ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2004 Справа N 5/1163-29/154
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкіна - головуючого Є. Чернова, В. Цвігун
за участю представників:
- позивача
- відповідача
розглянув касаційну скаргу (подання) ДТП у Залізничному
районі м. Львова
на постанову від 04.09.2004
Львівського апеляційного господарського суду у справі
N 5/1163-29/154
за позовом ТОВ "Зан-а-Ван"
до ДІД у Залізничному районі м. Львова
про визнання недійсним податкового повідомлення рішення ДШ
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Львівської області від
08.10.2002 р. по справі N 5/1163-29/154 (суддя В. Поліщук) позовні
вимоги задоволенні.
При винесенні рішення суд керувався п. 5.1 ст. 5 та
п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Зокрема, до складу валових витрат ТОВ
"Ван-а-Ван" суд відносить суми витрат на відрядження працівників
товариства до Чехії та Польщі та витрат на придбання офісних
меблів. Решта спірних сум витрат позивача не включається до складу
валових витрат. Крім того, застосування штрафних санкцій до
позивача по податку на прибуток порушує положення п.п. 17.1.3
п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду
(судді Я. Юрченко, Г. Орищин, Т. Процик) від 04.09.2003 р. по
справі N 5/1163-29/154 рішення господарського суду Львівської
області від 08.10.2002 р. по справі N 5/1163-29/154 залишено без
змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Колегія суду прийняла постанову з тих же мотивів, що й суд
першої інстанції.
ДНІ у Залізничному районі м. Львова в касаційній скарзі
просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від
04.09.2003 р. по справі N 5/1163-29/154 та рішення господарського
суду Львівської області від 08.10.2002 р. по справі
N 5/1163-29/154 скасувати, як такі, що прийняті з порушенням норм
матеріального та процесуального права України, а саме: п.п. 5.2.1,
п. 5.2 п.п. 5.3.1, п.п. п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та ст. ст. 43,
105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому
засіданні дослідив матеріали справи та встановив наступне.
07.05.2002 р. ДШ у Залізничному районі м. Львова прийнято
податкового повідомлення рішення N 3282320/0/16529, яким позивачу
на підставі акта документальної перевірки N 23-237/635 від
12.04.2002 р., відповідно до п.п. 5.2.1, п. 5.2 п.п. 5.3.1,
п.п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та на підставі п.п. 17.1.3
п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
визначено суму податкового зобов'язання по
податку на прибуток у розмірі 5 563,75 грн., у тому числі:
3 985 грн. - основний платіж, а 1 578 грн. - штрафні (фінансові)
санкції. Донарахування податку на прибуток та нарахування штрафних
санкцій базуються на висновках працівників ДНІ, щодо завищення
валових витрат на суму витрат за надання інформаційних послуг, по
відрядженню за кордон та на придбання офісних меблів.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валовими витратами є сума
будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або
нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості
товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються таким
платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
встановлено, що
до складу валових витрат, зокрема, включаються суми будь-яких
витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у
зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва,
продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що однією із умов
включення витрат підприємства до складу валових є мета їх
здійснення, при цьому, Закон України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
дозволяє віднести до складу валових
витрат будь-які витрати за умови доведення, що такі витрати
пов'язані із організацією виробництва, продажем продукції і
охороною праці. Відповідно до п. п. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
обов'язок доведення цього факту покладається на платника податків.
Віднесення до складу валових витрат витрат, пов'язаних з
отриманням інформаційних послуг від ТОВ "ДСАТ Сервіс-Буд"
обґрунтовується ст. 41 Закону України "Про інформацію"
( 2657-12 ) (2657-12)
, ст. 1 Закону України "Про Національну програму
інформатизації" ( 74/98-ВР ) (74/98-ВР)
, відповідно до яких мета отримання
інформаційної послуги полягає в забезпеченні потреб підприємства
інформаційною продукцією. Відповідно ця інформаційна продукція не
могла бути використана інакше як для господарської діяльності.
