ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.07.2004 справа N 33/736
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Печерському районі м. Києва
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 18.02.2004
у справі № 33/736
господарського суду м. Києва
за позовом ЗАТ "БІ"
до ДПІ у Печерському районі м. Києва,
ВДК у Печерському районі м. Києва
про визнання недійсним рішення № 19/24-
031 від 13.02.2001 та стягнення
коштів у сумі 18 059, 15 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 03.12.2003 у справі
№ 33/736 позов задоволено частково: визнано недійсним рішення ДПІ
у Печерському районі м. Києва від 13.02.2001 № 19/24-031. Стягнуто
з ДПІ у Печерському районі м. Києва на користь позивача 144 грн.
судових витрат. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ДПІ у Печерському районі м.
Києва подала апеляційну скаргу до Київського апеляційного
господарського суду.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
18.02.2004 рішення господарського суду м. Києва від 03.12.2003 у
справі № 33/736 скасовано в частині відмови у поверненні стягнутих
коштів; в цій частині прийнято нове рішення про задоволення
позову. Стягнуто з Державного бюджету України через відділення
Державного казначейства у Печерському районі м. Києва на користь
позивача коштів у розмірі 16 211 грн. В іншій частині рішення
господарського суду м. Києва від 03.12.2003 у справі № 33/736
залишено без змін.
У касаційній скарзі ДПІ у Печерському районі м. Києва просить
скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду
від 18.02.2004, рішення господарського суду м. Києва від
03.12.2003 у справі № 33/736 та постановити нове рішення, яким у
позові відмовити, посилаючись на порушення господарським судом
апеляційної інстанції ст.ст. 9, 11 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
від 25.06.1991 № 1251- ХІІ та ст. 442
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
В засіданні суду було оголошено перерву до 15.07.2004 до 14 год.
00 хв.
Сторони не скористались своїм процесуальним правом на участь своїх
представників у судовому засіданні касаційної інстанції
15.07.2004.
Перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі
встановлених в них фактичних обставин правильність застосування
господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція виходить із обставин, встановлених у справі
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено,
що ДПІ у Ленінградському районі м. Києва було проведено перевірку
підтвердження заборгованості ЗАТ "БІ" перед ТОВ "ЮЕ" станом на
15.01.2001, за наслідками якої складено акт від 15.01.2001 № 5,
яким встановлено, що згідно з договором № 7 від 08.04.1999,
укладеним між ЗАТ "БІ" (замовник) та ТОВ "ЮЕ" (виконавець) по
сервісному обслуговуванню реклами в нічному клубі виконано роботу
на суму 140 000 грн. (в т.ч. податок на додану вартість 23 400
грн.), яка не оплачена позивачем, в результаті чого встановлено
заборгованість ЗАТ "БІ" перед ТОВ "ЮЕ" на суму 140 000 грн.
ДПІ у Печерському районі м. Києва на підставі п. 1-б ст. 7 Декрету
Кабінету Міністрів України "Про стягнення не внесених у строк
податків і неподаткових платежів" ( 8-93 ) (8-93)
від 21.01.1993 № 8-93
прийняла рішення від 13.02.2001 № 19/24-031 про звернення
стягнення недоїмки з податку на додану вартість в розмірі 54 623
грн. за рахунок дебітора - ЗАТ "БІ".
На підставі рішення від 13.02.2001 № 19/24-031 відповідачем-1 було
виставлено інкасове доручення від 26.02.2001 № 1610 на
розрахунковий рахунок ЗАТ "БІ". В період з 06.03.2001 по
14.03.2001 на підставі вказаного інкасового доручення з позивача
було стягнуто 16 211, 75 грн. на рахунок у Відділенні державного
казначейства у Печерському районі м. Києва.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарський суд апеляційної інстанції всебічно і повно дослідив
обставини справи і прийшов до правильного висновку щодо
безпідставного стягнення недоїмки з податку на додану вартість ТОВ
"ЮЕ" за рахунок дебітора - ЗАТ "БІ" з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1-б ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів"
( 8-93 ) (8-93)
до підприємств, установ і організацій застосовуються такі
заходи безспірного стягнення недоїмки як звернення стягнення на
суми, які належить одержати недоїмникові від його дебіторів.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що між ЗАТ
"БІ" (замовник) та ТОВ "ЮЕ" (виконавець) було укладено договір про
надання послуг № 7 від. 08.04.1999, яким передбачалось
обслуговування світлової реклами в нічному клубі "Б", надання
консультаційних послуг по вдосконаленню і переоснащенню дизайну
внутрішніх приміщень, проведення сервісного обслуговування вітрин
та іншого інтер'єру нічного клубу "Б".
ТОВ "ЮЕ" зобов'язання за вказаним договором виконало у повному
обсязі, про що свідчать акти виконаних робіт від 30.04.1999, від
30.05.1999 та від 30.06.1999 загальною вартістю 140 000 грн.
Як встановлено господарськими судами, до договору № 7 від
08.04.1999 було укладено три додаткові угоди від 01.07.1999, від
02.08.1999 та від 01.09.1999 про заміну форми розрахунків,
відповідно до яких складено акти прийняття-передачі векселів від
01.07.1999, від 02.08.1999 та від 01.09.1999 на загальну суму 140
000 грн., які були оплачені в повному обсязі, що підтверджено
платіжними документами від 05.06.2000, від 16.06.2000 та
27.06.2000 (знаходяться в матеріалах справи).
Встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанції
обставини спростовують викладені в акті перевірки від 15.01.2001
№ 5 висновки відповідача про наявність у позивача заборгованості
перед ТОВ "ЮЕ" за договором № 7 від 08.04.1999.
Відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам
справи і висновки господарського суду апеляційної інстанції щодо
повернення незаконно стягнутих коштів у розмірі 16 211 грн. як
наслідок визнання недійсним рішення ДПІ у Печерському районі м.
Києва, яке було підставою для стягнення коштів.
Цілком правомірними є і висновки господарського суду щодо
недоведеності позовних вимог у частині стягнення збитків у розмірі
1 848 грн.
За таких обставин постанова Київського апеляційного господарського
суду від 18.02.2004 у справі № 33/736 відповідає вимогам чинного
законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим
підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст.
111-9, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва залишити без
задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського
суду від 18.02.2004 у справі № 33/736 - без змін.