ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2004 Справа N 11/467-03
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М., Палій В.М.,
за участю представників сторін А.А.А. (дов. від 15.07.04), Б.Б.Б.
(дов. від 10.03.04), розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Українсько-американської фірми "XXX" - товариство
з обмеженою відповідальністю
на постанову від 26 березня 2004 року Харківського
апеляційного господарського суду
у справі № 11/467-03
за позовом споживчого товариства "YYY"
до Українсько - американської фірми "XXX" - товариство
з обмеженою відповідальністю
про стягнення 7 250, 86 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 28 листопада 2003 року господарського суду
Харківської області (суддя М. Черленяк) в позові відмовлено з
мотивів відсутності між сторонами договірних відносин.
Постановою від 26 березня 2004 року Харківського апеляційного
господарського суду (судді Л. Слюсарева, Н. Білоконь, В. Фоміна)
рішення скасовано та позов задоволено частково: стягнуто з
відповідача на користь позивача 6 803, 70 грн. заборгованості по
оплаті за послуги, 326, 67 грн. пені, 71, 30 грн. та 35, 65 грн.
витрат по сплаті держмита, 118 грн. витрат по забезпеченню
інформаційно-технічного обслуговування судового процесу. В частині
стягнення 120, 49 грн. заборгованості провадження у справі
припинено.
Постанова мотивована наявністю між сторонами відносин
зобов'язального характеру, наданням послуг, частковим виконанням
зобов'язання з боку відповідача, зменшенням суми позову.
Українсько-американська фірма "XXX" - товариство з обмеженою
відповідальністю (далі скорочено - фірма "XXX") наполягає на
касаційному перегляді постанови апеляційної інстанції з огляду на
неправильне застосування апеляційним господарським судом приписів
статей 43, 101, пункту 1 частини першої статті 104 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Споживче товариство "YYY" доводи касаційної скарги вважає
безпідставними і в її задоволенні просить відмовити.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з наступних підстав.
Приймаючи постанову за результатами перегляду судового рішення в
апеляційному порядку, господарський суд виходив з того, що XX
листопада 2001 року між позивачем та Управлінням комунального
майна та приватизації Харківської міської ради було укладено
договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого
позивач отримав право на оренду нежитлового приміщення (будівлі)
загальною площею 4847,9 м.кв., що знаходиться в м. Харкові на вул.
Р-ській, буд. 99 "к", літера "С-8" строком до XX листопада 2002
року.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням від 2 червня 2003 року
господарського суду Харківської області по справі № 20/83-03 було
встановлено, що між державним виробничим комерційним підприємством
"ZZZ" та фірмою "XXX" був укладений договір від 3 березня 1994
року № 18 оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою:
м. Харків, вул. P-ськa, 99 - к та договір оренди нежитлового
приміщення від XX березня 1999 року № 18-а (строк дії договору до
XX березня 2004 року).
Згідно з розпорядженням від XX травня 1993 року № 471 Фонду
державного майна Харківської міської ради, правонаступником якого
є Управлінням комунального майна та приватизації Харківської
міської ради, державне виробниче підприємство "ZZZ" отримало у
повне господарське відання державне майно - забудову "QQQ",
розташоване за адресою: м. Харків, вул. P-ськa, 99 - к, загальною
площею 5981,6 м.кв. і розпорядженням № 447 від 3 травня 1993 року
приміщення були передані на баланс підприємства.
Окрім того, відповідно до розпорядження Управлінням комунального
майна та приватизації Харківської міської ради від XX березня 1994
року № 257 державне виробниче комерційне підприємство "ZZZ" було
уповноважено укласти договір оренди з фірмою "XXX".
При цьому слід зазначити, що розпорядженням Управління
комунального майна та приватизації Харківської міськради від XX
грудня 1999 року № 983 спірні нежитлові приміщення були вилучені з
балансу державного виробничого комерційного підприємства "ZZZ".
Проте, укладений між державним виробничим комерційним
підприємством "ZZZ" та фірмою "XXX" договір оренди нежитлового
приміщення від XX березня 1999 року № 18-а не було розірвано або
визнано недійсним, а тому він є дійсним.
Зазначені обставини підтверджені рішенням від 2 червня 2003 року
господарського суду Харківської області по справі № 20/83-03.
Даним судовим рішенням доведено наявність орендних правовідносин у
відповідності з договором оренди від XX березня 1999 року № 18-а
та підстави фірми "XXX" у даному приміщенні і ці факти у
відповідності зі статтею 35 Господарського процесуального Кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
вважаються доведеними.
12 листопада 2001 року між сторонами укладено договір № 01 на
виконання комунальних та експлуатаційних робіт (послуг),
відповідно до умов якого відповідач зобов'язався оплачувати
отримані послуги не пізніше 10 числа місяця , наступного за
звітним за вартістю 4, 44 грн. за 1 м.кв. займаної площі (пункти
3.2 та 3.4 договору).
Апеляційний господарський суд, дослідивши докази, прийшов до
висновку про те, що даний договір був підписаний не уповноваженою
на це особою: відповідно до Статуту фірми "XXX", зареєстрованим
виконавчим комітетом Харківської міської Ради народних депутатів
XX липня 1993 року № XX2, право на укладання договорів має її
директор.
Докази, які підтверджували б видачу довіреності іншій особі для
укладення від 12 листопада 2001 року договору № 01, відсутні.
За цих обставин господарський суд апеляційної інстанції правомірно
застосував до спірних правовідносин правило статті 63 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, за змістом якого угода,
укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на
укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і
припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють,
за умови подальшого схвалення угоди цією особою.
Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду
дійсною з моменту її укладення. Доказами такого схвалення є
вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди, як то прийняття її
до виконання, здійснення платежу другій стороні тощо.
Як встановлено апеляційним господарським судом, протягом спірного
періоду керівник фірми "XXX" отримував рахунки на оплату
комунальних послуг і експлуатаційних витрат та здійснював їх
часткову оплату за актами виконаних робіт з посиланням в платіжних
документах на даний договір.
Виходячи з того, що на час розгляду справи відповідач своїх
зобов'язань належним чином не виконав, апеляційним господарським
судом вірно застосовані правила статей 161, 162 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до яких зобов'язання
повинні виконуватись належним чином і у встановлений законом строк
відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а
одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння
зміна умов договору не допускається, тому апеляційний
господарський суд обґрунтовано задовольнив позов в частині
основного боргу.
До того ж, згідно з приписами статті 178 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та пункту 4.1 спірного договору,
апеляційний господарський суд обґрунтовано за прострочення платежу
стягнув пеню у розмірі 326, 67 грн.
Також слід зазначити, що апеляційний суд дійшов правильного
висновку про припинення провадження на підставі пункту 11 частини
першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
в частині стягнення 120,49 грн. пені, оскільки, під
час апеляційного провадження позивач зменшив суму позову.
Таким чином, висновок апеляційного суду про часткове задоволення
позовних вимог колегія суддів вважає обґрунтованим.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія
суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини
були встановлені господарським судом апеляційної інстанції на
підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих
сторонами доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм
дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм
матеріального і процесуального права.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до намагань відповідача
надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам
статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, тому судовою колегією до уваги не приймаються.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Постанову від 26 березня 2004 року Харківського апеляційного
господарського суду у справі № 11/467-03 залишити без змін, а
касаційну скаргу Українсько-американської фірми "XXX" - товариство
з обмеженою відповідальністю без задоволення.
Головуючий, суддя М. В. Кузьменко
Суддя І. М. Васищак
Суддя В. М. Палій