ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2004 Справа N 13/201
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Удовиченка О.С.,
суддів Бур'янової С.С., Яценко О.В.
розглянувши
касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів
на рішення господарського суду Запорізької області
від 09.04.2004 року
у справі № 13/201
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів
до ВАТ "XXX"
про стягнення 13894,65 грн.
За участю представників сторін
від позивача не з'явився,
від відповідача не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 09.04.2004
року (суддя Серкіз В.Г.) відмовлено в задоволенні позовних вимог
Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів до відповідача про стягнення штрафних санкцій за
нестворені робочі місця для інвалідів в 2002 році у сумі 13894,65
грн. Суд, в обгрунтування прийнятого рішення посилається на ст.
250 та ч. 2 п. 4 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
і ст.ст. 19, 20 Закону України "Про
основи соціальної захищеності інвалідів на Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Не погоджуючись з судовим рішенням суду першої інстанції, позивач
звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду
України в якій просить скасувати рішення господарського суду
Запорізької області від 09.04.2004 року, посилаючись на невірне
застосування судом норм матеріального права, а саме положень
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та Закону України "Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Доповідач по справі - суддя Бур'янова С.С.
Заслухавши суддю - доповідача, проаналізувавши правильність
застосування судом норм матеріального і процесуального права,
судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено господарським судом, відповідачем не виконані
вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів на Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, що передбачає створення робочих
місць, призначених для працевлаштування інвалідів не нижче 4
відсотків від загальної чисельності працюючих на підприємстві.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів на Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(в редакції від
05.07.2001 р. ( 2606-14 ) (2606-14)
) для підприємств (об'єднань), установ і
організацій незалежно від форми власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік - у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств
(об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і
господарювання у разі незабезпечення нормативів несуть
відповідальність у встановленому законом порядку.
За ст. 20 зазначеного Закону ( 875-12 ) (875-12)
підприємства, установи і
організації незалежно від форми власності і господарювання, де
кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом,
передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону ( 875-12 ) (875-12)
, щороку сплачують
відповідним відділенням Фонду України соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві,
установі і організації за кожне робоче місце, не зайняте
інвалідом.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів на Україні" ( 875-12 ) (875-12)
Фонд України
соціального захисту населення є органом на який покладено
зобов'язання здійснювати фінансування роботи по соціальній
захищеності інвалідів.
Згідно Положення про Фонд соціального захисту інвалідів
( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів
України від 26.09.2002р. № 1434, Фонд соціального захисту
інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у
складі Мінпраці та підпорядковується йому.
Виходячи зі змісту ст. 238 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
за порушення встановлених законодавчими актами правил
здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання
можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади
або органами місцевого самоврядування адміністративно -
господарські санкції, тобто заходи організаційно - правового або
майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення
суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Як видно з наведеної норми, адміністративно - господарські санкції
відрізняються від інших санкцій, що застосовуються до суб'єктів
господарювання, наявністю у цих відносин особливого суб'єкта,
такого як державний орган виконавчої влади або виконавчий орган
місцевого самоврядування.
Таким чином, суд першої інстанції дав невірну правову оцінку тому,
що позивач - Запорізьке обласне відділення Фонду соціального
захисту інвалідів, за своїм правовим статусом є суб'єктом
адміністративно-господарських відносин в розумінні ст. 238
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та невірно застосував цю
статтю, оскільки Запорізьке обласне відділення Фонду соціального
захисту інвалідів не є державним органом виконавчої влади чи
виконавчим органом місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для скасування або зміни
рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення
або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального
права.
Згідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
переглядаючи у касаційному порядку судові рішення,
касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин
справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги,
що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Вищий господарський суд України не може прийняте нове рішення по
справі, оскільки судом першої інстанції не було досліджено всіх
обставин справи та не надано їм оцінки.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що рішення
господарського суду Запорізької області не відповідає вимогам
господарського процесуального законодавства, в зв'язку з чим
підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду
першої інстанції.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 09.04.2004
року скасувати.
Справу передати до господарського суду Запорізької області на
новий розгляд.
Головуючий Удовиченко О.С.
Судді Бур'янова С.С.
Яценко О.В.