ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.07.2004 Справа N 7/4-04-16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю “І” на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 14.04.2004р. та на рішення
господарського суду Одеської області від 24.02.2004р. у справі
за позовом Дочірнього підприємства “І” товариства з обмеженою
відповідальністю виробничо-технічного підприємства “І” до
Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю
“І”
про стягнення сум
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши
матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд
У С Т А Н О В И В:
У грудні 2003р. Дочірнє підприємство “І” товариства з обмеженою
відповідальністю виробничо-технічного підприємства “І” (далі ДП
“І”) пред’явило в господарському суді позов до
Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю
“І” (далі – СТОВ “І”) про стягнення 1506,47 грн. боргу, який
виник внаслідок часткової сплати відповідачем за ремонт
автомобіля.
Рішенням господарського суду Одеської області від 24.02.2004р.,
залишеним без змін постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 14.04.2004р., позов було задоволено, з
СТОВ “І” на користь ДП “І” ТОВ ВТП “І” стягнуто1506,47 грн.
основного боргу.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 14.04.2004р. і
рішення господарського суду Одеської області від 24.02.2004р. та
прийняти нове рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на
порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(діяв на період
спірних правовідносин) зобов’язання повинні виконуватися
належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок
закону, акта планування, договору, а при відсутності таких
вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 332 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, за договором підряду
підрядчик зобов'язується виконати на свій риск певну роботу за
завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник
зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи,
08.09.2003р. представник СТОВ “І” звернувся до ДП “І” з листом №
406 від 08.09.2003р. за яким товариство просило провести ремонт
паливної апаратури автомобіля, оплата гарантувалася по факту
виконаних робіт.
На отримання виконаних робіт представником СГ ТОВ „І" була
надана довіреність ЯЖЧ № 033953 від 08.09.2003р.
Того ж дня роботи по ремонту автомобіля були виконані, та було
пўдписано акт виконаних робіт № 000488 від 08.09.2003р., згідно
з яким роботи були виконані в повному обсязі, та сторони
претензій одна до одної не мають, представник замовника роботу
на суму 2135,90грн. прийняв та отримав видаткові накладні
№ -000002610/2311 від 08.09.2003р. на суму 947,20грн.,
№ 000002612/2314 від 08.09.2003р. на суму 550,80грн.,
№ 000002613/2315 від 08.09.2003р. на суму 241,90грн., решта
накладних не видавалася, оскільки на рахунку позивача був
залишок перерахованих відповідачем коштів в сумі 629,43грн.
Таким чином позивач свої зобов'язання по ремонту автомобіля
виконав, що не заперечується відповідачем. Проте відповідач борг
перед ДП „І" в сумі 1506,47грн. не сплатив, а тому суд дійшов
правильного висновку про стягнення з відповідача на користь
позивача заборгованості у сумі 1506,47грн.
Правильно з таким вирішенням спору погодився і суд апеляційної
інстанції.
При цьому випливає з встановлених обставин справи висновок суду
другої інстанції, що між сторонами виникли зобов’язання за
договором підряду, виходячи з їх фактичних дій, зокрема, і щодо
вартості робіт, а не на підставі укладеного письмового договору
(ст.ст. 4, 41-42 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
), а тому кошторис не
складався.
Звідси, посилання відповідача на перевищення вартості
проведеного ремонту не ґрунтувалось на матеріалах справи, як і
не відповідало тому, що зазначений висновок суду апеляційної
інстанції є суперечливим.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків про
неправильне застосування судом норм матеріального та
процесуального права, яке привело чи могло привести до
неправильного вирішення спору, а посилання в касаційній скарзі і
на недоведеність обставин справи, як і перевірку та переоцінку
доказів, то виходячи з припису ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, це виходить за межі
перегляду справи в касаційному порядку.
Керуючись ст.ст. 111-5,111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю “І” залишити без задоволення, а постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 14.04.2004р. та
рішення господарського суду Одеської області від 24.02.2004р.
без змін.