ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.07.2004 Справа N 9/415
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому Відкритого акціонерного товариства
судовому засіданні “Н” в особі Качанівського
касаційну скаргу газопереробного заводу,
с.м. Павлівка
на постанову від 24.11.2003
Харківського апеляційного
господарського суду
у справі № 9/415
господарського суду Сумської області
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “П”, м. Полтава
до Відкритого акціонерного товариства
“Н” в особі Качанівського
газопереробного заводу,
с. м. Павлівка
про стягнення 114 900,00 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Сумської області від 22.09.2003
задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю
“Посіпол” до Відкритого акціонерного товариства “Н” в особі
Качанівського газопереробного заводу про стягнення 114 900 грн.;
стягнуто з відповідача на користь позивача борг в сумі 114 900
грн. та відповідні судові витрати. Зустрічна позовна заява про
стягнення з позивача неустойки в сумі 11 490 грн. за порушення
термінів поставки повернена; повернено з Державного бюджету
України ВАТ “Н” в особі Качанівського газопереробного заводу
державне мито у сумі 114,90 грн.
Суд мотивував своє рішення тим, що факт поставки товару на суму
114 900 грн. на підставі договору № 82/1181-МТР від 23.09.2002
підтверджується накладною № 1452 від 05.11.2002 та дорученням
від 06.11.2002, а тому позовні вимоги обґрунтовані.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
24.11.2003 залишено без змін рішення господарського суду
Сумської області від 22.09.2003 з тих же підстав.
Оскаржуючи постанову апеляційної інстанції та рішення
господарського суду скаржник просить їх скасувати посилаючись на
те, що при винесенні постанови апеляційним судом порушено норми
матеріального та процесуального права, а саме ст. 5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в
частині того, що сторони застосовують заходи досудового
врегулювання господарського спору у випадках передбачених цим
Кодексом, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено
договором.
Скаржник зазначає, що претензійна вимога на адресу Відкритого
акціонерного товариства “Н” не надходила. Незважаючи на
викладене, судом не застосовані наслідки п. 7 ст. 63
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “П” та Відкритим
акціонерним товариством “Н” в особі Качанівського
газопереробного заводу укладено договір № 82/1181-МТР від
23.09.2002.
Пунктом 9.3 Договору передбачено, що спори, що виникають між
сторонами щодо оплати товару, можуть бути передані на вирішення
господарського суду за умови додержання сторонами порядку їх
досудового врегулювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
сторони застосовують заходи досудового
врегулювання господарського спору у випадках, передбачених цим
Кодексом, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено
договором.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено та
підтверджено матеріалами справи, що позивач направив
Качанівському газопереробному заводу претензію № 163 від
05.05.2003 про повернення боргу в сумі 114 900 грн.
Положенням Качанівського газопереробного заводу ВАТ “Н”
затвердженого другими загальними зборами акціонерів ВАТ “Н”
протокол від 12.10.1998 року передбачено, що ведення претензійно-
позовної роботи по укладених ГЗП договорах покладено саме на
Качанівський газопереробний завод до якого і звернувся позивач.
Доводи скаржника про те, що претензійна вимога на адресу
Відкритого акціонерного товариства “Н” не надходила відхилені
судом та спростовуються вище викладеним.
За таких обставин, Вищий господарський суд України вважає
юридичну оцінку, дану судом першої та апеляційної інстанції
обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та
чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної
скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 24.11.2003 у
справі № 9/415 без змін.