ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2004 Справа N 4/6
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Удовиченко О.С.,
суддів Бур'янової С.С., Яценко О.В.
розглянувши
касаційну скаргу управління ПФУ в м. H-ськ
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 08.04.2004 року
у справі № 4/6
за позовом управління ПФУ в м. H-ськ
до ТОВ ВКФ "XXX"
про стягнення 510,00 грн.,
За участю представників сторін
від позивача не з'явився,
від відповідача не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від
03.03.2004 року (суддя Шутенко І.А.) у позовних вимогах позивача
до відповідача про стягнення недоїмки у вигляді штрафних санкцій в
сумі 510,00 грн. відмовлено на підставі того, що доказів звернення
позивача до органів Державної податкової інспекції про здійснення
заходів з погашення податкового боргу платника податків, останнім
до суду подано не було. Суд, в обгрунтування свого рішення
посилається також на те, що органи Пенсійного фонду України не є
органами стягнення, згідно п.п. 2.3.1 ст. 2 Закону України "Про
порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
08.04.2004 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено
без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, позивач звернувся
з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України в якій
просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 08.04.2004 року і прийняти нове рішення на
користь управління Пенсійного фонду України в м. H-ську,
посилаючись на невірне застосування судами норм матеріального і
процесуального права, а саме ст. 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, п.п. 4.1.1 ст. 4 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
і положень Закону
України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"
( 1058-15 ) (1058-15)
.
Доповідач по справі - суддя Бур'янова С.С.
Заслухавши суддю - доповідача, проаналізувавши правильність
застосування судами норм матеріального і процесуального права,
судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій,
відповідно до рішення позивача № 161 від 21.11.2002 року за
неподання відповідачем розрахунків зобов'язань зі сплати збору на
обов'язкове пенсійне страхування в строки, встановлені законом, на
відповідача накладений штраф в сумі 510,00 грн. Несплата
зазначеного штрафу відповідачем і стала підставою для звернення
позивача з позовом до суду.
Суд першої та апеляційної інстанції, мотивуючи судові рішення
посилаються на те, що позивач є контролюючим органом, а не
органом, який уповноважений здійснювати заходи з погашення
податкового боргу і тому не має права на звернення до суду із
заявою про примусове стягнення податків до бюджету та державних
цільових фондів. Суди, приймаючи рішення посилаються на п. 2.1 ст.
2 та п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Пунктом 2.1 ст. 2 зазначеного закону ( 2181-14 ) (2181-14)
визначено перелік
контролюючих органів. Підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього
закону ( 2181-14 ) (2181-14)
встановлено, що органами, уповноваженими
здійснювати заходи з погашення податкового боргу, є виключно
податкові органи, а також державні виконавці у межах їх
компетенції.
Проте, судова колегія не може погодитись з висновками
господарських судів попередніх інстанцій, оскільки вони не
відповідають нормам чинного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 101 Закону України "Про
пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
підприємства та організації
несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам
або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання
пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів,
і відшкодовують її.
Суд першої та апеляційної інстанції вірно встановили
заборгованість відповідача, проте судами оскаржувані рішення були
прийняті вже на час дії Закону України "Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування" ( 16/98-ВР ) (16/98-ВР)
, за яким органи
Пенсійного фонду України є органами стягнення.
Відповідні обставини входять до предмету доказування в даній
справі та мають значення для правильного вирішення спору.
Не з'ясувавши їх, судові інстанції припустилися неправильного
застосування приписів частини першої статті 4-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового
рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та
частини першої статті 43 названого Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
тосовно
всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
У новому розгляді справи господарського суду слід встановити
зазначені в цій постанові обставини, дати їм правову оцінку та
вирішити спір відповідно до вимог закону.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу управління ПФУ в м. H-ську задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
08.04.2004 року та рішення господарського суду Кіровоградської
області від 03.03.2004 року у справі № 4/6 скасувати.
Справу передати до господарського суду Кіровоградської області на
новий розгляд.
Головуючий Удовиченко О.С.
Судді Бур'янова С.С.
Яценко О.В.