ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.07.2004 Справа N 14/360
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
За участю представників позивача - присутній,
відповідача - присутній;
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Н-ськ
касаційну скаргу ТОВ "ХХХ"
на рішення господарського суду Ч-ської області від
12.12.2003 року
та постанову Ч-ського апеляційного господарського суду
від 27.02.2004 року
у справі № Х1
за позовом ВАТ "YYY"
до ТОВ "ХХХ"
про стягнення 1414,62 грн., розірвання
договору оренди та виселення,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Ч-ської області від 12.12.2003 року
(суддя А.А.А.) у справі № Х1 позов ВАТ "YYY" до ТОВ "XXX" про
стягнення суми збитків у розмірі 1414,62 грн., розірвання договору
оренди та виселення, задоволено частково: розірвано договір
№34-ЖКБ від 01.05.1999 року оренди нежилого приміщення, укладеного
між сторонами; зобов'язано відповідача звільнити орендоване
приміщення; в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми
збитків - відмовлено.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від
27.02.2004 року (судді: Б.Б.Б., В.В.В., Г.Г.Г.) рішення
господарського суду Ч-ської області від 12.12.2003 року залишене
без змін.
ТОВ "ХХХ" у поданій касаційній скарзі просить рішення
господарського суду Ч-ської області від 12.12.2003 року та
постанову Ч-ського апеляційного господарського суду від 27.02.2004
року скасувати, в позові відмовити. В обґрунтування своїх вимог
скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної
інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та
процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових
рішень.
Колегія суддів, вислухавши пояснення представників сторін,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено,
що 01.05.1999 року між сторонами укладено договір №34-ЖКБ від
01.05.1999 року оренди нежилого приміщення, що знаходиться за
адресою: м. Ч-ськ, вул. Ц-на, 88 (далі - Договір).
26.09.2003 року, орендодавець звернувся до господарського суду з
позовом про розірвання Договору, у зв'язку з невиконанням
орендарем взятих на себе зобов'язань та стягнення 1414,62 грн.
збитків, у вигляді понесених позивачем витрат по сплаті земельного
податку.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині
розірвання Договору, суд першої інстанції прийшов до висновку, що
орендар не виконав взяті на себе зобов'язання по Договору, щодо:
своєчасного і повного внесення орендної плати (п. 5.2 Договору),
укладення з власником будівлі договору на спільне відшкодування
витрат на утримання будівлі в якій розташоване орендоване
приміщення та при будинкової території (п. 5.10 Договору), а також
не застрахував орендоване приміщення в порядку, визначеному чинним
законодавством (п. 5.12 Договору).
Разом з тим, такий висновок господарського суду першої інстанції є
передчасним виходячи з наступного.
Згідно ст. 269 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, орендодавець може пред'явити
позов до господарського суду про дострокове розірвання договору
оренди, якщо орендар не вніс орендну плату протягом трьох місяців
з дня закінчення строку платежу.
На підтвердження несвоєчасного внесення орендарем орендної плати,
позивач надав суду виконавчий напис нотаріуса від 10.08.2001 року
про безспірне стягнення заборгованості за лютий-червень 2001 року.
Однак, приймаючи зазначений виконавчий напис нотаріуса як доказ
несвоєчасної оплати відповідачем орендних платежів, господарський
суд не дав оцінку наявним в матеріалах справи платіжним дорученням
№12 від 30.01.2001 року, №30 від 27.04.2001 року та №42 від
12.01.2001 року, які свідчать про внесення орендної плати
відповідачем за Договором в спірний період.
Що стосується висновку господарського суду про порушення орендарем
взятого на себе обов'язку, щодо страхування орендованого майна, то
в матеріалах справи (т. 1 а.с. 51) наявний договір №03/83 від
10.10.2001 року страхування орендованого майна, що знаходиться за
адресою: м. Ч-ськ, вул. Ц-на, 88. Даній обставині господарським
судом першої інстанції також не надано належної правової оцінки.
Крім того, в обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на той
факт, що в порушення п. 5.10 Договору, відповідач не уклав з
власником будівлі договору на спільне відшкодування витрат на
утримання будівлі в якій розташоване орендоване приміщення та
прибудинкової території.
Разом з тим, як вбачається з наявних в матеріалах справи рахунків
виставлених позивачем, крім орендної плати, відповідач сплачував
орендодавцю експлуатаційні витрати.
Враховуючи наведене, господарському суду першої інстанції слід
було дослідити обставини пов'язані з дійсними відносинами сторін
щодо сплати вартості утримання орендованого приміщення та
прибудинкової території.
Апеляційний господарський суд на зазначене уваги не звернув,
допущені судом першої інстанції порушення не усунув.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що в порушення ст.
43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарські суди першої та апеляційної
інстанцій не врахували вимоги закону, не розглянули в судовому
процесі всебічно, повно і об'єктивно всі обставини справи в їх
сукупності.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
обґрунтованим визнається рішення, в якому
повно відображені обставини, що мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними
доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.
Враховуючи вимоги ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до
яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази, оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню, а
справа направленню на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та
вирішити спір відповідно до вимог закону.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ "ХХХ" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Ч-ської області від 12.12.2003 року та
постанову Ч-ського апеляційного господарського суду від 27.02.2004
року у справі № Х1 скасувати, справу передати на новий розгляд
господарському суду Ч-ської області.