ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2004 Справа N 13/364/24
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу Фонду комунального майна
Чернігівської міської ради
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
19.03.2004р.
у справі № 13/364/24
за позовом Фонду комунального майна Чернігівської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю “СВС”
про спонукання підписання договору,
В С Т А Н О В И В:
Фонд комунального майна Чернігівської міської ради звернувся до
господарського суду Чернігівської області з позовом до
Товариства з обмеженою відповідальністю “СВС” про спонукання
підписання договору оренди.
Позов мотивовано тим, що згідно договорів купівлі-продажу від
11.04.1996 р. № 5-2093 та № 1-1410 від 29.05.1997р. відповідач є
власником другого, третього поверхів та частини підвалу
триповерхневої будівлі по вул.Родімцева,5 у м. Чернігові.
Утім, приміщеннями коридорів, тамбурів, сходових клітин та
коморою на першому поверсі будівлі по вул.Родімцева, 5
(загальною площею 67,7 м2), що є власністю позивача, відповідач
користується без його згоди, безоплатно та без укладання
відповідного договору оренди.
Оскільки відповідач відмовляється підписати примірник договору
оренди, надісланий йому позивачем листами № 7-3/1243 від
10.11.2003р. та № 7-4/1313 від 21.11.2003р., то позивач
звернувся до господарського суду з даним позовом.
Ухвалою господарського суду Чернігівської області від
23.01.2004р., залишеною без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 19.03.2004р., провадження у
справі припинено з посиланням на те, що даний спір не підлягає
вирішенню в господарських судах України.
Суди двох інстанцій мотивували оскаржувані судові акти тим, що
до спірних відносин застосовуються норми Господарського кодексу
(ГК) України, розділ 20 якого “Господарські договори”
регламентує загальний та особливий порядок укладання
господарських договорів.
Нормами ст.ст. 181-183 ГК України передбачено наявність
протоколу розбіжностей щодо умов договору.
Оскільки заявлена вимога про спонукання підписання ТОВ “СВС”
договору оренди комунального майна не відповідає вимогам норм
матеріального та процесуального права, то суди двох інстанцій
дійшли висновку про те, що вказаний спір не підлягає вирішенню в
господарських судах України.
Не погоджуючись з вказаними ухвалою та постановою, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд вказані судові акти скасувати як
такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального права, а саме
ст.ст. 181, 187 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
,
ст.ст. 6, 649 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 3, 9
Закону України “Про оренду державного та комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
і норм процесуального права, а саме ст.ст. 12, 101,
105 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
передати справу на розгляд місцевому господарському суду.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судом норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну
скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Так, згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами
для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального
чи процесуального права.
Відповідно до ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, одним
з основних принципів судочинства, є законність. Принцип
законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при
вирішенні справ повинен не лише правильно застосовувати норми
матеріального права до взаємовідносин сторін, а й додержуватись
норм процесуального права.
Статтею 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що у процесі
перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у
справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
При цьому, в апеляційній інстанції справи переглядаються за
правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням
особливостей, передбачених розділом ХІІ ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
(ст. 99).
В силу ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, за наслідками розгляду
апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає
постанову, в якій мають бути зазначені, зокрема, обставини
справи встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими
апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви
застосування законів та інших нормативних актів; висновки за
результатами розгляду апеляційної скарги.
Утім, прийнята у даній справі оскаржувана постанова наведеним
вимогам процесуального права не відповідає.
Висновок господарських судів першої та апеляційної інстанцій про
те, що спір про спонукання підписання договору не підлягає
вирішенню у господарських судах України, колегія суддів вважає
помилковим з огляду на таке.
Так, в силу ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, підприємства,
установи, організації мають право звертатися до господарського
суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за
захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних
законом інтересів.
Відповідно до ст. 12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарським судам
підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні,
розірванні і виконанні господарських договорів та з інших
підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з
підстав, зазначених у законодавстві.
Згідно з ч. 2 ст. 21 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
позивачами є
підприємства та організації, що подали позов про захист
порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом
інтересу.
В силу ст. 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд порушує
провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та
організацій, які звертаються до господарського суду за захистом
своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону
України “Про судоустрій України” ( 3018-14 ) (3018-14)
є, зокрема, захист
гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних
інтересів юридичних осіб.
