ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.07.2004 Справа N 2-7/98-2004(2-7/13643-2003)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді: Добролюбової Т.В.,
суддів: Гоголь Т.Г.,
Продаєвич Л.В.
Розглянувши
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
м. Сімферополі
на рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 12.01.04
та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від
24-25.03.2004р.
зі справи № 2-7/98-2004(2-7/13643-2003)
за позовом ВАТ “Сімферопольська фабрика
“Кристалл”, м. Сімферополь
до Державної податкової інспекції у
м. Сімферополі
про визнання недійсними податкових вимог та внесення в облікову
картку змін
за участю представників сторін:
від позивача: Корольков О.М. (довіреність від 15.07.04)
від відповідача: не з’явились
Відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
учасники судового процесу належним чином
повідомлені про час і місце засідання суду (ухвала Вищого
господарського суду України від 11.06.04, надіслана 16.06.04).
В С Т А Н О В И В:
ВАТ “Сімферопольська фабрика “Кристалл” звернулось до
господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до ДПІ
в м. Сімферополі про:
- визнання недійсними першої та другої податкових вимог від
22.01.02, від 28.02.03;
- зобов’язання ДПІ виключити всі активи товариства із
податкової застави;
- зобов’язання ДПІ внести зміни до картки особового рахунку
товариства, виключивши із неї заборгованість до бюджету у сумі
18939, 10 грн. як безпідставно нараховану та внесену до картки.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що товариство здійснювало
платежі через дирекцію АК АПБ “Україна”, не зарахування платежів
до бюджету відбулось через банкрутство банку, тобто за
відсутності вини платника податку.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
12.01.04 (суддя Дугаренко О.В.) позов задоволено частково,
визнані недійсними:
- перша податкова вимога від 22.01.02 в частині повідомлення
про наявність податкового боргу з ПДВ у сумі 14133, 35 грн. (у
т.ч. основний платіж - 5438, 10 грн., пеня - 8695, 25 грн.), з
транспортного податку у сумі 646, 72 грн., земельного податку у
сумі – 3561 грн.;
- друга податкова вимога від 28.02.02 в частині повідомлення
про наявність податкового боргу з ПДВ у сумі 14245, 99 грн. (у
т. ч. основний платіж – 5432,10 грн., пеня – 8813, 89 грн.), з
транспортного податку у сумі 211,97 грн., земельного податку у
сумі 3561 грн.
В решті позову відмовлено. На відповідача покладені відповідні
судові витрати (а.с. 78-81).Судове рішення в частині задоволення
позовних вимог, мотивоване тим, що податкові вимоги про
визначення податкового боргу за узгодженими податковими
зобов’язаннями з ПДВ, земельного податку, податку з власників
транспортних засобів в певних сумах станом на 21.01.02 та на
28.02.02 не відповідають чинному законодавству і фактичним
обставинам, які свідчать про списання з рахунку платника
податків грошових коштів в оплату зазначених платежів(у
т.ч. пені), але останні не надійшли до бюджету з вини відділення
АК АПБ “Україна”. Відмову у позові господарський суд обгрунтував
тим, що: позивачем не надано доказів оплати інших зазначених в
податкових вимогах платежів шляхом направлення платіжних
документів через банк “Україна”, останнім не уточнені позовні
вимоги в частині визначення сум по конкретних видах податків і
дат внесення змін, відсутні докази наявності податкового боргу у
сумі 18939,10 грн., а також тим, що підстави звільнення активів
від податкової застави встановлені п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону
України від 21.12.00 № 2181-ІІІ і не відносяться до компетенції
відповідача.
За апеляційними скаргами ДПІ у м. Сімферополі та ВАТ
“Сімферопольська фабрика “Кристалл” вказане судове рішення
переглянуто в апеляційному порядку і постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду від
24-25.03.2004р. (судді: Фенько Т.П. – головуючий, Градова О.Г.,
Голик В.С.) рішення змінено, позов задоволено частково. При
цьому, п. 2,3,5 резолютивної частини рішення залишені без змін.
Резолютивна частина рішення господарського суду доповнена
реченням наступного змісту: “Зобов’язати ДПІ у м. Сімферополі
внести зміни до картки особового рахунку з ПДВ – шляхом
зарахування платежів у сумі 15695, 35 грн., до картки особового
рахунку по земельному податку – шляхом зарахування платежів у
сумі 3591, 21 грн.; до картки особового рахунку по сплаті збору
з підприємств і організацій – власників транспортних засобів і
інших самохідних машин і механізмів - шляхом зарахування
платежів у сумі 434, 75 грн. (а.с. 131-135).
