ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2004 Справа N 11/253
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого
типу “Ж”
на рішення господарського суду Рівненської області від
14.10.2003р. та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 09.02.2004р.
у справі № 11/253
за позовом Акціонерного товариства закритого типу “Ж”
до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “З”
3-тя особа Управління капітального будівництва Рівненської
обласної державної адміністрації
про стягнення 37 463,50 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Рівненської області від
14.10.2003р., залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 09.02.2004р., у позові
Акціонерного товариства закритого типу “Ж” до Товариства з
обмеженою відповідальністю “З”, 3-тя особа Управління
капітального будівництва Рівненської обласної державної
адміністрації про стягнення 37 463,50 грн. відмовлено та
залишено без розгляду вимогу позивача про розірвання договорів.
Рішення та постанова мотивовані тим, що заявлені позовні вимоги
не ґрунтуються ні на законі, ні на договорі, позивачем
необґрунтовані і не доведені, чим порушено порядок доказування і
подання доказів.
При цьому, вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, суди
двох інстанцій встановили, що 04.03.1993р. Управління
капітального будівництва Рівненської обласної державної
адміністрації (надалі в тексті УКБ) та ДП “Ж” уклали контракт на
будівництво онкодиспансеру м. Рівне вул.Димитрова, згідно якого,
ДП “Ж” зобов'язалося виконати роботи та послуги, а саме
спорудити об'єкти відповідно до проектно-кошторисної
документації, а УКБ - перерахувати аванс у розмірі 30% річного
обсягу робіт у 10-денний строк після підписання контракту.
Платежі здійснюються щомісячно згідно Ф-3. Даний договір
підписано представниками сторін та скріплено печатками.
АТЗТ “Ж” та ТОВ фірма “З” 05.04.1999р. уклали договір підряду на
капўтальнў будівництво № 25, згідно пп. 1-3 якого, ТОВ -
підрядник зобов'язалося побудувати, реконструювати діючі будівлі
та споруди онкодиспансеру м. Рівне вул.Тичини - у строк з
1.04.по 31.12.1999р., спорудити шатровий дах радіологічного
корпусу онкодиспансеру відповідно до проектно-кошторисної
документації на будівництво, а АТЗТ - замовник зобов'язувалось
передати затверджену проектно-кошторисну документацію,
обладнання, матеріали та забезпечити: безперервність
фінансування, сировину та енергоресурси, своєчасну комплектацію
обладнання, прийняти та оплатити виконані роботи. Вартість робіт
складає 2 500 000 грн. (п. 4 договору). Даний договір підписано
представниками сторін без застережень та скріплено печатками.
Управління капітального будівництва Рівненської обласної
державної адміністрації, АТЗТ “Ж” та ТОВ фірма “З” 05.10.2000р.
уклали договір субпідряду № 5, згідно п.п. 1,2 якого ТОВ -
підрядник зобов'язалось на власний ризик виконати роботу, а УКБ
- замовник доручило виконання та зобов'язалось прийняти та
оплатити роботу по влаштуванню покрівлі радіологічного корпусу
обласного онкодиспансеру у м. Рівне, вул.Тичини. Орієнтовна
вартість робіт складає 350 000 грн. (п. 3.2 договору). Роботи
виконуються з матеріалу УКБ – замовника (п. 4.1 договору).
Розділом 7 договору узгоджено сплату авансу у сумі 80 000 грн.,
що складає 100% вартості матеріалів та 30% - вартості робіт.
Остаточний розрахунок згідно Ф-2 при підтвердженні фактичних
витрат.
Роботи розпочинаються протягом 3 днів з моменту надання
матеріалів та виконуються протягом 20 днів (пп. 8.1, 8.2
договору). Послуги генпідряду становлять 1% від виконаних робіт
(п. 18.2 договору). Договір діє до 31.10.2000р. і може бути
пролонгований. Даний договір підписали представники сторін: УКБ
- замовник, АТЗТ “Ж” - підрядник та ТОВ фірма “З” - підрядник
без застережень та скріпили печатками.
УКБ, АТЗТ “Ж” та ТОВ фірма “З” 16.07.2001р. уклали договір
підряду, згідно п. 1 якого ТОВ - підрядник зобов'язалось на
власний ризик виконати роботу, а УКБ - замовник доручило
виконання та зобов'язалось прийняти та оплатити роботу по
влаштуванню покрівлі СТВС обласного онкодиспансеру у м. Рівне,
вул.Тичини. Орієнтовна вартість робіт складає 80 000 грн.(п. 3.2
договору). Роботи виконуються з матеріалу УКБ –замовника (п. 4.1
договору). Розділом 7 договору узгоджено сплату авансу у сумі 60
000 грн., що складає 100% вартості матеріалів та 30% вартості
робіт. Остаточний розрахунок згідно Ф-2 при підтвердженні
фактичних витрат. Роботи розпочинаються протягом 3 днів з
моменту надання матеріалів та виконуються протягом 20 днів
(пп. 8.1, 8.2 договору). Послуги підряду становлять 1% від
виконаних робіт(п. 18 договору). Договір діє до 10.08.2001р. і
може бути пролонгований. Даний договір підписали представники
сторін: УКБ- замовник, АТЗТ “Ж” – генпідрядник та ТОВ фірма “З”
- підрядник без застережень та скріпили печатками.
