи
Господарському суду Львівської області необхідно врахувати
викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні
обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне
значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності
від встановленого, правильно визначити норми матеріального права,
що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти
обґрунтоване і законне судове рішення.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 108, 111-9, 111-10,
111-11 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Львівської області від 19.01.2004 та
постанову Львівського апеляційного господарського суд від
22.04.2004 у справі № 5/3442-25/336 скасувати. Справу скерувати до
господарського суду Львівської області для нового розгляду.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському
районі м. Львова задовольнити частково.