ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2004                              Справа N 34/392

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

суддів

розглянувши у  відкритому  судовому  засіданні  касаційну   скаргу

товариства   з   обмеженою   відповідальністю   "А"  на  постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 9  березня

2004  року  у  справі  №  34/392 за позовом товариства з обмеженою

відповідальністю "ОСП" до товариства з обмеженою  відповідальністю

"А" про стягнення суми, -

                        В С Т А Н О В И В:

У листопаді  2003  року  товариство  з  обмеженою відповідальністю

"ОСП" звернулось до господарського суду Дніпропетровської  області

з  позовом  до  товариства  з  обмеженою  відповідальністю "А" про

стягнення  безпідставно  отриманих  коштів  в  сумі  50000   грн.,

посилаючись на те,  що між сторонами у справі договір від 1 травня

2000 року не укладався і товар за вказаним договором поставлено не

було.

Рішенням господарського  суду  Дніпропетровської  області  від  26

грудня 2003 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського

апеляційного  господарського  суду від 9 березня 2004 року,  позов

задоволено.  Стягнуто з відповідача на користь позивача 50000 грн.

та судові витрати.

В касаційній  скарзі  відповідач  просить скасувати постановлені у

справі  судові  рішення,  а  провадження   у   справі   припинити,

посилаючись  на те,  що судами попередніх інстанцій порушені норми

матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення  представників  сторін,  вивчивши   матеріали

справи,  обговоривши  доводи  касаційної  скарги,  суд вважає,  що

касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається  з  матеріалів  справи  та  встановлено  попередніми

судовими   інстанціями,   4  липня  2000  року  позивач  помилково

перерахував  відповідачу  грошові  кошти  в  сумі  50000  грн.  за

платіжним дорученням № 175, в якому зазначено призначення платежу:

"плата за муку згідно договору від 1  травня  2000  року".  Проте,

договір  від  1  травня  2000  року  сторонами  не  укладався,  що

позивачем та відповідачем не оспорюється.

Задовольняючи позов та залишаючи рішення місцевого суду без  змін,

попередні  судові  інстанції  виходили з вимог ст.  469 Цивільного

кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
        ,  якою встановлено, що особа, отримавши

майно за рахунок другої особи без достатніх підстав,  встановлених

законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно отримане

майно   цій  особі,  та  того,  що  доказів  повернення  помилково

перерахованих відповідачу грошових коштів останнім  не  надано,  а

тому позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Вказаний висновок   попередніх   судових   інстанцій  є  законним,

відповідає нормам матеріального і процесуального права,  а  доводи

касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене,  підстав для зміни або скасування прийнятих

судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст.  111-5,  111-7,  111-9,   111-11   Господарського

процесуального  кодексу  України ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  Вищий господарський

суд України -

                       П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу  товариства  з  обмеженою  відповідальністю   "А"

залишити   без   задоволення,   а   рішення   господарського  суду

Дніпропетровської області від 26 грудня  2003  року  та  постанову

Дніпропетровського  апеляційного господарського суду від 9 березня

2004 року у справі № 34/392 без змін.