ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2004 Справа N 23/75
Вищий господарський суд України у складі: судді головуючий, суддів
розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
"ДЗ", м. Донецьк (далі - ВАТ "ДЗ")
на рішення господарського суду Донецької області від 26.03.2004
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
01.06.2004
зі справи № 23/75
за позовом Державного комунального підприємства "Т"
до ВАТ "ДЗ"
про стягнення збитків у сумі 1376, 83 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
В С Т А Н О В И В:
Постановою Вищого господарського суду України від 19.02.2003
скасовано рішення господарського суду Донецької області від
16.09.2002 та постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 10.12.2002, а справу передано на новий розгляд до суду
першої інстанції. Постанову касаційної інстанції мотивовано
порушенням правил призначення судової експертизи у цій справі.
До винесення рішення судом першої інстанції по суті спору державне
комунальне підприємство "Т" було перейменовано у комунальне
підприємство "А" (далі - КП "А").
Рішенням господарського суду Донецької області від 26.03.2004,
залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 01.06.2004, позов задоволено: з ВАТ "ДЗ"
стягнуто на користь КП 1169,55 грн. збитків. Рішення судових
інстанцій по суті спору мотивовано посиланням на статті 440, 441,
450 та 453 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі -
ЦК УРСР) з огляду на те, що позивачем доведено факти події
дорожно-транспортної пригоди (далі - ДТП), розмір заподіяних йому
збитків та встановлено вину водія відповідача у скоєнні ДТП.
У касаційній скарзі від 07.06.2004 до Вищого господарського суду
України ВАТ "ДЗ" просить скасувати зазначені рішення судових
інстанції у цій справі. Скарга мотивується тим, що:
по-перше, судового експерта не було попереджено про
відповідальність, передбачену статтями 384 і 385 Кримінального
jndejqs України ( 2341-14 ) (2341-14)
;
по-друге, судова експертиза проводилась особами, які не мають
статусу судового експерта;
по-третє, судом безпідставно включено до розрахунку суми збитків
податок на додану вартість (далі - ПДВ), що є порушенням вимог
статті 3 Закону "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
;
судом помилково застосовано до спірних відносин сторін норми ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, а не норми Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(далі - ЦК України), що підлягали застосуванню на підставі припису
частини 2 статті 5 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.
Представники Державного комунального підприємства "Т" та ВАТ "ДЗ"
в судове засідання не з'явились.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
застосування судовими інстанціями норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для скасування їх судових рішень.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- з вини водія автомобіля відповідача скоєно ДТП, за наслідками
якої було перекрито проїзну частину вулиці та спричинено перешкоди
для руху тролейбусів;
- затримкою руху тролейбусів на 35 хвилин було заподіяно збитки
позивачеві;
- у процесі розгляду справи Т зменшило розмір позовних вимог про
відшкодування збитків до суми у 1274,94 грн. У розрахунок своїх
збитків позивач включив, зокрема, нараховану суму ПДВ, базу
оподаткування яким становила оціночна вартість заподіяної шкоди;
- судовий експерт у своєму висновку оцінив збитки позивача у формі
не одержаних внаслідок ДТП доходів без суми ПДВ у сумі 1169,55
грн.; ПДВ за ставкою 20 відсотків бази оподаткування становить
233, 91 грн.; усього 1406, 46 грн.
Причиною спору у цій справі стало питання про правомірність оцінки
розміру відшкодування і, зокрема, включення до оціночної вартості
відшкодування суми ПДВ.
Згідно з вимогами пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування є
операції платників податку з:
продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в
тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами
оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права
власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для
погашення кредиторської заборгованості заставодавця;
ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та
отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх
використання або споживання на митній території України, в тому
числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди
(лізингу), застави та іпотеки;
вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України
та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами
митної території України.