Отже, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по
суті, суд повинен з’ясувати наявність чи відсутність факту
порушення або оспорення і відповідно ухвалити рішення про захист
порушеного права або відмову позивачу у захисті, встановивши
безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Утім, при розгляді даного спору по суті, суд першої інстанції,
вказавши на відсутність протоколу розбіжностей щодо умов
договору, передчасно дійшов висновку про відсутність самого
спору між сторонами даної справи, і відтак помилково припинив
своєю ухвалою провадження у справі з посиланням на п. 1 ст. 80
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а апеляційна інстанція залишила її в
силі, тоді як суд повинен був розглянути заявлений позов по суті
і ухвалити відповідне рішення.
Так, відповідно до ч. 2 п. 4 розділу ІХ Прикінцевих положень
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, до господарських
відносин, що виникли до набрання чинності відповідними
положеннями Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
,
зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків,
які продовжують існувати або виникли після набрання чинності
цими положеннями.
Оскільки обов’язок відповідача, на який посилається позивач, а
саме підписати договір оренди комунального майна, продовжує
існувати, то до спірних правовідносин повинні застосовуватися
норми Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Порядок укладання договорів визначений ст.ст. 179-188
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
В силу ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається
укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та
формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
При цьому, оскільки господарські зобов’язання сторін грунтуються
на засадах, зокрема, ініціативи, для того, щоб вступити в
договірні відносини, одна із сторін повинна звернутися до іншої
з пропозицією про укладення договору на певних умовах.
Інша сторона може як погодитись з такою пропозицією та надати
згоду на укладенні договору, так і відмовитися від укладання
того договору в цілому або на запропонованих іншою стороною
умовах, оскільки відносини сторін при укладенні договору
ґрунтуються також на засадах рівності та диспозитивності, що
передбачає можливість вибору, у межах встановлених законом,
певної поведінки.
ТОВ “СВС” листом від 13.11.2003р. № 48 (а.с.46) відмовився
підписати примірник договору оренди, надісланий йому позивачем
листами № 7-3/1243 від 10.11.2003р. та № 7-4/1313 від
21.11.2003р. (а.с.46,49), у зв’язку з чим позивачем подано даний
позов.
В силу ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
укладання господарського договору є обов’язковим для сторін,
якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є
обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених
законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості
укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання
чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Особливості ж укладання господарських договорів на основі
вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів
передбачені ст. 184 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими
Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей,
передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами
щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
).
Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, спори, що виникають при укладанні господарських
договорів за державним замовленням, або договорів, укладення
яких є обов’язковим на підставі закону та в інших випадках,
встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні
спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це
передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов’язані укласти
певний господарський договір на підставі укладеного між ними
попереднього договору.
Частиною другою ст. 649 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
також передбачено, що розбіжності, що виникли між сторонами при
укладенні договору не на підставі правового акта органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу
місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках,
встановлених за домовленістю сторін або законом.
Разом з тим, суд першої інстанції за наявності спору між
сторонами даної справи, що виник при укладені договору оренди на
майно, не з’ясував фактичних обставин, що входять до предмету
доказування у цій справі, а саме наявність або відсутність
підстав для укладання такого договору, які можуть випливати із
домовленості сторін при укладенні договорів купівлі-продажу від
11.04.1996р. № 5-2093 та від 29.05.1997 р. № 1-1410 чи
безпосередньо із закону. Також судом не дано належної оцінки
запереченням відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву
(а.с.56), в якому він стверджує про те, що майно, яке є
предметом договору оренди, належить йому на праві власності.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції припинивши
своєю ухвалою провадження у даній справі, яка залишена
апеляційною інстанцією без змін, ухилився від здійснення
правосуддя, у зв’язку з чим заявлений позов залишився не
розглянутим, а право позивача на судовий захист – порушеним.
Враховуючи викладене, оскаржувані судові акти у даній справі
підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду слід
урахувати викладене, вжити всіх передбачених законом заходів до
всебічного, повного й об’єктивного з’ясування обставин справи,
дійсних прав та обов’язків сторін і залежно від установленого
постановити обгрунтоване рішення.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вказівки, що
містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Фонду комунального майна Чернігівської
міської ради задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
19.03.2004р. та ухвалу господарського суду Чернігівської області
від 23.01.2004р. у справі № 13/364/24 скасувати.
3. Справу передати до господарського суду Чернігівської області
на новий розгляд.