З матеріалів справи випливає, що на виконання вказаних договорів
позивачу були надані інформаційні послуги в сумах, підтверджених
актами приймання-передачі виконаних робіт та рахунками. Таким
чином суд вважає правомірним віднесення позивачем до складу
валових витрат витрати на суму 3 801 грн., пов'язані з отриманням
інформаційних послуг, як такі, що пов'язані з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт,
послуг).
Відповідно до п. п. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до валових
витрат виробництва і обігу включаються витрати на відрядження
фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким
платником податку або є членами керівних органів платника податку,
у межах фактичних витрат особи, яка відряджена. Таким чином суд
вважає, що поданими платником податку доказами позивач належним
чином обґрунтовує мету відрядження своїх працівників, які
перебувають у трудових відносинах з ТОВ "Ван-а-Ван", до Республіки
Польща та Республіки Чехія. Проте, позивач не обґрунтував
належними та допустимими доказами мету відрядження своїх
працівників до Республіки Білорусь, що не дає суду можливості
встановити, мету відрядження, від чого залежить вирішення питання
кваліфікації цих витрат.
Відповідно до п. п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу
валових витрат не включаються витрати на придбання, будівництво,
реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних
фондів. При визначенні виду фондів до яких відносяться ті чи інші
цінності необхідно керуватися Положенням про організацію
бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженим
постановою КМУ N 250 ( 250-93-п ) (250-93-п)
від 03.04.1993 р. (далі -
Положення), в редакції, яка була чинна на момент вчинення дій, які
вказані в Акті перевірки. Зокрема п. 40 Положення визначено, що
основні засоби це сукупність матеріально-речових цінностей, що
діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері
матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері. Проте,
п. 47 Положення встановлює винятки із загального правила та
вилучає із складу основних засобів предмети вартістю до 15
неоподаткованих мінімумів доходів громадян за одиницю по ціні
придбання незалежно від терміну служби. Гранична вартість
предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися
Мінфіном. Відповідно до Наказу Мінфіну N 258 ( z0809-98 ) (z0809-98)
від
17.12.1998 р. гранична вартість таких предметів встановлена на
рівні 500 грн. Відповідно до п. 48 Положення, вартість вказаних в
п.п. 2 п. 47 предметів може погашатися шляхом нарахування зносу в
розмірі 100% при передачі вказаних предметів в експлуатацію, що і
було зроблено позивачем. Отже, платник податку правильно керувався
нормами п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" та правомірно включав до складу валових
витрат вартість придбаних офісних меблів.
Приймаючи рішення у справі судом враховано той факт, що в
спірному податковому повідомленні-рішенні касатором не визначено
кожне правопорушення позивачем Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та не відокремлені штрафні
санкції щодо кожного факту правопорушення, а рішення суду не може
вносити зміни в спірне податкове повідомлення-рішення, оскільки
суд відповідно до ст. ст. 12, 48 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
розглядає
спір про визнання рішення недійсним повністю або частково.
Крім того, суд звертає увагу касатора, що відповідно до
п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, в редакції чинній на момент
вчинення дій, які вказані в Акті перевірки, у разі коли за даними
документальних перевірок результати діяльності платника податків
свідчать про заниження або завищення суми його податкових
зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, і контролюючий
орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання
платника податків, такий платник податків зобов'язаний сплатити
штраф у розмірі п'яти відсотків від суми недоплати за кожний з
податкових періодів, установлених для такого податку, збору
(обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який
припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на
який припадає отримання таким платником податків податкового
повідомлення від контролюючого органу, але не більше двадцяти
п'яти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.
Однак, до позивача застосовано штрафні санкції по податку на
прибуток у розмірі більшому ніж 25%, що не відповідає
встановленому Законом ( 2181-14 ) (2181-14)
максимальному розміру штрафної
санкції. Виходячи з викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 107,
п. 1 ст. 111-9, 111-11, 111-12, 111-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
П О С Т А Н О В И Л И:
1. У задоволенні касаційної скарги відмовити.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
04.09.2003 р. по справі N 5/1163-29/154 та рішення суду по цій
справі залишити без змін.