Отже, як встановлено судами двох інстанцій, умовами договору
підряду на капітальне будівництво № 25 від 05.04.1999р.,
договору субпідряду № 5 від 05.10.2000р. та договору підряду від
16.07.2001р. чітко визначені зобов'язання ТОВ фірма “З”, а саме
- виконання будівельно-монтажних робіт з матеріалу замовника.
Вищевказанў договори на час вирішення справи і господарському
суді - чинні, змін та доповнень до них сторони не вносили.
Суди двох інстанцій також встановили, що між сторонами даного
спору існують майнові зобов'язання, а саме - обов'язок
відповідача виконати визначену у договорах роботу і обов’язок
позивача та 3-тої особи її оплатити.
Таким чином, з огляду на умови укладених договорів та приписи
ч. 1 ст. 208 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, яка передбачає, що
зобов'язання повинно бути виконано в натурі, суди двох інстанцій
дійшли висновку про безпідставність вимог позивача про стягнення
з відповідача 35 012,64 грн. боргу та похідної від неї вимоги
стягнення 2 450 грн. 86 коп. збитків, завданих внаслідок
інфляції.
Крім того, судами встановлено, що нарахування та віднесення на
рахунок відповідача оплати послуг генпідрядчика не грунтуються
на договорі, оскільки розділи 18” та “особливі умови”
вищевказаних договорів вказують лише їх розмір - 1%, а не їх
зміст та порядок надання та розрахунку за них. Тому вимога про
стягнення з відповідача 1 631,0 грн. боргу, що складають послуги
генпідрядчика позивачем не доведена.
Акт звірки розрахунків про існування станом на 30.11.2001р.
заборгованості по розрахунках ТОВ фірма “З” перед АТЗТ “Ж” у
сумі 35 012 грн. 64 коп. судом першої інстанції не прийнято до
уваги, оскільки він не є достатнім доказом існування грошового
зобов'язання відповідача.
Одночасно, розглянувши як збільшення обсягу позовних вимог
заявлену у “доповненнях та роз'ясненнях до позовної заяви”
вимогу позивача про розірвання договорів підряду № 25 і
05.04.1999р., договору субпідряду від 05.10.2000р. та договору
підряду від 16.07.2001р., суд першої інстанції залишив її без
розгляду на підставі пунктів 3, 4, 6 ст. 63 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки вона не відповідає статтям 46, 54-57 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а саме до заяви не додано доказів, які
обґрунтовують збільшені вимоги, докази сплати державного мита у
встановленому порядку та розмірі та докази надіслання копії
заяви про збільшення позовних вимог іншій стороні у справі.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд вказані судові акти скасувати як
такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального права, а саме
ст.ст. 203, 208, 213 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та
ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судом норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну
скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статей 4, 151, 161, 162 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
договір є підставою виникнення цивільних прав і
обов’язків (зобов’язань), які повинні виконуватись належним
чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону,
договору, а одностороння відмова від виконання зобов’язання не
допускається.
Як встановлено судами попередніх інстанцій між сторонами даного
спору виникли цивільно-правові зобов’язання, які ґрунтуються на
договорах підряду.
Так, відповідно до ст. 332 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
у редакції від
1963 р., за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати
на свій риск певну роботу за завданням замовника з його або
своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити
виконану роботу.
Із змісту договорів, що підтверджується матеріалами справи та
встановлено судами двох інстанцій, вбачається, що відповідач
зобов’язався виконати роботу з матеріалів замовника (позивача та
3-тьої особи). Пунктом 10.5 договорів № 5 від 05.10.2000р. та
від 16.07.2001р. передбачено, що у термін 3-х днів після
підписання акта здачі-приймання підрядчик (відповідач)
зобов’язаний надати замовнику лишки матеріалів, звіт про
використання матеріалів, що відповідає положенням ст. 336 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
. Договором же від 05.04.1999р. строки, в які
підрядчик повинен повернути замовнику лишок матеріалів, не
передбачені.
В силу ст. 336 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо робота виконується
повністю або частково з матеріалу замовника, підрядчик
відповідає за неправильне використання цього матеріалу.
Підрядчик зобов'язаний дати замовникові звіт про використання
матеріалів і повернути лишок матеріалу.