В поданій касаційній скарзі ДПІ у м. Сімферополі просить
скасувати рішення та постанову, в позові відмовити, посилається
на те, що судом допущено порушення та неправильне застосування
норм матеріального права, зокрема, ст. 9, 50 Бюджетного Кодексу
України ( 2542-14 ) (2542-14)
, ст. 55 Закону України “Про банки і
банківську діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
, ст. 42 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
, а також судом не прийняті до уваги положення
п. 30.1 ст. 30 Закону України “Про платіжні системи та переказ
грошей в Україні” ( 2346-14 ) (2346-14)
( 2346-14 ) (2346-14)
, п. 5.1 Інструкції,
затвердженої наказом ДПА України від 03.09.01 № 342. Скаржник
також не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції
щодо стягнення з ДПІ витрат на послуги адвоката у сумі 2000 грн.
з тих підстав, що дані послуги оплачені суб’єктом
господарювання, який не є стороною у справі, вважає що оскільки
позовні вимоги задоволені частково, судові витрати мають бути
розподілені пропорційно задоволеним вимогам.
У відзиві на касаційну скаргу ВАТ “Сімферопольська фабрика
“Кристалл”, заперечуючи проти доводів інспекції, наводить
наступні твердження: у товариства на момент направлення йому
другої податкової вимоги були відсутні зобов’язання перед
бюджетом по сплаті податку на додану вартість, та як згідно
довідки дирекції АК АПБ “Україна” по АР Крим платежі не були
зараховані до бюджету у зв’язку з ліквідацією банку “Україна”
(ДПІ у м. Сімферополі визнана кредитором у справі про
банкрутство). Посилаючись на норми пунктів 8.7.1 п. 8.7 ст. 8,
16.3 ст. 16 Закону України № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
, товариство
вважає, що законодавець пов’язує виконання платником зобов’язань
по перерахуванню в бюджет сум податків з моментом подачі до
установи банку платіжного доручення на перерахування таких сум
податкўв.
Колегія суддів Вищого господарського суду, розглянувши матеріали
справи, перевіривши правильність застосування норм матеріального
і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги
відзначає наступне:
Судом апеляційної інстанції, при вирішенні даного спору з
урахуванням встановлених господарським судом фактичних обставин,
правомірно застосовані приписи чинного законодавства, зокрема
Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.00 № 2181-ІІІ, відповідно до якого
податкове зобов’язання – це зобов’язання платника податків
сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну
суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або
іншими законами України (п. 1.2 ст. 1).
Положеннями частин 3 та 4 ст. 9 Закону України “Про систему
оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
визначено, що обов’язок юридичної та
фізичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових
платежів) припиняється зі сплатою податку, збору(обов’язкового
платежу).
Згідно з п. 22.4 ст. 22 Закону України “Про платіжні системи та
переказ грошей в Україні” ( 2346-14 ) (2346-14)
ініціювання переказу
вважається завершеним з моменту прийняття банком розрахункового
документа та фіксування дати прийняття платіжного документа
банком до виконання. Відповідальність за порушення строків
переказу після цього несе банк. З положеннями цієї норми Закону
узгоджується п. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України від
21.12.00 № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
, відповідно до якого днем
подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами
податкових платежів вважається день його реєстрації у цих
установах та з п. 16.5.1 цієї статті, згідно з яким
відповідальність за порушення строків зарахування податку до
бюджету несе банк у вигляді пені за кожний день прострочення.
При цьому, платник податків звільняється від відповідальності за
несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів
та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або
штрафні санкції.
З урахуванням наведеного та приписів Інструкції про порядок
ведення органами державної податкової служби оперативного обліку
податків і зборів.., апеляційний господарський суд визнав вимогу
позивача про зобов’язання внесення змін до картки особового
рахунку такою, що підлягає задоволенню у загальній сумі 19 177,
97 грн. Проте, в порушення ст. 101, 103 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно з якими в
апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги,
що не були предметом розгляду у суді першої інстанції,
апеляційний суд вийшов за межі перегляду справи, розглянувши
заяву товариства про збільшення позовних вимог (позов заявлено
на суму 18 939,10 грн.). Подання заяви про збільшення позовних
вимог згідно зі ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
можливе лише до
прийняття рішення по справі. Крім того, колегія суддів Вищого
господарського суду України зазначає, що залишаючи без змін
рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсною
другої податкової вимоги у сумі 180118, 96 грн., апеляційний суд
не врахував того, що сума на яку можуть бути внесені зміни до
картки особового рахунку не може перевищувати зазначену суму та
те, що за даними картки особового рахунку обліковуються суми,
які відповідають сумі, вказаній у податковій вимозі та в повній
мірі не дослідив ці обставини.
За таких обставин, судова колегія Вищого господарського суду
України, виходячи із меж перегляду справи, встановлених статтею
111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
за якими касаційна інстанція не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того, чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти
докази, дійшла висновку про скасування прийнятих у справі
судових актів з передачею справи на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
12.01.2004р. та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 24-25.03.2004р. зі справи
№ 2-7/98-2004(2-7/13643-2003) – скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Автономної Республіки Крим.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі
– задовольнити частково.