Отже, операції з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом
підвищеної небезпеки, не є об'єктом оподаткування ПДВ. Тому
судовими інстанціями у цій справі правильно задоволено вимоги
позивача про відшкодування шкоди у сумі 1169,55 грн., у розрахунок
якої не включено нараховану суму ПДВ на оціночну вартість
заподіяної шкоди.
Доводи ВАТ "ДЗ" стосовно порушення судовими інстанціями норм
процесуального права є безпідставними.
Відповідно до пункту 10 роз'яснення президії Вищого арбітражного
суду України від 11.11.1998 № 02-5/424 "Про деякі питання практики
призначення судової експертизи" ( v_424800-98 ) (v_424800-98)
за змістом статті
14 Закону України "Про судову експертизу" ( 4038-12 ) (4038-12)
, згідно з
якою експерта може бути притягнуто до дисциплінарної,
матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності,
судовим експертом може бути виключно фізична особа, яка повинна
підписати свій висновок (акт експертизи), хоча б проведення
судової експертизи було покладено на відповідну державну установу,
відомчу службу або підприємницьку структуру. Тому, призначаючи
судову експертизу, господарський суд в цій же ухвалі зазначає, що
особа чи особи, які безпосередньо проводитимуть судову експертизу,
несуть відповідальність, передбачену статтями 384 і 385
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (2341-14)
за дачу завідомо
неправдивого висновку або відмову дати висновок та за відмову без
поважних причин від виконання покладених на них обов'язків.
Ухвалою суду першої інстанції від 14.05.2003 було призначено
судову експертизу, в якій попереджено осіб, які безпосередньо
будуть проводити судову експертизу, про відповідальність,
передбачену статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України
( 2341-14 ) (2341-14)
за дачу завідомо неправдивого висновку або відмову
дати висновок та за відмову без поважних причин від виконання
покладених на них обов'язків (а. с. № 137, том 1). В експертному
висновку за результатами економіко-бухгалтерської експертизи також
зазначено, що експерти попереджені про відповідальність,
передбачену статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України
( 2341-14 ) (2341-14)
.
Отже, немає підстав для висновку про відсутність попередження
судових експертів щодо відповідальності за дачу завідомо
неправдивого висновку або відмову дати висновок та за відмову без
поважних причин від виконання покладених на них обов'язків.
Відповідно до частини третьої статті 41 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
проведення
судової експертизи має бути доручено компетентним організаціям чи
безпосередньо спеціалістам, які володіють необхідними для цього
знаннями.
У статті 11 Закону України "Про судову експертизу" ( 4038-12 ) (4038-12)
визначено:
"Не можуть залучатися до виконання обов'язків судового експерта
особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а
також ті, які мають судимість.
Інші обставини, що забороняють участь особи як експерта в
судочинстві, передбачаються процесуальним законодавством".
Скаржником не наведено достатньо обгрунтованих доводів про те, що
особи, які провели судову експертизу у справі, не можуть бути
призначені судовими експертами згідно з приписами статті 11 Закону
України "Про судову експертизу" ( 4038-12 ) (4038-12)
.
Отже, немає підстав для висновку про порушення судовими
інстанціями правил призначення і проведення судової експертизи у
справі.
Висновок скаржника про неправильне застосування судовими
інстанціями до спірних відносин сторін норм ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є
помилковим. У частині 2 статті 5 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визначено,
що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім
випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну
відповідальність особи. Отже, цей припис не може обгрунтувати
необхідність застосування до спірних відносин сторін норм ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
. Крім того, судом першої інстанції вперше
прийнято рішення по суті спору у цій справі 16.09.2002, тобто у
період часу, коли був чинним ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
На підставі викладеного судовими інстанція з достатньою повнотою
встановлено обставини справи і їм дано правильну юридичну оцінку.
Керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Донецької області від 26.03.2004 та
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
01.06.2004 зі справи № 23/75 залишити без змін, а скаргу
відкритого акціонерного товариства "ДЗ" - без задоволення.