ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.07.2004 Справа N 49/18-02
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С., (головуючого)
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м.Києві
касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "XXX"
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 10.02.2004 року
у справі за позовом Державного підприємства "YYY" в особі
відокремленого підрозділу H-cької атомної
електричної станції
до Відкритого акціонерного товариства "XXX"
про витребування майна
УСТАНОВИВ:
У лютому 2002 року позивач звернувся до господарського суду
Київської області з позовною заявою до відповідача про
витребування майна на підставі ст.50 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
, посилаючись на те, що останньому було
передано бульдозер ДЗ-42 на базі трактора ДТ-75 для монтажу на
ньому екскаваторного обладнання без укладення договору, але
відповідач зобов'язань з виконання робіт не виконав і передане
майно вартістю 29584,80 грн. не повернув.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач збільшив
розмір заявлених позовних вимог і просив витребувати у відповідача
спірне майно вартістю 56726,00 грн. або стягнути його вартість.
Рішенням господарського суду Київської області від 23.06.2003 року
позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
10.02.2004 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене
без змін.
У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом порушено норми
матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ним
рішення скасувати та справу передати на новий розгляд до суду
першої інстанції.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що оскаржені судові
рішення відповідають законодавству і просить залишити їх без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи
касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи
і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що між сторонами було складено
акт прийняття бульдозера ДЗ-42 на базі трактора ДТ-75 від
17.03.1998 року для доукомплектації обладнанням ЕТР-1601. З метою
договірного оформлення відносин сторони пропонували одна одній
укласти договір на виконання робіт по монтажу обладнання ЕТР-1601
на спірному тракторі, але зазначений договір не було укладено. У
подальшому, як встановлено судом, між сторонами виник спір з
оплати позивачем виконаних відповідачем робіт.
Відповідно до вимог ч.3 ст.101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
в
апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що
не булли предметом розгляду в суді першої інстанції.
Проте, апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції
на зазначені вимоги норми процесуального права уваги не звернув та
прийняв і розглянув заяву позивача (а.с. 232) про зміну підстав
вимог, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Разом з цим, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених
позовних вимог, задовольнивши позов з підстав, на які позивач не
посилався, чим порушив конституційний принцип диспозитивності,
передбачений ст.129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
До того ж, судами обох інстанцій не було належним чином перевірено
доводи сторін щодо вартості спірного майна та не було її з'ясовано
в порушення ст.43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а звідси, не наведено
цим обставинам правової оцінки.
За вимогами ст.84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
при задоволенні позову в
резолютивній частині рішення вказується, зокрема, найменування
майна, що підлягає передачі і місце його знаходження (у спорі про
передачу майна).
У той же час суд, задовольнивши позов про передачу спірного майна
в порушення вимог зазначеної норми процесуального права в
прийнятому рішенні місце його знаходження не вказав.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України викладених у
п.п. 1,6,7 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення"
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі
вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши
обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального
права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх
відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини,
або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про
встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом
обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а
також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при
задоволенні грошових та інших майнових вимог.
Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати.
В резолютивній частині рішення, зокрема, має бути зазначено
вартість майна, яку належить стягнути з відповідача, якщо при
виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде.
Судові рішення попередніх інстанцій в даній справі за своїм
змістом цим вимогам не відповідають.
За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати
законними й обгрунованими, і тому вони підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду слід врахувати викладене і
вирішити спір відповідно до вимог закону.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "XXX"
задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
10.02.2004 року та рішення господарського суду Київської області
від 23.06.2003 року скасувати, і справу № 49/18-02 передати на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий В.Перепічай
Судді І.Вовк
П.Гончарук