ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.07.2004 Справа N 4/163-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого,
суддів
за участю повноважних представників:
позивача
відповідача
розглянувши у відкритому ТзОВ "С"
засіданні касаційну
скаргу
на рішення від 28 жовтня 2003 року господарського
суду Вінницької області
та постанову від 30 березня 2004 року
Житомирського апеляційного
господарського суду
у справі № 4/163-03
за позовом ТзОВ "С", треті особи на стороні
позивача без самостійних вимог на
предмет спору ТзОВ "РС", ТзОВ "ДК "Е"
до ВАТ "АО"
про стягнення 93387, 60 грн.,
В С Т А Н О В И В:
В травні 2003 року позивач звернувся до господарського суду
Вінницької області з позовом до відповідача про стягнення 93387,
60 грн. вартості втраченого вантажу, переданого для перевезення в
м. Ужгород для ТОВ "РС" для Вінницької філії ТОВ "ДК "Е", згідно
товарно-транспортних накладних автомобілями ІВЕКО та КАМАЗ.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 28 жовтня 2003
року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного
господарського суду від 30 березня 2004 року, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить судові рішення скасувати, як
прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній
фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування
господарськими судами, при прийнятті оскаржуваних судових рішень,
норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, МЧСП Сервіс "АПК" була подана
заявка відповідачу на перевезення автомобільним транспортом
продуктів харчування за маршрутом Вінниця - Миколаїв - Вінниця.
Така ж заявка була подана відповідачу підприємцем Тямушевою Н.Д.
25.03.2003 року ВАТ "АО" видано подорожній лист № 319547
вантажного автомобіля К-5410, державний номер 1879 ВІА для
перевезення різного вантажу за маршрутом Вінниця - Тульчин - Одеса
і далі по Україні.
27.03.2003 року ВАТ "АО" видано подорожній лист № 319702
вантажного автомобіля ІУЕСО, державний номер 96785 ВІ для
перевезення різного вантажу за маршрутом Вінниця - Миколаїв -
Вінниця.
У вказаних подорожніх листах була зроблена відмітка про
завантаження автомобілів на складі ТзОВ "С" в м. Миколаєві та
зазначено с.Стрижавка, як проміжний пункт маршруту руху
автомобіля.
Як вбачається із товарно - транспортної накладної СА/ПР - 004270
на складі ТзОВ "С" в м. Миколаїві було одержано
товарно-матеріальні цінності, згідно рахунку-фактури на суму
34698, 96 грн. В накладній зазначено, що товарно-матеріальні
цінності прийняв для перевезення водій Довбощук В.В. Пунктом
розвантаження товару зазначено місто Вінниця.
З товарно-транспортної накладної СА/РН - 002256 вбачається, що на
складі ТзОВ "С" в м. Миколаєві було одержано товарно-матеріальні
цінності, згідно рахунку фактури на суму 58688,64 грн. В накладній
зазначено, що товарно-матеріальні цінності прийняв для перевезення
водій Войтюк В.В. Пунктом розвантаження зазначено місто Ужгород.
В обвинувальному висновку у кримінальній справі № 03420008 по
обвинуваченню в здійсненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч.
2 ст. 358, ч. З ст. 358 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (2341-14)
міститься посилання на те, що водії ЗАТ "АО" не розписувалися в
товарно-транспортних накладних СА/ПР - 004270, СА/РН - 002256, а
підписи від їх імені зроблено одним з обвинувачуваних Н-ко О.О.
Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили, що
фактично відвантажений позивачем товар на адреси
вантажоодержувачів ТзОВ "РС" та ТзОВ "ДК Е" не надходив.
Матеріалами справи підтверджено, що товар був розвантажений із
транспортних засобів відповідача в с. Стрижавка Вінницької
області.
Згідно з ст. 358 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за договором
перевозки вантажу транспортна організація (перевізник)
зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту
призначення і видати його управомоченій на одержання вантажу особі
(одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевозку
вантажу встановлену плату.
Згідно ст. 44 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
письмові угоди повинні бути
підписані особами, які їх укладають.
З матеріалів справи видно, що відповідачем не було підписано
товарнотранспортних накладних, рахунків-фактур та інших
документів, які свідчили б про прийняття вантажу до перевезення.
Згідно з ст. 133 Статуту автомобільного транспорту ( 401-69-п ) (401-69-п)
автотранспортні підприємства або організації несуть
відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до
перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі, згідно
з Правилами, іншим підприємствам, якщо не доведуть, що втрата,
недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через
обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не
залежало. Оскільки вантаж в установленому порядку не приймався
відповідачем до перевезення, на відповідача не може бути покладена
відповідальність за його збереження. Крім цього, представник
позивача при передачі вантажу не перевірив повноважень осіб, які
отримували товарно-матеріальні цінності, що свідчить про наявність
вини вантажовідправника у передачі вантажу неналежним особам.
Враховуючи викладене, суд вважає, що місцевий суд, з яким
погодилась апеляційна інстанція, дійшов правильного висновку про
те, що позивачем не було доведено факту наявності договірних
відносин з відповідачем та наявності підстав для стягнення з
відповідача вартості втраченого вантажу.
За таких обставин суд вважає, що суди повно і всебічно перевірили
всі обставини справи, дали належну правову оцінку доказам та
прийняли законні і обгрунтовані судові рішення, які відповідають
обставинам справи та вимогам діючого на момент розгляду справи
законодавству, тому їх необхідно залишити без змін.
Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, суд вважає
необгрунтованими, оскільки вони спростовуються матеріалами справи
і не відповідають вимогам закону.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 28 жовтня 2003 року господарського суду Вінницької
області та постанову Житомирського апеляційного господарського
суду від 30 березня 2004 року залишити без змін, а касаційну
скаргу ТзОВ "С" - без задоволення.