Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Кривди Д.С. (доповідача у справі), суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 21.09.2004 у справі N 6/214 господарського суду Луганської області за позовом Приватного підприємства "ЕксімБізнес" до 1) Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, 2) Відділення державного казначейства у Ленінському районі м. Луганська, 3) Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про стягнення 564029,12 грн., за участю представників сторін від: позивача: Антонець Л.С. - дов. від 07.05.2004, від відповідачів: 1) не з'явились; 2) не з'явились; 3) Українець Т.С. - за довіреністю від 28.12.2004 N 16215/9/10-009, В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Луганської області від 19.07.2004 (суддя О.С. Палей), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 21.09.2004 (головуючий - суддя Журавльова Л.І., судді - Лазненко Л.Л., Перлов Д.Ю.), позов задоволено; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 594029,12 грн. відсотків, нарахованих на бюджетну заборгованість з податку на додану вартість по декларації за вересень 2001 року; стягнуто з Ленінської МДПІ у м. Луганську на користь позивача витрати по сплаті державного мита в сумі 1700 грн. і судові витрати в сумі 118 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що обґрунтованість заявленого бюджетного відшкодування підтверджується довідкою ДПА в Луганській області від 20.02.2003 за N 16/23-1-205/25641496 "Про результати документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2002 по 31.12.2002" та повторної перевірки з питань відшкодування податку на додану вартість за період з 04.06.98 по 31.12.2001 ПП "Порцела-Уніка".

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ДПІ у Печерському районі м. Києва та Ленінська МДПІ у м. Луганську звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами і просять прийняті у справі рішення та постанову скасувати, посилаючись на порушення та неправильне застосування норми матеріального права, а саме пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити рішення та постанову без змін, оскільки вони відповідають нормам матеріального та процесуального права, а касаційні скарги залишити без задоволення.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Господарським судом встановлено, що відповідно до п. 1.1 Статуту ПП "ЕксімБізнес" є правонаступником майнових прав і обов'язків приватного підприємства "Порцела-Уніка".

Приватним підприємством "Порцела-Уніка" за результатами фінансово-господарської діяльності до ДПІ в Печерському районі м. Києва була надана декларація з податку на додану вартість із розрахунком експортного відшкодування за вересень 2001 року, відповідно до якої заявлена до відшкодування сума податку на додану вартість шляхом перерахування на розрахунковий рахунок підприємства в розмірі 3369237 грн. - сума експортного відшкодування податку на додану вартість зі строком відшкодування протягом 30 днів з моменту надання розрахунку експортного відшкодування, тобто до 20 листопада 2001 року.

Сума податку на додану вартість за декларацією за вересень 2001 року відшкодована позивачу протягом 02.01.2003 р. по 19.02.2004 р., тобто несвоєчасно. За період затримки сплати бюджетного відшкодування позивачем нараховані відсотки в сумі 564029,12 грн. за період з 21.11.2001 по 19.02.2004 р.

Суди обґрунтовано прийняли рішення щодо стягнення суми відсотків за несвоєчасність відшкодування з державного бюджету сум податку на додану вартість.

Так, стаття 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) регламентує всі питання, пов'язані з порядком обчислення і сплати податку.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Підпунктом 7.7.3 зазначеної статті встановлено, що у разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека, який приймається до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами.

Суми, не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Стаття 8 цього ж Закону (168/97-ВР) має назву "Особливості оподаткування операції з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі території України".

Згідно приписів п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) платник податку, який здійснює операції з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України (експорт) і подає розрахунок експортного відшкодування за наслідками податкового місяця, має право на отримання такого відшкодування протягом 30 календарних днів з дня подання такого розрахунку.

Пунктом 8.6 ст. 8 цього Закону (168/97-ВР) передбачено, що розрахунок експортного відшкодування подається разом з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період; експортне відшкодування здійснюється протягом 30 днів, наступних з дня подання розрахунку експортного відшкодування.

Питання, пов'язані з нарахуванням процентів на суму бюджетної заборгованості, стаття 8 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не регламентує, оскільки це питання висвітлено у пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 цього Закону.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України (254к/96-ВР) держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Враховуючи наведене, слід зазначити, що господарюючий суб'єкт, діяльність якого пов'язана з вивезенням (пересиланням) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України, не може знаходитись у гіршому становищі, ніж господарюючий суб'єкт, що працює на внутрішньому ринку, щодо відшкодування податку на додану вартість, а також суми відсотків за несвоєчасне його відшкодування.

За таких обставин висновок судів про те, що сума експортного відшкодування є невід'ємною частиною суми бюджетного відшкодування, тому експортне відшкодування є бюджетною заборгованістю, на яку також нараховуються відсотки, відповідає вимогам чинного законодавства України.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги відповідачів щодо порушення апеляційним судом норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, постанова апеляційного господарського суду є такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 21.09.2004 у справі N 6/214 залишити без змін, а касаційні скарги Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську та Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва - без задоволення.

Абзац 2 резолютивної частини ухвали Вищого господарського суду України від 25.11.2004 р. N 6/214 щодо зупинення виконання постанови Луганського апеляційного господарського суду від 21.09.2004 р. вважати таким, що втратив чинність.