ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.07.2004 Справа N 30/521
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О., - головуючого,
Панченко Н.П. ,
Черкащенка М.М.,
розглянувши матеріали Комунального підприємства
касаційної скарги “Київжитлоспецексплуатація”
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 30.03.2004
у справі м. Києва
господарського суду
за позовом Комунального підприємства
“Київжитлоспецексплуатація”
до 1. Дарницької районної державної
адміністрації у м. Києві;
2. Дарницької районної ради в м. Києві
про спонукання до вчинення дій,
за участю представників сторін:
від позивача Цимбаліст В.В., Гранацька Л.В.,
від відповідача Баланюк В.П.,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2003 року КП “Київжитлоспецексплуатація” звернулось до
господарського суду з позовом до Дарницької районної державної
адміністрації у м. Києві про спонукання до вчинення дій.
Рішенням господарського суду від 25.11.2003 року (суддя Ващенко
Т.М.) позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
30.03.2004 року (судді Брайко А.І., Бившева Л.І., Розваляєва
Т.С.) рішення місцевого господарського суду скасовано та
прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями позивач подав касаційну
скаргу в якій просить дану постанову скасувати, рішення
господарського суду м. Києва від 25.11.2003 року залишити без
змін.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що
апеляційним судом неправильно застосовані норми матеріального та
процесуального права, що призвело до прийняття незаконної
постанови.
В судовому засіданні оголошувалась перерва до 15.07.2004 року.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України.
Судові рішення цим вимогам не відповідає.
В порушення вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суди не дали
оцінки правомірності передачі та обґрунтованості тверджень
відповідачів про набуття спірних будівель у комунальну власність
територіальної громади Дарницького району м. Києва, виходячи з
законодавства, що діяло на момент їх передачі, повно і всебічно
не дослідили обставини справи, які мають суттєве значення для
вирішення спору.
Згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від
05.11.1991 р. № 311 “Про розмежування державного майна України
між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю
адмўнўстративно-територўальних одиниць (комунальною власністю)”
розмежування майна між власністю областей, міст Києва та
Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування,
районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами,
Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю
виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.
На підставі зазначеної постанови Кабінету Міністрів України
виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів
від 13.01.1992 р. було прийнято рішення № 26 “Про формування
комунального майна міста та районів” (а.с. 42 – 45, 151 – 171),
пунктом 3 якого затверджено перелік комунального майна районів
згідно з додатками 2 – 15.
Посилаючись на вказану постанову Кабінету Міністрів України від
05.11.1991 р. № 311 та рішення виконавчого комітету Київської
міської ради народних депутатів від 13.01.1992 р. № 26, суд
апеляційної інстанції зробив висновок про перебування спірного
майна на день розгляду справи у комунальній власності
територіальної громади Дарницького району м. Києва.
Згідно з статтею 128 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
від
20.04.1978 р. (в редакції, чинній на день прийняття виконавчим
комітетом Київської міської ради народних депутатів рішення № 26
від 13.01.1992 р.) коло питань, які вирішувалися виключно на
пленарних засіданнях Рад, встановлювався Законом України “Про
місцеві Ради народних депутатів України та місцеве
самоврядування” ( 533-12 ) (533-12)
.
Статтею 7 Закону України “Про місцеві Ради народних депутатів
Української РСР та місцеве самоврядування” ( 533-12 ) (533-12)
передбачалося, що право розпоряджатися і здійснювати управління
комунальною власністю від імені населення
адміністративно-територіальних одиниць мали відповідні місцеві
Ради народних депутатів та уповноважені ними інші органи
місцевого самоврядування. При цьому, згідно з пунктом 19 частини
першої статті 39 вказаного Закону питання передачі власності, її
перерозподілу її між Радою і Радами інших ланок відносились до
виключної компетенції Рад народних депутатів та вирішувалися
тільки на пленарних засіданнях Рад за їх взаємною згодою.
В свою чергу згідно з частиною другою статті 52, частиною першою
статті 53 Закону України “Про місцеві Ради народних депутатів
Української РСР та місцеве самоврядування” ( 533-12 ) (533-12)
виконавчий
комітет забезпечував вирішення всіх питань управління, що
належали до відання Ради, за винятком віднесених до її виключної
компетенції.
Виходячи з зазначеного, а також, враховуючи, що згідно з
частиною другою статті 32 Закону України “Про власність”
( 697-12 ) (697-12)
суб'єктами права комунальної власності були
адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних,
районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів,
суди першої та другої інстанції не звернули увагу, що абзац
другий пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від
05.11.1991 р. № 311 ( 311-91-п ) (311-91-п)
та пункт 3 рішення виконавчого
комітету Київської міської ради народних депутатів від
13.01.1992 р. № 26 не відповідали чинним на час їх прийняття
Закону України “Про місцеві Ради народних депутатів Української
РСР та місцеве самоврядування” ( 533-12 ) (533-12)
, Закону України “Про
власність” ( 697-12 ) (697-12)
. Питання про розмежування майна між
комунальною власністю міста Києва та комунальною власністю
районўв м. Києва могли вирішуватися виключно на пленарних
засіданнях Київської міської ради народних депутатів, а питання
про прийняття об’єктів до комунальної власності районів м. Києва
– на пленарних засіданнях відповідних районних у м. Києва Рад
народних депутатів.
Таким чином, прийняття рішення виконавчим комітетом Київської
міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 про передачу
до комунальної власності районів майна (пункт 3) не відповідало
повноваженням зазначеного органу, визначеним законодавством, а
тому не могло бути підставою для набуття у комунальну власність
територіальної громади Дарницького району м. Києва спірного
майна, оскільки згідно з статтею 4 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
цивільні права і обов’язки могли виникати з підстав,
передбачених законодавством.
Згідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд.
При новому розгляді суду необхідно врахувати наведене, повно,
всебічно і об’єктивно дослідити всі обставини справи, дати
належну юридичну оцінку як доводам позивача так і доводам
відповідача та постановити законне рішення.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
30.03.2004 та рішення господарського суду м. Києва від
25.11.2003 року у справі № 30/521 скасувати
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
м. Києва.