Таким чином, суди двох інстанцій правильно визначили правову
природу спірних правовідносин, пославшись на ст. 208 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, згідно якої зобов’язання повинно бути виконано в
натурі. У даному випадку у відповідача виникло зобов’язання
виконати будівельно-монтажні роботи з матеріалу замовника, а у
разі лишку невикористаного матеріалу повернути його замовнику.
За змістом названої норми права, якщо предметом виконання є
речі, визначені родовими ознаками, то кредитор буде мати право
вимагати відшкодуванням збитків, заподіяних невиконанням
зобов’язання, лише у випадку невиконання боржником зобов’язання
в натурі.
Оскільки, як вірно встановлено судами двох інстанцій, умовами
договору від 05.04.1999р. не передбачені порядок та строк
повернення лишку матеріалу, то позивач мав би вимагати від
відповідача повернути залишок матеріалів на підставі ст. 165 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, але цього зроблено не було. Також відсутній
в матеріалах справи звіт відповідача про використання матеріалів
та підписаний між сторонами акт здачі-приймання робіт, виконаних
саме на підставі договорів від 05.10.2000р. та від 16.07.2001р.,
як то передбачено п. 10.5 цих договорів, після підписання якого
(акта) у відповідача виникло б зобов’язання повернути протягом
3-х днів лишки матеріалів.
Тому є правильним висновок судів двох інстанцій про те, що в
частині витребування лишків матеріалу спір між сторонами даного
спору відсутній, а вимоги відповідача про стягнення 35012,64
грн. боргу, який складається з вартості переданих замовником та
не використаних відповідачем матеріалів, та похідної від неї
вимоги стягнення 2 50,86 грн. збитків, завданих внаслідок
інфляції, безпідставні, оскільки не ґрунтуються на умовах
укладених сторонами договорів підряду.
Посилання скаржника на порушення судами двох інстанцій
ст.ст. 203, 213 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
колегія суддів відхиляє з
огляду на таке.
Цивільно-правова відповідальність боржника за невиконання
зобов’язань виникає за наявності збитків для кредитора,
протиправності дій боржника, безпосередньо причинного зв’язку
між збитками і протиправними діями та вини.
Згідно зі ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в разі невиконання або
неналежного виконання зобов’язання боржником він зобов’язаний
відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Обсяг збитків, які підлягають відшкодуванню, складають витрати,
пов’язані кредитором внаслідок невиконання або неналежного
виконання боржником зобов’язання, втрата або пошкодження майна
кредитора, а також не одержані доходи, які він одержав би, якби
зобов’язання було виконано боржником.
Однак, вартість переданих замовником, але не використаних
відповідачем матеріалів, не є витратами (збитками), зробленими
позивачем, в розумінні названої статті, оскільки порядок їх
надання та повернення прямо передбачений умовами договорів
підряду.
Питання прострочення боржника, зокрема, нездійснення необхідних
дій у призначений термін, на що посилається скаржник у
касаційній скарзі, регулюються ст. 213 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
якою передбачено, що якщо внаслідок прострочення боржника
виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись
від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Отже, у разі прострочення боржником виконання зобов’язання,
кредитор за усіх обставин має право відмовитися від прийняття
виконання і вимагати відшкодування збитків, заподіяних
зазначеним простроченням.
Крім того, кредиторові надається право розірвати договір, якщо в
зв'язку з простроченням боржника виконання втратило для нього
інтерес. При цьому, підставою для розірвання договору з
ініціативи кредитора є сам факт прострочення. Але, сам факт
прострочення та компенсація заподіяних цим збитків не звільняють
боржника від виконання зобов’язань в натурі (ст. 207 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
). Тому, якщо виконання втратило інтерес для кредитора
і він відмовляється від його прийняття та жадає відшкодування
збитків, кредитор повинен на сам перед розірвати договір.
Залишення судом першої інстанції без розгляду вимоги позивача
про розірвання трьох договорів підряду (а.с.31-32), колегія
суддўв вважає обґрунтованим, оскільки у матеріалах справи
відсутня належним чином оформлена письмова позовна заява про
збільшення обсягу позовних вимог, докази, які обґрунтовують таку
заяву, а також докази скерування таких вимог іншій стороні у
справі та сплати державного мита за їх розгляд судом. Цим
порушено вимоги ст.ст. 46, 54 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що
суди першої та апеляційної інстанції всебічно і повно з’ясували
всі фактичні обставини справи, належно оцінили докази, що мали
юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.
На підставі встановлених фактичних обставин достеменно з’ясовані
дійсні права і обов’язки сторін і в залежності від цього
правильно застосований матеріальний закон, що регулює спірні
правовідносини.
Отже, оскаржувані рішення та постанова ґрунтуються на законі, а
наведені в касаційній скарзі підстави для їх скасування не
відповідають фактичним обставинам і вимогам закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу “Ж”
залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 09.02.2004р. у справі № 11/253 - без
змін.