ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2004 Справа N 20/17
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -
головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.,
розглянувши касаційну скаргу P-ського районного центру зайнятості,
смт. Р-ськ Луганської області (далі - центр зайнятості)
на рішення господарського суду Луганської області від 04.03.2004
p.
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
11.05.2004 p.
зі справи № 20/17
за позовом прокурора P-ського району в інтересах держави в особі
центру зайнятості
до товариства з обмеженою відповідальністю "XXX", с. Н-ськ
P-ського району Луганської області (далі - ТОВ "XXX")
про стягнення 5909,69 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Прокурор P-ського району Луганської області подав до
господарського суду Луганської області позов в інтересах держави в
особі центру зайнятості до ТОВ "XXX" про стягнення заборгованості
(недоїмки) зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування на випадок безробіття в сумі
5909,69 грн.
Рішенням названого господарського суду від 04.03.2004 (суддя Кірпа
Г.С.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 11.05.2004 (колегія суддів у складі:
Українська Р.М. - головуючий, судді Волков Р.В. і Калантай М.В.),
у задоволенні позову відмовлено.
У прийнятті зазначених рішення та постанови судові інстанції
виходили з того, що центр зайнятості не може бути органом
стягнення у розумінні Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України центр
зайнятості просить скасувати постанову апеляційної інстанції та
передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу
мотивовано тим, що дія названого Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
не поширюється
на порядок стягнення заборгованості із страхових внесків на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а центр
зайнятості зобов'язаний в судовому порядку стягувати із
страхувальників недоїмку та фінансові санкції зі сплати страхових
внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального
страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлені про час і
місце розгляду касаційної скарги. Представники сторін у судове
засідання не з'явилися. Від центру зайнятості надійшло клопотання
щодо розгляду даної справи Вищим господарським судом України без
участі представників центру зайнятості.
Перевіривши правильність застосування судовими інстанціями норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що згідно з
розрахунковою відомістю про нарахування і перерахування страхових
внесків до Фонду у ТОВ "XXX" існує заборгованість (недоїмка) зі
сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття за 9 місяців 2003 року в сумі
5909,69 грн.
Відповідно до преамбули та статті 1 Закону України "Про проведення
у Запорізькій, Луганській та Львівській областях експерименту з
підвищення ефективності роботи державних цільових фондів"
( 2057-14 ) (2057-14)
у названих областях протягом періоду, визначеного
Кабінетом Міністрів України, проводиться експеримент щодо
виконання Пенсійним фондом України функцій по реєстрації
страхувальників, формуванню та веденню інформаційної системи,
здійсненню контролю за повнотою та своєчасністю справляння зборів,
зокрема, на обов'язкове соціальне страхування на випадок
безробіття.
Згідно із статтею 2 названого Закону ( 2057-14 ) (2057-14)
право стягнення з
платників донарахованих за результатами перевірок сум збору на
обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття, а також
суми недоїмки, пені за цим збором надано Пенсійному фонду України.
Відповідно до цього Закону постановою Кабінету Міністрів України
від 07.03.2001 № 216 "Про організаційне забезпечення проведення у
Запорізькій, Луганській та Львівській областях експерименту з
підвищення ефективності роботи державних цільових фондів"
( 216-2001-п ) (216-2001-п)
:
-встановлено, що зазначений експеримент проводиться протягом 12
місяців, починаючи з 01.04.2001; в подальшому проведення
експерименту продовжено до 01.01.2005 (постанова Кабінету
Міністрів України від 30.05.2002 № 702 ( 702-2002-п ) (702-2002-п)
);
-затверджено Порядок проведення у Запорізькій, Луганській та
Львівській областях експерименту з підвищення ефективності роботи
державних цільових фондів ( 216-2001-п ) (216-2001-п)
(далі - Порядок).
Пункт 1 Порядку ( 216-2001-п ) (216-2001-п)
покладає виконання функцій з
реєстрації страхувальників, формування та ведення інформаційної
системи відомостей про застрахованих осіб, здійснення контролю за
повнотою та своєчасністю сплати внесків на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування на випадок безробіття на Пенсійний
фонд. Розмір та порядок справляння зазначених внесків, порядок їх
обчислення, а також відповідальність за несвоєчасну їх сплату, в
тому числі сплату їх у неповному обсязі страхувальниками,
регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне
страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
.
Пунктом 5 Порядку ( 216-2001-п ) (216-2001-п)
встановлено, що суми страхових
внесків, сплачених у неповному обсязі або несвоєчасно, стягуються
районними, міськими, районними у містах відділами Пенсійного фонду
з платників із застосуванням фінансових санкцій, передбачених
Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
.
Наведені законодавчі приписи свідчать про те, що на час виникнення
спірних правовідносин та вирішення даного спору господарським
судом функції зі стягнення страхових внесків, сплачених у
неповному обсязі або несвоєчасно, покладалися на відповідний орган
Пенсійного фонду України, а не на позивача в даній справі.
Відповідно ж до частини другої статті 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Таким чином, попередні судові інстанції дійшли правильного
висновку про відсутність підстав для задоволення позову в даній
справі.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Луганської області від 04.03.2004 p.
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
11.05.2004 p, зі справи № 20/17 залишити без змін, а касаційну
скаргу P-ського районного центру зайнятості - без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь